Дещо з історії
Перша письмова згадка про Луцьк зустрічається 1085 року в Іпатіївському літописі. Уже тоді він називався містом. Десь близько 1000 року Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі й збудував у Луцьку (Лучеську) фортецю, що з часом стала значною перешкодою на шляху загарбників.
1340 року Луцьк набуває статусу столиці Галицько-Волинського князівства. Тоді ж таки зводиться резиденція князя Любарта — Луцький замок.
Від кінця ХVІ століття Луцьк дещо втрачає своє оборонне значення, проте залишається світською і духовною столицею краю, адміністративним та судовим центром Волині. А 1569-го за Люблінською унією волинські землі відходять Польщі й поступово полонізуються. Початок ХVІІ століття позначається появою руху опору ополяченню. Виникає православне братство, час від часу вибухають народні повстання.
Тим часом історія бурхливою рікою тече далі, і ось уже наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ століття поступово відбувається занепад міста. Пожежі, повені, епідемії спустошують його. Не кращі часи переживає й місцеве українство. Однак чи не найсумніші часи чекають на ці землі в подальшому. З 1795 року Луцьк разом із рештою Західної Волині було приєднано до Російської імперії. На початку ХХ століття ця місцина потрапляє у вир війн і революцій. Після лютневої революції 1917 року над Луцьком уперше замайорів синьо-жовтий прапор. Згодом місто переходить із рук у руки — до Речі Посполитої, до Польщі, а 1939 року історія робить ще один крутий поворот — і місто опиняється в складі СРСР.
Луцьк і його сьогодення
Той, хто бував у цьому старовинному волинському місті, неодмінно мене підтримає: воно привітне і приємне, до того ж має якусь своєрідну атмосферу. Це справжнє українське місто, яке водночас п’янко пахне Європою. Що й казати, блукати Луцьком — неймовірне задоволення. Тут можна оглянути чимало культових споруд. Зокрема, величезний костел Петра і Павла. Неподалік — Лютеранська кірха — церква німецьких колоністів, які проживали на Волині у ХІХ—ХХ століттях. Трохи далі, по вулиці Драгоманова, — православна Покровська церква (1637 року). Це найстаріший із діючих православних храмів Луцька. А на майдані Ринок можна побачити комплекс споруд Луцького братства: Хрестовоздвиженську церкву та келії. Варто не оминути й Троїцький православний собор у центрі міста (зведений у 1754—1790 роках). У той час він належав монастиреві бернардинців і називався костелом Святого Хреста. Загалом, можна сказати, що в місті ціле асорті з храмів різних стилів і конфесій. Немає сенсу перелічувати тут усі. Цікава також архітектура багатьох старих будинків. Пильне і допитливе око подорожнього неодмінно це помітить.
Обов’язково треба оглянути оборонну споруду міста, яка ніби визирає з-за Петропавлівського костелу. Це башта князів Чарторийських — династії, яка чимало зробила для розвитку краю.
Однак, що й казати, найвідомішою пам’яткою Луцька, його справжньою окрасою є замок Любарта. Він навіть став неофіційним символом міста. Це одна з небагатьох давніх споруд готичного стилю, що збереглися в Україні. Побудовано його на місці дерев’яних захисних споруд руських князів у ХІV столітті. Розпочав будівництво литовський князь Любарт Гедимінович, який прийняв православ’я. Ім’я його носить замок і сьогодні. Продовжили справу Вітовт і Свидригайло (про цих діячів слід знайти довідки окремо). Три вежі, з’єднані між собою високими 15-метровими мурами, витримали атаки семи століть. На внутрішньому подвір’ї розташовані будинок суддів, повітова скарбниця, залишки князівського палацу і храму Іоанна Богослова (ХІІ століття) класичного візантійського стилю. За князювання литовського князя Вітовта замок стає його другою після Вільно резиденцією. А Луцьк — практично столицею Литовського князівства. На той час місто було надзвичайно інтернаціональне. Окрім українців, жило багато вірмен, поляків, росіян, євреїв, караїмів. Кожна громада мала свою святиню, систему податків, архітектуру.
Сьогодні на території замку розміщено музеї книги і дзвонів, художній музей. Але, перебуваючи тут, абсолютно втрачаєш відчуття часу, і, здається, серед цих стін оживають великі литовські князі Любарт, Вітовт, Ягайло...
Та будь-яка найцікавіша казка врешті закінчується, і ми знову опиняємося в столітті ХХІ. Тут відвідувачів зустрічає чисте спокійне місто і його привітні жителі. Їхня неспішна мова свідчить про таку саму розважливу і толерантну ментальність. Лучани люблять своє місто, знають і пишаються його багатовіковою історією.
Фото з Вікіпедії.
