Найменший із братів у родині Соколовських, Олекса першим очолив повстанський загін, який три роки боровся проти більшовиків на Поліссі під час національно-визвольних змагань 1917—1921 років. У ніч з 4 на 5 січня 1919 року, повертаючись з бою у Коростишеві, він потрапив у засідку, влаштовану місцевим більшовицьким ватажком Іваном Шуренком, котрий смертельно поранив 18-річного отамана пострілом з револьвера.
Донедавна місце останнього спочинку наймолодшого з отаманів Соколовських залишалося невідомим. Проте рік тому онука отамана Василя Соколовського Єлизавета Євгеніївна Заплетнюк (Соколовська) відшукала в Андрушівці своїх літніх родичок, які й розповіли, що Олексу поховали біля Покровської церкви в Горбулеві, де сплять вічним сном батько отаманів Тимофій Соколовський і його донька Віра. Тоді Єлизавета Євгеніївна згадала, що її мати, прибираючи могилу Віри, завжди наводила лад на сусідньому клаптику землі і забороняла ходити по ньому. Звісно, за радянських часів місце поховання першого ватажка загону Соколовських слід було тримати у цілковитій таємниці, щоб могилу не осквернили більшовики.
Після смерті Олекси загін брата очолив Дмитро Соколовський, а після загибелі Дмитра від рук зрадника-односельця — Василь Соколовський, котрий також невдовзі наклав головою. Після цього бригадою імені Дмитра Соколовського стала командувати 16-річна Олександра — легендарна відважна отаманша Маруся, яка стала головною героїнею однойменного роману-бестселера Василя Шкляра. Письменник не лише увічнив родину Соколовських на сторінках свого твору, а й узяв на себе левову частку видатків на встановлення пам’ятника Олексі, перерахувавши у відповідний фонд грошову винагороду за присуджену йому за роман «Троща» премію імені Василя Симоненка. Пам’ятник виготовив скульптор із Коростишева Віталій Рожик. Єлизавета Заплетнюк (Соколовська) сподівається, що його урочисте відкриття відбудеться після завершення карантину.
Фото з сайту zhitomir-online.com.
