4 січня Біла Церква традиційно відзначає день свого визволення від гітлерівців. Від тих незабутніх часів минуло вже сім десятиліть.
Це був 927-й день великої війни і 902-й — окупації міста. Операція з його визволення розпочалася ще надвечір 31 грудня. Це відповідальне завдання було покладено на бійців 40-ї армії Першого Українського фронту. Армією командував генерал-лейтенант Пилип Жмаченко (незадовго перед тим він отримав Золоту Зірку Героя за форсування Дніпра під час визволення Києва).
Напередодні Нового року два корпуси 40-ї армії підійшли до міста. У складі одного з тих корпусів наступала Перша окрема чехословацька піхотна бригада полковника Людвика Свободи. Запеклі бої з окупантами з перемінним успіхом тривали чотири доби. Для гітлерівців справді важливим здавалося якомога довше утримувати Білу Церкву, бо вона була одним з останніх великих населених пунктів, які залишалося взяти Червоній Армії перед тим, як остаточно замкнеться залізне кільце навколо Корсунь-Шевченківського угруповання вермахту.
Білу Церкву визволено в ніч на 4 січня. Першим до міста — через Горбатий міст на Сквирському шосе — увірвався танк Т-34, екіпажем якого командував Костянтин Турчанінов. Командир отримав смертельне поранення в нічному бою. Тепер в районі білоцерківської вулиці, що носить ім’я Січневого прориву, на постаменті стоїть легендарна «тридцятьчетвірка».
Загалом у боях за визволення міста полягли 1200 воїнів Червоної Армії, у тому числі, майже сотня чехів та словаків із бригади Людвика Свободи. Вшанування пам’яті визволителів традиційно відбувається в міському Парку Слави, де на граніті викарбувано їхні імена.
Київська область.
