Всіх хотіли переселити звідси. Однак люди обстояли право чотирьох сіл сільради на існування.
Відтоді мешканці цих сіл трудяться важко, щоб вижити. Тримають живність, обробляють землю. Адже працевлаштуватись тут дуже проблематично, бо скільки б урядів не змінилося, ніхто й пальцем не повів, аби створити тут якесь виробництво, щоб дати місцевому люду заробити копійку на життя. Так само, нарікають люди, щось не поспішають в нашій державі з реалізацією на практиці Закону України про легалізацію видобутку бурштину, де могли б знайти офіційну роботу тисячі жителів рівненського Полісся. Ліси збереглися б від нелегальних старателів, держава мала б зиск від податків, а люди — роботу...
— Тим часом ось таке зволікання з реалізацією закону тільки на користь нелегальним старателям та їх впливовим «хазяям», які за цей час наб’ють свої калитки, — кажуть поліщуки, від пильного ока яких нічого не сховаєш.
Песимізму селянам додали нещодавні зливи, які, за словами Великоозерянського сільського голови Михайла Рябого, затопили багато городів односельців.
— У нас в селі є насосна станція управління водних ресурсів по північних районах, ми розраховували на допомогу фахівця з відкачування води із садиб, але з’ясувалось, що і насосів там немає. Не вкладається в голову, як може бути насосна станція без насосів? — ставить аж ніяк не риторичне запитання сільський голова Михайло Рябий.
— Наші мешканці шукають вихід, як вижити, коли затопило городи. Вони ринули сім’ями у ліс на заготівлю чорниці. Щоправда, ліси останніми роками помітно порідшали — поменшало і чорниць. Це важка праця збирати ягоди.
Але знаходяться спритні, які назбирують за день і здають заготівельникам (а це переважно наші сусіди з Рокитнівського району) чорниць на тисячу гривень. Загалом платять людям по 50—56 гривень за кілограм. Люди стараються не пропустити шанс заробити, тож хто на велосипеді, хто на підводах їдуть у ліс по чорниці, — каже Михайло Рябий.
