Хто з нас не мріє зустріти своє 100-ліття в пошані, у доброму здоров’ї, в оточенні дітей, онуків і правнуків... Саме так — у новий рік і в нове століття — вирушив 29 грудня найстаріший житель Сєверодонецька Данило Гребенюк. Сказати, що свій 100-літній ювілей Данило Іванович відзначив у колі родини, було б великим применшенням. Цієї події чекали усі його сусіди по вулиці Дачній та інші земляки.

Серед перших ювіляра привітали профспілковий комітет і рада ветеранів об’єднання «Азот». У цеху компресії, який називали серцем усього виробництва, машиніст Гребенюк пропрацював чимало років — до самої пенсії. Заслужив звання «Відмінник хімічної промисловості СРСР». Тож онук Антон не просто трудиться тут у цеху аміачної селітри, а, як кажуть, гідно продовжує естафету.

У рідному гнізді

У середині минулого століття сімейним працівникам хімкомбінату виписували цеглу, щоб вони могли будувати на околиці молодого робочого селища (Сєверодонецьку через півроку виповниться 80 років) власні будинки. Почав будуватися й Данило Гребенюк. Сюди, у рідний дім, і з’їхалися нині на ювілей обоє синів, онуки, правнуки та інші родичі Данила Івановича. З України, Росії.

— Якось, — розповідає молодший син Володимир, — зайшла в сімейному колі розмова про те, що батькам уже важко господарювати, справлятися із садом-городом. Батько, було, погодився продати будинок і переїхати до міської квартири. Але мудра мама розсудила інакше: батьківське гніздо має залишитися, щоб ми всі могли тут збиратися.

65 років разом

Зі своєю Марією Семенівною Данило Іванович прожив у любові та злагоді 65 років! Одружилися вони — сільські вчителі-початківці — 1933-го. З Луганщиною, де й народилися, пережили всі знегоди. Щоправда, зі свого стародавнього села Залиман переїхали до Воєводівки. Старожили дотепер згадують добрим словом молодого директора школи Гребенюка і його дружину, яка вела молодші класи.

Додому, до коханої і їхнього первістка, Данило Гребенюк повернувся після армійської служби. Виявилося, що ненадовго, адже почалася війна.

Прямою наводкою

Велику Вітчизняну артилерист Гребенюк пройшов зі своїм Південно-Західним (Третім Українським) фронтом з перших до останніх залпів. Перемозі салютував в Австрії, під Віднем. Не раз доводилося бити по ворогу й прямою наводкою, відбиватися гранатами від фашистів, що прорвалися до їхніх гаубиць. За такі бої одержав орден Червоної Зірки, медаль «За відвагу».

Про те, як артилерійськими й авіаційними нальотами били їх самих, намагається не згадувати: «Усюди вибухи, і якщо поруч опинилася людина — краще не уявляйте — страшно!» — зітхає фронтовик.

Не менш небезпечним було вести розвідку, визначаючи координати цілей. Звичайно, маскувалися, але гітлерівці спеціально полювали за «очима» артилерії. Так поранили й Гребенюка, але все ж повернувся до фронтових товаришів.

А загинути міг у найперший мирний день. Однополчани знайшли запаси спиртного, однак Данило не мав права розділити веселощі — стояв на посту. З’ясувалося, трофеї їм залишили отруєні. Відтоді Данило Іванович перестав пити. Взагалі.

І Марія Семенівна, можна сказати, зробила подвиг: коли лінія фронту проходила поряд із їхнім селом, зуміла врятувати всю малечу, яку залишили на неї чоловіки, ідучи на війну. Із тих, хто пішов, загинуло багато, у тому числі рідні брати Данила Івановича — Іван, Федот, Полікарп. Тож він живе й за них.

Прості секрети

— Поговоримо про секрети довголіття, — прошу Данила Івановича. — Околиця міста, чисте повітря...

— Плюс «шкідливий стаж» у хімічному цеху...

— Зрозуміло. Значить — дієта?

— Невістка Людмила ніяк мені не доведе, що в моєму віці пельмені — не найкраща їжа. Але якщо я їх люблю! І, як бачите, не товстію. У саду та на городі усі зайві калорії спалював. І припасав на всю родину вітамінів. Щоправда, тепер мені тільки за квітами дозволяють доглядати.

— Зі спортом дружили?

— Син Володя — знатний плавець. Він директором Сєверодонецької дитячо-юнацької спортивної школи з плавання працює. Ще давно мені на озері стилі різні показував, але, вважаю, краще від нашого стилю «наввимашки» нічого немає. Нехай інших навчає. Його дочка Аня — теж тренер з плавання. А я з усього спорту поважаю рибалку.

Сини переконані: таке захоплення вплинуло і на характер батька. Главі родини властиві витримка, розважливість, уміння привести все до спільного знаменника. Тим і сильні всі Гребенюки — взаєморозумінням, дружбою й добротою. «Наша мама взагалі всі зібрані кошти віддала племінникові, котрий залишився без батьків. Вона й незнайомим людям завжди допомагала», — згадує Володимир.

Звісно, без хвороб у такому віці не обходиться. На десятому десятку Данила Івановича дуже прихопило, але невропатолог-чарівниця Галина Кондрашова змогла поставити на ноги. Недавно почав псуватися зір — довелося робити операцію. Помірявши тиск, вивчивши аналізи, лікарі дивувалися: показники, як у людини удвічі молодшої! Та ж нове століття у Данила Івановича тільки починається!

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журналіст України.

Сєверодонецьк.

Данило Гребенюк з синами, онуками, правнуками.

Фото з сімейного альбому.