30 років тому Український парламент зробив перший, складний, але дуже важливий крок до створення незалежної України. Ухвалення Декларації про державний суверенітет стоїть в одному ряду із такими визначними подіями в історії України, як проголошення незалежності, референдум 1 грудня та перші президентські вибори.
Декларація про державний суверенітет — дуже сміливий документ, який був створений і затверджений мужніми людьми. Людьми, які вірили в майбутнє України, не маючи гарантій на успіх.
Згадаймо, як це було. Липень 1990 року. Україна поки що не має власних спецслужб, власної армії, власного громадянства, власної дипломатії, яка б незалежно діяла на міжнародній арені. Натомість Радянський Союз все ще контролює внутрішню ситуацію в республіці. До серпня 91-го залишається більше року.
У таких непевних умовах депутати XII скликання Верховної Ради УРСР, а краще сказати — першого скликання Верховної Ради України — приймають Декларацію про державний суверенітет. Амбітний та сміливий документ, який поклав початок активній стадії боротьби за незалежність нашої держави. Після його затвердження здобуття Незалежності стало лише питанням часу.
Від імені всього українського народу, від нашого та усіх прийдешніх поколінь хочу подякувати тим, хто 1990 року наважився на цей крок. Починати велику справу завжди складно, а іноді навіть небезпечно. Вам було що втрачати і чого остерігатись. Але ви поставили на карту все, можливо, навіть своє життя і життя своїх близьких. І вистояли та перемогли.
Декларація заклала принципи, на яких ми побудували нашу країну.
Демократія. Пріоритетність прав і свобод людини. Свобода слова та віросповідання. Верховенство права і закону. Самостійність та незалежність державних рішень. Народ як єдине джерело влади. Мирне співіснування і культурний розвиток всіх національностей. Пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.
Згодом ці принципи були закріплені в Конституції та законах України. Вони залишаються актуальними й сьогодні. Ним має слідувати кожен громадянин, адже на цих принципах заснована наша державність.
Україна дуже стрімко змінюється. Але навіть у вирі швидких та кардинальних змін є істини, що мають залишатися незмінними та непідвладними часу і політиці. 30 років тому ці істини були закріплені у Декларації, і сьогодні ми маємо захищати ці істини як за допомогою дипломатії, так і зі зброєю в руках.
Суверенітет і незалежність нашої держави — це те, що ніколи, жодним чином не може бути поставлено під сумнів. Декларація проголосила, що територія України «в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди».
Україна обстояла свій суверенітет 1990 року, обстоїть і 30 років потому. Наша держава — цілісна, єдина, сильна та непохитна у своєму праві на незалежність.
В ухваленні Декларації про державний суверенітет, а згодом Акта проголошення незалежності і Конституції України ключову роль відіграв саме парламент.
Верховна Рада завжди була і залишається відображенням українського народу, його очікувань та сподівань, місцем, де в дискусіях народжується істина та майбутнє нашої держави.
В Україні до парламенту ставляться по-різному. Від нього багато очікують і ще більше критикують. Але ми не повинні забувати, що в доленосні та критичні для України моменти Верховна Рада демонструвала непорушну політичну волю, завжди була і буде на боці українського народу та української держави.
Так було при ухваленні Декларації про суверенітет. Так було при ухваленні Акта проголошення незалежності. Так було в момент прийняття Конституції. Так було під час багатьох кардинальних змін у нашій державі. І я впевнений — так буде надалі!
У моменти, коли вирішувалася доля держави, Український парламент завжди приймав рішення незалежно від політичних прапорів та лозунгів. Ми повинні пам’ятати, що коли ми об’єднані великою спільною метою, то приймаємо рішення, які дійсно працюють на благо незалежної, суверенної та процвітаючої держави.
Велика влада — це завжди велика відповідальність. І я переконаний, що сьогодні кожен присутній в цій залі розуміє, що від наших рішень залежало і залежить, яке майбутнє ми збудуємо для наших дітей. В якій державі вони житимуть і які виклики перед ними стоятимуть.
Сьогодні доля України, що століттями йшла до своєї незалежності — саме в наших руках. І ми, український парламент дев’ятого скликання, маємо довести своїми діями, що ми готові до цієї відповідальності, як це зробили ви 30 років тому!
