Українські дипломати, члени їхніх сімей, представники діаспори біля могили Михайла Драгоманова на Софійському центральному кладовищі (крайній праворуч — посол України в Болгарії Віталій Москаленко).
Так сталося, що нинішній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Болгарії Віталій Москаленко був серед тих українських дипломатів, які працювали в першому складі нашої місії у Софії після проголошення Незалежності України і відновлення дипломатичних відносин з цією братньою країною. До речі, вона однією з перших визнала Незалежність України. А Віталію Москаленку, тоді першому секретареві дипмісії, у 1983 році довелося шукати у Софії серед радянських громадян всіх українців і згуртовувати їх навколо посольства. Він не тільки стояв біля витоків народження української діаспори в цій країні, а й налагодив випуск друкованого видання, яке знайомило болгар і українців, котрі жили тут, з новою Україною, ініціював видання у Болгарії «Історії України» Ореста Субтельного.
Можна без перебільшення сказати, що молодий дипломат відроджував традиції нашого земляцтва у цій країні і закладав основи нових. Серед них — вшанування пам’яті великих синів України, яких доля колись закинула в Болгарію.
Найвідоміші з них — вчений, історик, філософ, публіцист, фольклорист, критик і засновник українського соціалізму Михайло Драгоманов, а також талановитий український скульптор Михайло Паращук. Так, саме нинішній посол організував першу виставку робіт Михайла Івановича Паращука у Софії, а тепер Спілка архітекторів Болгарії періодично нагадує мешканцям столиці, які прикраси для будівель створив український скульптор.
Але повернімося до Михайла Петровича Драгоманова. Він переїхав з України до Болгарії у 1889 році з великим науковим вантажем, широкими поглядами на розвиток суспільства, з ім’ям авторитетного викладача Київського університету.
Царський уряд Болгарії запросив вченого для читання лекцій з найновішої історії у тільки-но відкритому вищому навчальному закладі країни — педагогічних курсах, на базі якого згодом був заснований Софійський університет. Слухачі дуже любили викладача з України, а колеги поважали його за академічні знання і новітні методи викладання. Його авторитет зріс, коли болгарам стало відомо, що пан Драгоманов — дядько відомої письменниці Лесі Українки, світогляд якої формувався під його впливом. І взагалі значення Михайла Петровича для українського літературознавства було таким великим і масштабним, що перейшло кордони України. У Болгарії також знали, що професор виховав велику плеяду молодих вчених і літераторів, самим помітним серед яких був Іван Франко, з котрим Михайло Драгоманов листувався, ділився думками, сперечався і сміливо критикував. Недаремно міністр народної освіти болгарського уряду Георгій Живков, який представляв Народно-ліберальну партію і поділяв погляди Драгоманова, запропонував українському професору стати ректором Софійського університету. Цей вибір схвалили як колеги Михайла Петровича, так і студенти. Але Драгоманов відмовився від пропозиції і переконав міністра, що цю посаду має обіймати саме громадянин його країни.
Без перебільшення можна казати, що Михайло Драгоманов став уже своєю людиною для сотень молодих болгар, які слухали його цікаві лекції. Багата наукова і творча спадщина українського вченого залишалася невичерпним джерелом знань, ідей для багатьох поколінь українських і болгарських дослідників.
Нинішнього посла України Віталія Анатолійовича Москаленка можна віднести до тих молодих науковців, які вивчали спадщину великого сина українського народу. Темою своєї кандидатської дисертації ще у 80-х роках минулого століття він обрав вплив Михайла Драгоманова на українсько-болгарські культурні зв’язки у другій половині ХIХ століття. Підняв архіви, знайшов у бібліотеках спогади про його роботу в Київському і Софійському університетах, простежив, як проходило взаємне збагачення української і болгарської культур, носіями якої були болгари, котрі колись переселилися в Бессарабію і назавжди осіли в Одеській області. Навіть болгари визнають, що саме в середовищі їхніх переселенців найкраще збереглися мова, культурні традиції, фольклор, які уникли засмічення сучасною модою. Одне слово, Віталій Москаленко в науковому дослідженні зумів довести, як ідеї Драгоманова сприяли зближенню культур двох народів, на благо котрих він працював.
Він успішно захистив дисертацію, яка отримала схвальні відгуки.
А коли перейшов на дипломатичну роботу і почав працювати у посольстві України, то одразу прийшов на могилу земляка на Софійському кладовищі. Він знав, що ще в 1919 році співробітники посольства Української Народної Республіки разом із українцями, які жили тоді в Софії, започаткували традицію — вшановувати його пам’ять і покладали квіти в день смерті Драгоманова до пам’ятника, який створив інший наш земляк — Михайло Паращук. Москаленко запропонував членам сучасної діаспори відродити традицію і впорядковувати місце, де вчений знайшов вічний спокій. А також доклав багато зусиль для того, щоб на скромному будинку, де в Софії мешкав Михайло Драгоманов, була встановлена меморіальна дошка.
На жаль, міська влада в 2017 році цей будинок знесла і на його місці вирішила збудувати готель. Найприкріше, що меморіальна дошка безслідно зникла, бо мерія чомусь не повідомила посольство про плани будівельників, а ті, мабуть, не потурбувалися про те, щоб зняти її зі стіни, яка мала перетворитися на купу сміття.
Однак пам’ять Драгоманова продовжують вшановувати. З ініціативи випускниці Київського університету Антоніни Якимової посольство України за підтримки МЗС Болгарії регулярно проводить у Софії «Драгоманівські читання».
В них беруть участь гості з України, які вивчають спадщину вченого, українські і болгарські викладачі та політики, посадовці, представники громадських організацій. Вони простежують нинішні українсько-болгарські економічні такультурні зв’язки, користь від обміну викладачами й студентами, проблеми української і болгарської діаспор.
Дуже важливо зрозуміти, що Драгоманов став для української діаспори в Болгарії, та й для болгар також, не іконою, якій треба час від часу поклонятися, а особистістю, з ідеями і прагненнями якої варто звіряти життя і примножувати їх. Ось чому посольство України вже кілька років оголошує червень місяцем вшанування пам’яті Михайла Драгоманова.
Цього літа виповнилося 125-та річниця з дня його смерті. І всі дипломати на чолі з повноважним послом України в Болгарії Віталієм Москаленком, а також члени української діаспори 19 червня поклали квіти до його пам’ятника. На жаль, цього року через пандемію наукові конференції та інші масові заходи, що завжди проводилися з болгарськими урядовими і громадськими організаціями, довелося скасувати.
Фото Василя ЖУКІВСЬКОГО.