На врожайних полях Полтавщини стає дедалі гарячіше.
На Полтавщині збирання ранніх зернових, як то кажуть, упритул наблизилося до свого екватора. Тож дедалі чіткіше окреслюються головні тенденції цьогорічних жнив, а види та прогнози на врожай набувають не лише словесних і паперових форм. Власне, стає зрозуміло, що якихось рекордних показників аграріям краю очікувати не варто, але й без хліба та прибутків від реалізації зібраного збіжжя вони не залишаться. Адже із понад 138 тисяч гектарів площ, які вже впорали хлібороби Полтавщини, намолочено 634 тисячі тонн зерна. Середня врожайність ранніх зернових — 45,9 центнера з гектара.
Із 7,8 тис. га озимого ячменю зібрано 39,8 тис. тонн зерна, тож його середня врожайність сягнула 51 центнера з гектара. Цей показник на 5,4 ц/га вищий за минулорічний. Натомість середня врожайність головного полтавського хліба — озимої пшениці, яку обмолотили на площі 126 тисяч гектарів, поки що «не дотягує» до минулорічної фактично на 3 центнери з га. Такий само усереднений показник урожайності гороху становить 30,8 центнера з гектара.
Усе це дає підстави фахівцям департаменту агропромислового розвитку ОДА очікувати загальний намолот збіжжя ранніх зернових у регіоні на рівні 1 мільйона 320 тисяч тонн. Із них ужинок пшениці орієнтовно становитиме 944 тисячі тонн. Водночас практично 75 відсотків зерна пшениці за якістю буде продовольчим, тобто придатним для випікання хліба. Якісь неочікувані й неприємні сюрпризи та несподіванки може піднести хіба що погода.
Хоча її примхам хлібороби області вже навчилися протиставляти організованість і сумлінність у праці. Тим паче, що до напруженої роботи у полі вони підготували понад 1800 комбайнів. За таких умов на кожен із них у середньому припадає по 190 гектарів площ для косовиці та обмолоту. Коли врахувати, що йдеться переважно про сучасні потужні агрегати, то стає зрозуміло: завадити збору зерна в оптимальні чи близькі до них строки може лише небесна канцелярія...
До речі, якщо раніше аграрії краю скаржилися на надмірну «опіку» з боку посадовців і чиновників під час головних сільськогосподарських кампаній, то сьогодні чимало з них, навпаки, нарікають на те, що їх «забули».
Мовляв, після того, як у районах поскорочували управлінські «аграрні» структури, їх, тобто керівників господарств і головних агрономів, по півроку й більше ніхто не збирає, не влаштовує «польових» днів тощо...
Тож у деяких районах області самі аграрії виявили ініціативу «знизу» й разом із колегами перед початком жнив чи навіть, як то кажуть, на марші оглянули поля успішних господарств, поспілкувалися між собою, чіткіше визначилися зі стратегією і тактикою цьогорічного збору врожаю, ставленням до цінової політики. При цьому з’ясувалося, що керівні вказівки «згори» й втомливі наради «для галочки» та, власне, кампанійщина справді не потрібні. Але без вивчення досвіду, зокрема й сусідів, порад досвідчених аграріїв і науковців, певної координації дій також не обійтися.
Надто з огляду на те, що така собі «самодіяльність» без берегів стає тим-таки сільгоспвиробникам надто дорого. Передовсім тоді, коли вони у гонитві за прибутками захоплюються монокультурами, ігнорують науково обґрунтовані сівозміни. Скажімо, чимало аграріїв, нарікаючи на низьку закупівельну ціну гороху та гречки, пишаються тим, що майже вивели ці культури зі своїх полів. І це при тому, що чи не найщедріший на поживні речовини для ґрунту горох був і залишається одним із найкращих попередників для тієї ж озимої пшениці...
Натомість деякі колеги подібних скептиків категорично заперечують твердження останніх про нерентабельність таких традиційних для нашого землеробства та тепер майже «екзотичних» для багатьох господарств культур. І зауважують, що неприбутковими вони стають лише тоді, коли вирощувати їх за старими «совдепівськими» технологіями, кидати в грунт неякісне насіння й не стежити за новими високопродуктивними сортами вітчизняної селекції. Зрештою, якщо вже завтра із-за кордону почнуть завозити не лише гречку та жито, а й горох, то ні врожаю, ні прибутків у наших аграріїв точно не додасться...
Полтавська область.
Фото автора.
