На знімку: Автор на спостережному посту в лісосмузі перед Горлівкою.
Мешкає в селищі Вільшанка Кіровоградської області. На конкурс подав свою вже підготовлену до друку книгу «Окопні історії. Фронтовий щоденник». Кілька новел звідти пропонуємо увазі читачів.
Надійна броня
У бригаду на склад привезли півсотні бронежилетів. З одного ми витягли пластину, узяли на стрільбище і з дослідницькою метою розстріляли із автомата. Треба ж знати, що там нам Генштаб підсунув! Кулі 5,45 мм броня тримає добре, а серйознішої зброї у нас не було. Через кілька днів заступник командира бригади на вечірньому шикуванні згадав про обновки:
— А як там наші бронежилети?
— Чудово, товаришу підполковнику! — обізвався Мічман. — Броню перевірили, те що треба.
— А як перевіряли?
— Звичайно. Я накинув, а хлопці разок пальнули з автомата, — видає Мічман.
— Що, просто на собі? — почав підвисати підполковник.
— Та ви погляньте на мене! Сто двадцять кілограмів ваги! Що мені від однієї кулі буде?
У сутінках не було видно обличчя Мічмана, і підполковник ніяк не міг визначити, чи то він дурня клеїть, чи то намагається командира ідіотом перед підлеглими виставити, чи каже правду.
— Інструкція забороняє, — невпевнено промимрив полкан, розвернувся і чкурнув у штаб.
Не всі
Перед від’їздом на війну начальник розвідки зайшов до нас на крайній інструктаж і поміж іншим запитав:
— А ви розумієте, що назад ми навряд чи всі повернемось? Мені би дуже хотілося зустрітися з вами у повному складі після війни, живими і здоровими. Я для цього зроблю все, що від мене залежить. Але ж ми їдемо на війну, і може статися всяке.
Ми трохи позамовкали. Кожен задумався. І не хотілося дивитися в очі товаришам. «Зі мною усе буде добре, але ж комусь із них не пощастить. На те вона і війна». Приблизно так собі й міркували.
Більше я ніколи не думав на цю тему. На війні швидко вчишся жити сьогоднішнім днем.
Штик-ніж
Як виявилося, на передовій Клавіша таки загубив штик-ножа.
А нам саме почали давати десятиденні відпустки. Щоб поїхати і відпочити, треба здати автомат на склад. Упс! Без штика не приймають... Або пиши рапорт і плати, або списуй на бойові втрати.
Платити не варіант! Гостро постала потреба у написанні пояснювальної, і товариші по зброї з ентузіазмом відгукнулися. І от що з того вийшло:
«Під час мінометного обстрілу міна попала в автомат, і штик-ніж рознесло на шмаття».
У штабі пояснювальну завернули. Колектив піднапружився і видав другу версію мозкового штурму:
«Сєпари штурмували блокпост. Була загроза загинути або потрапити в полон. І щоб зброя не дісталася ворогам, я кинув штик-ніж у водний канал. Після бою пірнав, але не зміг його знайти».
Ця версія теж не викликала схвалення. Під дикий регіт, розігруючи можливі версії розгортання подій в ролях, ми видали третій адаптований сценарій:
«Під час оборони блокпосту ми перейшли в штикову контратаку. Я штрикнув сєпара, штик застряг у ворогові, і він з ним утік».
Штабники чомусь не повірили в історію про живучого сєпара і послали Клавішу на три букви.
Сміятися в наметі уже ніхто не міг. Орлик мовчки обома руками тримався за опору намету, з його очей капали сльози. Кузя лежав на ліжку, тримався за живіт і гикав:
— Мужики, збавляйте, у мене вже в середині все болить.
Ми скреативили і додали у розповідь драматизму:
«Під час оборони блокпосту ми перейшли в штикову контратаку. Я штрикнув сєпара, штик застряг у ворогові, і він, відступаючи, кинувся у водний канал. Я по ньому стріляв, і посеред каналу сєпар пішов на дно разом із штик-ножем».
У штабі довго і голосно кричали північносусідські слова і заявили, щоб Клавіша негайно народжував загублене майно, бо пояснювальні більше не прийматимуть.
Проблему несподівано швидко вирішили наші сусіди з протитанкового дивізіону. Штик-ніж матеріалізувався за помірну кількість хороброї води.
Артилеристи красунчики!
Кільце
Сержантом у нашій групі Кузя — студент, метр із кепкою. Робить дуже страшний вираз обличчя, коли з кимось свариться. Не бухає, але любить поїсти. Патологічно ненавидить командирів.
Кузя витягує з-під ліжка ящик із запасним боєкомплектом. Відкриває:
пачки з патронами,
планки,
гранати,
окремо запали від гранат,
кільце... ОКРЕМО!!!
Йопрст!!!
Дикі очі, піт на лобі...
Нестримний регіт сусідів...
І де вояки вчаться так весело жартувати?
На знімку: Те саме кільце від гранати.
Дуже важливо
Купе кілька разів телефонував провайдеру, намагаючись приєднатися до Інтернету. Голосок молоденької дівчини-оператора був дуже приємний. Купе увімкнув голосний зв’язок, і ми з цікавістю слухали, як вона буксує, налагоджуючи мережу.
— Купе, а ну запитай.
— Та вона засоромиться.
— А ти запитай.
— Гаразд. Дівчино, ми тут з хлопцями засперечалися... Ви дозволите трохи особисте запитання? Повірте, нас це дуже сильно хвилює.
— Ну добре...
— А якого кольору у вас трусики?
— Білі, — тихенько так, вона вже знала, що її цілий взвод слухає.
Овації в наметі було, мабуть, чути усім її колегам по офісу, за наш табір я взагалі мовчу.
Ми дійсно дуже сумували за дівчатами.
Сьогодні
Лише через три тижні після загибелі родичі знайшли тіло Змія у морзі Дніпра серед невпізнаних. Двохсотих з Дебальцівського плацдарму вивезли волонтери. Документи розвідники традиційно не носять, а нагородного годинника зняли москалі. Якщо хтось і мав якісь надії, тепер вони зникли. Настав час подумки попрощатися з другом. Залишити його у минулому. Звикнути до слова «був».
Зібрали речі покійного в баул. Котелок з позивним — підписом (на пам’ять). Парадна, фактично нова форма (Змій беріг, щоби було у чому в місто вийти).
— Все! Я так більше не хочу. На лиха щось берегти, економити і відкладати на потім? Щоб тебе завтра грохнули? Кому все це буде потрібне? Нове шмаття, гроші на картці. Жити треба сьогоднішнім днем, бо завтра може не настати, — уголос висловив Орлик те, про що багато з нас уже думали. — Носитиму найкраще з того, що маю. Їстиму що захочу. Надумав — купив. До дідька!
Відтоді ми повністю адаптувалися до війни, стали її частиною. Або війна стала частиною нас. Далі все пішло рівно і спокійно. Можна жити. Попустило не тоді, коли переборювали страх чи звикали до втрат, а тоді, коли прийняли власну тимчасовість.
Війна — це робота.
Живемо сьогодні.
На знімку: Автор і Орлик на нейтральній території.
