Свого часу завдяки старанням відомого земляка Героя України, міністра транспорту та зв’язку Григорія Кірпи Клубівська сільська рада отримала чимало чудових соціальних об’єктів. Тепер їй потрібні кошти, щоб утримувати і зберегти їх. Тому громаді важливо, щоб до бюджету надходила кожна належна їй гривня.

 

Клубівську сільську раду, що в Ізяславському районі на Хмельниччині, не назвеш видатною чи надто примітною. Швидше, навпаки — типова невелика громада, яка ще так і не визначилась із своїм майбутнім стосовно створення ОТГ, але яка вперто бореться за своє життя.

Свого часу три села, які входять до її складу, нажили певного багатства у вигляді шкіл, дитскадків, клубів, бібліотек... Тепер думають, як це все втримати, зберегти і доглянути. Не тільки де знайти гроші, щоб утримувати соціальну інфраструктуру, а як розвиватися далі.

Додаткових джерел фінансування в сільради зовсім небагато, тому тут дорожать кожною гривнею, яка прийде на банківські рахунки. Та, на жаль, ситуація складається так, що ті додаткові фінанси, які розшукали, отримати не вдається.

Сільський голова Володимир Юзина (на знімку) почав нашу розмову одразу з прохання.

— Допоможіть нам отримати наші ж гроші. Ми пройшли такими довгими судовими шляхами, поки було визнано наше право на них, і от тепер, коли є судові ухвали на нашу користь, коштів все одно немає.

Про проблему стало відомо кілька років тому. Коли Володимир Юзина був обраний сільським головою, одразу вирішив проаналізувати всі договори земельної оренди. Тоді й зіткнувся з фактом явного заниження орендних ставок в одному з договорів.

Схема працювала роками

— Майже десять років тому він був укладений між Ізяславською РДА та Клембівським цукровим заводом з цілою низкою порушень. Тоді вартість орендованої ділянки становила понад 26 мільйонів гривень, і ставка земельного податку мала б бути від 3 до 12 відсотків, тобто від 788 тисяч до майже 3,2 мільйона гривень.

Але для заводу вона була встановлена в розмірі майже 115 тисяч гривень. Залежно від індексації в різні роки вона становила від 144 до майже 200 тисяч гривень, що явно менше від розрахунків, які мали б бути проведені на основі чинного законодавства, — пояснив Володимир Степанович.

Чому саме така цифра зазначена в договорі, сільському керманичу й досі незрозуміло. Та, дізнавшись про неї, одразу почав шукати можливі шляхи для наведення порядку і в документах, і у фінансових надходженнях. І навіть не припускав, що ця робота затягнеться майже на п’ять довгих років.

Від «мирних переговорів» — до позовів прокуратури

Спочатку в сільраді хотіли «мирно» врегулювати справу, написавши власнику та директору заводу листи з пропозицією зустрітися та підписати новий договір. Але на таку пропозицію ніхто не погодився. Навпаки заводчани почали пояснювати, що їм самим потрібні кошти для реконструкції заводу та нових інвестиційних проектів. І навіть натякнули: якщо сільраду не влаштовують такі платежі, то можуть залишитись узагалі без них.

Відповідь шокувала, але не позбавила сільського голову намірів обстоювати будь-якою ціною інтереси громади. Тож він у пошуках справедливості почав звертатися до різних інстанцій.

Якби скласти всі листи, скарги, прохання, які було написано в різні державні структури, правоохоронні органи та фіскальні служби, вийшов би чималий фоліант.

Спочатку конфлікт намагались розв’язати на місцевому рівні, тож перші листи були спрямовані до керівництва райдержадміністрації, начальникам районного фінансового управління та місцевого відділення податкової служби.

Потім довелось перейти на обласний рівень. З проханням про допомогу кілька разів Володимир Юзина звертався і до колишнього голови ОДА.

Коли після багатьох спроб досягти результату не вдалось, довелось звернутись до прокуратури. Завдяки правоохоронцям справа зрушила з місця, і розв’язання проблеми перейшло в судову площину.

Представники Шепетівської прокуратури звернулися до суду із позовом, в якому просили внести зміни в початковий договір між РДА та цукровим заводом, де вказати реальну грошову оцінку орендованої земельної ділянки, а головне — зафіксувати положення про те, що орендна плата в розмірі 1,5 відсотка вартості землі повинна вноситись на рахунки Клубівської сільради. У результаті річна сума має становити 747,8 тисячі гривень.

Мільйони дорогою до громади заблукали

Господарський суд Хмельницької області задовольнив ці вимоги. Наприкінці минулорічного жовтня після розгляду касаційної скарги Клембівського цукрового заводу підтвердили їх і Північно-Західний апеляційний суд, і Верховний Суд.

Не варто й пояснювати, що за кілька років сільрада втратила не один мільйон несплаченої оренди. Для громади це величезні гроші. Тим паче що знайти їм заміну майже неможливо. Тож, отримавши підтримку суду, сільський голова сподівався, що й гроші в повному обсязі от-от прийдуть на рахунки.

А щоб підкріпити ці сподівання, звернувся до керівництва податкової служби в області з проханням проконтролювати виконання судового рішення. «В разі невиконання ТОВ «Клембівський цукровий завод» декларацій у визначений Податковим кодексом термін, просимо вжити контрольно-перевірочні заходи та нарахувати орендну плату», — просив від імені сільської ради голова.

Здавалося, все, що можна було зробити у цій справі, зроблено, а головне — є підтримка закону і суду. Але, як стверджує Володимир Степанович, очікуваних мільйонів бюджет сільради так і не отримав. Причому не тільки збільшених сум, а й платежів у старих розмірах.

«Що далі? Куди звертатись? Кого просити про допомогу?»

— запитує голова. І його стривоженість зрозуміла. Цукровики пояснюють такі збої фінансовими труднощами, карантином, економічним спадом...

Усе це є. Але ж із такими само явищами стикається і сільрада, а разом із нею майже дві з половиною тисячі людей, що мешкають у Клубівці, Васьківцях та Ревусі.

Свого часу вони вважали себе щасливчиками, бо мали відомого земляка, котрий доклав чимало, в усіх розуміннях цього слова, для розвитку рідного села. Георгій Кірпа допоміг у спорудженні цілої низки соціальних об’єктів.

Усе будувалось з розмахом і за останнім словом техніки та моди. Чого тільки була варта новозведена лікарня, яку наповнили таким обладнанням, якого на той час не мали навіть столичні заклади.

Але з роками все змінилось. Те, що було гордістю, перетворилось на тягар.

Так сталося, приміром, із лікарнею, яка опинилась на межі закриття через відсутність фінансування. Тоді на сполох били всі, щоб їй допомогти. Щоправда, статус місцевої амбулаторії вона так і не отримала, новітнє медустаткування опинилось в інших місцях, і тепер у селі діє лише реабілітаційний центр для залізничників.

Утім, це вже не клопіт сільської ради, бо за його утримання і функціонування відповідає інша державна структура — Укрзалізниця. Натомість дві школи, два будинки культури, дитсадок, новозбудована амбулаторія, яка ось-ось стане до роботи — все це власність місцевої громади, за яку вона й несе відповідальність.

— Усім працівникам потрібно платити зарплату, плюс комунальні послуги, — це чималі витрати для нашого бюджету. А нам би ще хотілось зробити вуличне освітлення, утримувати в належному стані дороги... Та й мало на що потрібні гроші, — підраховує Володимир Юзина. — Чому кожного разу я мушу йти до орендарів із простягнутою рукою і просити, щоб допомогли поставити вікна чи пофарбувати стіни у школі чи дитсадку. Інші наші орендарі справно платять за землю, і ми не маємо з ними проблем. Але не цукровики. Якби ми отримували від них не 200, а майже 800 тисяч гривень, як визнав суд, то могли б робити багато чого без усіляких прохань про допомогу.

Ця логіка проста і зрозуміла. Те, про що мріє сільський голова, було і залишається основною метою реформи децентралізації — допомогти місцевим громадам заробляти потрібні гроші і цим забезпечити їх самостійність. І ось, здається, все є — потрібні закони і документи. А грошей так само не вистачає. То де відбувається збій? Хто відповідає за те, щоб він був ліквідований?

Це дуже хоче знати Клубівський сільський голова, вся його громада, а разом із ними сотні таких само, що опинились у схожій ситуації. Невже й справді виходу немає?

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.

Фото foto-planeta. com

Коментар юриста

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. У разі невиконання рішення в добровільному порядку, воно виконується у примусовому порядку за допомогою виконавчої служби.

Відповідно до статті 24 закону «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Ураховуючи викладене та факт несплати орендної плати, швидше за все, питання про стягнення заборгованості доведеться знову вирішувати в суді. І вже в примусовому порядку на підставі рішення суду стягувати несплачену за цей час орендну плату та штрафні санкції, передбачені договором та законодавством. Водночас можливо ставити питання взагалі про розірвання договору, оскільки відповідно до статті 141 Земельного кодексу підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку чи орендної плати.

За загальним правилом, зміна або розірвання договору вчиняється в такій само формі, що й договір, який змінюється. Відповідно до статті 19 Закону «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Аналогічно стаття 125 Земельного кодексу встановлює, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Тобто при внесенні змін до такого договору також необхідно здійснити державну реєстрацію, що мають зробити сторони договору. Норми цього закону є спеціальними нормами, тому вони мають пріоритет над загальними положеннями законодавства. Водночас відповідно до Цивільного кодексу (стаття 653), якщо договір змінюється в судовому порядку, зобов’язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. У зв’язку з цим оплату за новими цінами, на жаль, можна очікувати не раніше дати набрання рішенням, яке визначило ці нові ціни, законної сили

Також потрібно врахувати, що відповідно до пункту 52-4 Перехідних положень Податкового кодексу не нараховується та не сплачується за період з 1 по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Наталія ГЕЛЕТКО.