На фото: Дін Цзянвей (радник Посольства КНР в Україні), Валерій Бебик (професор), Віталій Суддя (заступник головного редактора "Голосу України") – на дні народження Будди (Тибет, 2018).
Збираючись до Тибету, я мав свою гіпотезу, чи існує на сакральному та соціально-генетичному рівнях певний зв'язок Української цивілізації з Тибетською цивілізацією Китаю. Реальна дійсність перевершила мої сподівання...
* * *
Буддизм – одна з глобальних релігій людства, яку сповідують сотні мільйонів людей. Релігієзнавці виокремлюють в буддизмі три основні течії: дзен-буддизм, який ще називають китайським буддизмом, тибетський буддизм і південній буддизм. Найбільш популярними є дві перші течії. А тибетський буддизм ми знаємо найменше...
Буддизм – одна з глобальних релігій людства, яка налічує понад 500 мільйонів послідовників. Її засновником є пророк Сак'я Муні Будда, який походив із князівського роду східних скіфів-саків.
Його батька звали Шудходана, а матір – Майя. (Нагадаємо, що Дана – богиня води у скіфів, іменем якої названо основні українські річки Дніпро, Дунай, Дністер, Дон, Сіверський Донець).
Провідні історики світу переконані, що племена скіфів-аріїв на межі ІІІ-ІІ тис. до н.е. прийшли до південно-східної Азії з українського Придніпров'я. За свідченням "батька історії" Геродота саме там, на території сучасних Сумської та Чернігівської областей України, проживав скіфський народ будинів.
Геродот (V століття до н.е.), зокрема, писав:
"Будини – плем'я велике і численне; всі вони світлоокі і руді. В їх області побудовано дерев'яне місто; назва цього міста Гелон. Довжина стіни з кожного боку – 30 стадіїв; вона висока і цілком з дерева; і удома в них дерев'яні, і храми. Там є храми еллінських богів, прикрашені по-еллінськи дерев'яними статуями, вівтарями і наосами.
І кожні три роки вони влаштовують свята на честь Діоніса і впадають у вакхічну несамовитість. Адже гелони в давнину – це елліни, які покинули гавані й оселилися у будинів. І розмовляють вони мовою частково скіфською, частково еллінською".
Більшість науковців вважають, що прізвище пророка "Будда" означає "просвітлений". Проте існує й інша більш обґрунтована версія. Насправді це просто родове ім'я його праукраїнських предків-будинів.
І ще одне. Великий скіф Будда, який жив у VI-V століттях до н.е., був пророком, але не богом. Хоча після смерті і був обожнений його послідовниками...
Як сказав при нашій особистій зустрічі настоятель Шаолінського буддійського монастиря Ші Юнгсінь, Будда був людиною, яка багато спостерігала і медитувала. Його послідовники обожнили Будду та його мораль.
Сак'я Муні Будда мав елітне походження і чудові царські перспективи в князівстві на півдні сучасного Непалу, де правив його батько. Однак він обрав собі інший шлях – шлях пророка.
Він перепробував багато вчень і практик і, зрештою, досягнув нірвани. Його родове прізвище "Будда" стало сакральним титулом великого скіфського пророка. А буддизм поширився в багатьох країнах Азії...
На фото 2: Професор Валерій Бебик і настоятель Шаолінського монастиря Ші Юнгсінь (Шаолінь, 2013).
а свідченням настоятеля Шаолінського буддійського монастиря Ші Юнгсіня (Фото 2), буддизм прийшов на китайські землі дві тисячі років тому, коли перші монахи прийшли з Індії. Проте буддизм e різних куточках Китаю має свої характерні риси.
Будда не залишив після себе письмових праць. Він усно формулював зміст своїх вчень. І лише після смерті обожненого пророка учні записали його первісні вчення, які згодом були творчо опрацьовані майстрами.
Однією з головних тез філософії буддизму стало твердження, що страждання неможливо відділити від життя. Причина страждань – у бажаннях: відмовишся від бажань – зникнуть і страждання. А однією з головних тез буддійської етики стала відмова від заподіяння шкоди живим істотам.
Буддизм впливає на культуру і життя народу. А самі буддисти вірять в існування причин і наслідків. Вони вважають, що дії, які ми вчиняємо сьогодні, обов'язково вплинуть на життя наступних поколінь. Життя – вічне, і той відрізок часу, який ми проживаємо, є лише невеличкою частиною всього життя. Якщо ми робимо добро, це буде мати обов'язково позитивні результати в майбутньому.
Настоятель Шаоліня Ші Юнгсінь стверджує: буддисти вважають, що треба робити добрі справи, молитися і медитувати. Медитацією насамперед і займаються монахи. Хоча паралельно вони підтримують порядок у монастирі, вирощують овочі, готують лікарські засоби. У Шаоліні вони ще й займаються бойовим мистецтвом кунг-фу. В тибетському буддизмі монахи обмежуються медитацією і господарськими роботами.
Великий скіфський пророк Будда три рази прокрутив Колесо Дхарми, тобто дав три великі цикли вчень, які показували шлях до щастя. У своєму пророцтві він використовував педагогіку слова, символу та власного прикладу.
Його учнями були люди різних здібностей і менталітету: від простолюдинів до королів, від новачків до високих бодхісатв та архатів, що вже перебувають на високих рівнях. І всіх їх він приводив до мети – довершеного просвітлення.
На думку тибетського історика Тензіна, в буддизмі існує багато шкіл, і всі вони у своїй більшості схожі. Головні відмінності – у способах вивчення сутр. Якщо ви, наприклад, приїхали до Тибету, але кожен своїм транспортом: літаком, потягом, на автомобілі. Кожен вибрав для себе спосіб пересування. Але всі дісталися до одного і того ж місця призначення...
Історія буддизму налічує понад 2500 років свого існування. За цей час у буддизмі сформувалися різні традиції, які іменують трьома поворотами Колеса Дхарми.
У першому повороті (Мала Колісниця, або Хінаяна) робиться наголос на позитивній зовнішній поведінці і звільненні від страждань, які викликані усвідомленням відсутності себе у власній особистості.
Ця традиція найбільш поширена в південних країнах буддизму (Шрі-Ланка, М'янма, Лаос, Камбоджа, Таїланд).
Як писав Лев Гумільов (син видатної української поетеси Ганни Ахматової):
"У буддизмі світ ділиться на дві нерівні частини: монахи буддійської громади і всі інші. Сіллю землі визнаються лише монахи, позаяк вони стали на "шлях", який виводить їх зі світу буденного (сансари) до вічної пустоти (нірвани).
Монахи не повинні діяти, оскільки дія є наслідком пристрасті і веде до гріха. Годувати, одягати і захищати монахів зобов'язані миряни, які в такий спосіб отримують "заслугу", яка допоможе їм у наступному перевтіленні стати монахами і ступити на "шлях".
У другому повороті (Велика Колісниця Махаяни, або Колісниця причини) Будда показав, що природа всіх речей пуста від дійсного, незалежного існування, усвідомлення якого здійснюється через ретельне дослідження речей і медитацію. Ця традиція найбільш поширена в північних країнах буддизму (Тибет, Непал, Бутан, Монголія, Китай, Японія, Корея, В'єтнам).
А в третьому повороті (Колісниця Тантри, або Алмазний Шлях) Будда дав вчення про буддиську свідомість – як пробуджену внутрішню свідомість, що є основою "шляху".
У рамках Алмазного Шляху, втіленого в тибетському буддизмі та частково в дзен-буддизмі, існує два методи:
1) кожен візуалізує себе як особливого будду згідно з іконографічними настановами, представленими в буддійських доктринальних уявах (тантрах);
2) гуру (вчитель людини) спочатку напряму показує їй сутність її будди, а потім дає їй вказівки медитувати про це.
Відомий сходознавець Лев Гумільов, зокрема, писав:
"Будда – це людина, яка погасила в собі всі бажання, які штовхають пересічних людей на вчинки... Це стан повного покою, який називається нірваною і є метою послідовника буддійського вчення. Людина, яка його досягла, виходить з буття... Зображуються будди в традиційному плащі індійського самотнього монаха".
Протягом I-II століть н.е. буддизм розділився на дві течії: тхеравада (вчення древніх) і махаяна (широка колісниця).
Представники першої – південної – течії (Шрі Ланка, Таїланд, М'янма, Лаос, Камбоджа) вважають, що нірвани можуть досягнути лише монахи.
А друга течія передбачає, що нірвани можуть досягнути і монахи, і прості віруючі. Махаяна поширена в Тибеті, Бутані, Непалі, В'єтнамі, Монголії, Бурятії та ін.
Загалом у буддизмі немає монолітності й існує багато шкіл.
За свідченням тибетського монаха Туденгжаби (який має статус "живого втілення Будди"), нині в тибетському буддизмі існує приблизно 5-6 шкіл. Найвідоміша – це течія ньїнгма, вона відрізняється тим, що її представники інакше трактують буддизм. Але інші школи також є канонічними. Ще школи відрізняються між собою способом історичної передачі знань.
Як стверджують тибетські експерти, популярність течії ньїнгма визначається тим, що вона пов'язана з традиційною тібетською релігією бон, під впливом якої і сформувався тибетський буддизм.
До речі, на території Тибету (ближче до індійського штату Кашмір) і досі функціонує 88 храмів релігії бон, які відвідують понад 100 тисяч віруючих. Але понад 90 відсотків віруючих у Тибеті все-таки відвідують храми тибетського буддизму.
Зовнішній вигляд храмів тибетської релігії бон і тибетського буддизму практично не відрізняється. Єдина різниця полягає в тому, як вони обходять храм: буддисти обходять його за стрілкою годинника (зліва – направо), а прибічники бон – навпаки.
За свідченням монаха Туденгжаби, в цих двох релігіях на сьогодні є багато чого схожого. Єдина різниця полягає в тому, що релігія бон пов'язана з віруваннями, які панували в Тибеті на той час. Тобто в національній релігії тібетців – бон – з'явилася постать Будди.
Медіа-стереотипи переконують нас, що Тибет є чи не головним центром буддизму в світі. Певною мірою їм підіграють і самі тибетці, які стверджують, що колесо Будди зупинилося у столиці Тибету – Лхасі. Слово "Lha" тібетською мовою означає божество. Отже, Лхаса – місто Бога.
А ще тибетці стверджують, що в Тибеті розташовані центр Космосу і пов'язана з Космосом країна Шамбала. Втім, історичні реалії стверджують, що буддизм з'явився в Тибеті на 600-700 років пізніше, ніж у Китаї...
Тибетський монах Туденгжаба повідомив нам, що тибетський буддизм з'явився на території Тібету в VII столітті. Це був період правління туфанських царів. У цей час тут з'являється дуже багато статуй будд. Також були відправлені до Індії монахи, які вивчали канони і традиції цієї релігії.
Туфані – це і є тибетці, які з'являються на історичній арені приблизно у II столітті. А відомий цар туфанів, якого згадав мій знайомий Живий Будда, мав ім'я Сронцзан-гампо. "Гампо" – це тогочасний царський титул, хоча царі в Тибеті були і раніше.
Цар Сронцзан, який об'єднав тибетські князівства в одну державу, заснував свою столицю в Лхасі і правив в Тибеті у VII столітті н.е. Під час його правління в Тибеті і вкорінився буддизм.
Сронцзан-гампо після смерті був обожнений і став вважатися втіленням буддійського покровителя Тибету – ботхісатви Авалокітешвари. Декілька інших царів Тибету також отримали після смерті статус ботхісатв – захисників буддійської віри.
Тибетці переконані, що буддизм прийшов до Тибету з Індії. Своєю чергою представники дзен-буддизму вважають, що провідна хвиля буддизму прийшла до Піднебесної з Тибету.
Зокрема, під час наших відвідин Шаолінського храму, який належить до дзен-буддизму, його настоятель Ші Юнгсінь однозначно заявив, що буддизм вкорінився в Китаї завдяки військам Богдо-хана Чин Гіз Хана, який сповідував тибетський буддизм.
Але тут є певні нестиковки. Буддизм прийшов до Тибету на 600-700 років пізніше, ніж до Китаю. На нашу думку, перша хвиля буддизму прийшла зі скіфами-саками північними маршрутами Великого Шовкового шляху з України до Китаю.
Один із таких маршрутів проходив через стародавнє українське місто Судак. Недалеко від нього в українському Криму і досі розташовується місто Саки. При цьому нагадаємо, що ім'я пророка Будди було – Сак'я-муні, тобто людина з роду саків...
Цікаво також розібратися, чому в тибетському буддизмі вкорінилася традиція Алмазного Шляху (найвищий сакрально-інтелектуальний рівень буддизму), який відповідає третьому повороту Колеса Дхарми?
Дхарма, до речі, визначається як порядок існування та розвитку Космосу і водночас як інтегральний (духовний, соціальний і моральний) закон функціонування суспільства.
Нагадаємо, що тибетські монахи стверджують: Колесо Дхарми – зупинилося в Тибеті, Лхаса – місце Будди, Тибет – центр Космосу і Шамбали...
З точки зору соціально-релігійного менеджменту, буддизм набув свого найвищого сакрально-інтелектуального розвитку саме в Тибеті з кількох причин.
По перше, він туди прийшов на пізньому етапі свого розвитку, коли доктрина буддизму вже встигла оформитися і шліфонутися Часом..
По-друге, в Індії на той час буддизм уже мав достатньо вороже суспільно-політичне оточення, яке згодом витіснить буддизм з індійського суспільства. Тут уже не до вдосконалення. Мова йшла про виживання буддизму як таке.
По-третє, напевно, зіграла свою роль і потужна гірська енергетика Тибету, з яким пов'язували легендарну Шамбалу.
Шамбала – міфічна країна, яка (за різними версіями) розташована в Гімалаях або пустелі Гобі. Там начебто живуть Вчителі, які визначають еволюцію людства.
Шамбала, як стверджують тибетські міфи, була царством в Середній Азії, яке зробилося невидимим після вторгнення мусульман у ІХ столітті нашої ери. Побачити Шамбалу можуть тільки чисті серцем люди.
Буддійські легенди стверджують, що настане час, коли відбудеться символічна битва між воїнством Шамбали і силами зла, яка означатиме: перемогу мудрості – над невіглаством, духовності – над косністю, самовіддачі – над егоїзмом.
Інша версія свідчить, що Шамбала – це не царство, а стан душі, який єднає людину з Богом. А досягнення Шамбали означає досягнення просвітлення... Шамбалу згадують священні тексти і тибетської релігії бон, і тексти тибетського буддизму.
Як стверджують дослідники Лев Гумільов і Борис Кузнєцов:
"Загальне в буддизмі і боні (мітраїзмі) – настанови віруючим робити добрі справи і самовдосконалюватися, але розуміння добра і мети, заради якої потрібно самовдосконалюватися, – діаметрально протилежні. Буддисти вважають добром або бездіяльність або пропаганду свого вчення... Мітраїсти, навпаки, передбачають боротьбу за правду і справедливість, тобто військові подвиги, а під час війни відлюдники розглядаються ними як дезертири".
Хоч як це дивно, але древня тибетська релігія бон, як стверджують експерти, має іранське походження. Засновником цієї сонячної релігії вважається жрець і вчитель Шенраб, який, імовірно, жив у VI столітті до н.е. Тобто в ті само часи, що й скіфський пророк Сак'я Муні Будда.
Існує версія, що Шенраб і Мітридат (бог Сонця) – це одна й та само особа.
Головними богами сонячної релігії бон були Ахурамазда, Мітра і Астарта, а головними завданнями віруючих вважалися молитви і пожертви богам та боротьба проти демона і злих духів. Згодом до божественного пантеону національної тибетської релігії бон додався і обожнений Будда.
Отже, тибетський буддизм сформувався на основі буддизму і національної тибетської релігії бон. Так само, як дзен-буддизм сформувався в Китаї на основі буддизму і даосизму – національної релігії народу хань.
І далеко не завжди ці процеси були мирні, як переконують сучасні буддисти. Наприклад, тибетський цар Лангдарма, який був прибічником релігії бон, наказав зруйнувати буддійські монастирі, спалити книжки та ікони, а буддійських лам перетворити на мисливців та м'ясників. Тих, хто відмовився від цих занять, було вбито.
Але був убитий у 842 році і сам цар. І вбив його буддійський монах, якому буддійська віра забороняє вбивати взагалі...
Уже згаданий нами Лев Гумільов писав:
"Перш за все виникають питання: навіщо войовничий народ в якості панівної ідеології приймає проповідь про неспротив злу, милосердя і аскези? Як, сприйнявши це, він продовжує завойовницькі війни і, зрештою, як змінюється буддійське вчення, щоб вийти з цього суперечливого стану?".
Отже, буддійська доктрина в Тибеті трансформувалася від вчення про спасіння аскетичним шляхом і непротивлення злу – до вчення про войовничу церкву з дхармапалами – захисниками віри. І захищали цю віру буддисти різними методами.
Коли царем Тибету став прибічник буддизму Тісрондецан, фактична влада була в руках вельможі, якого звали Мажан. Він зруйнував два буддійські монастирі, заборонив розповсюдження буддійської літератури.
У відповідь буддисти влаштували заколот і за підтримки царя живцем закопали Мажана в землю, оскільки, мовляв, буддизм забороняє віруючим вбивства...
У цьому зв'язку Лев Гумільов коментує:
"Для народу було придумано, що Мажан почув божественний голос, який наказав йому увійти до гробниці для щастя царя і країни. Коли ж він увійшов, то двері самі замкнулися і він залишився під землею".
Після вбивства в ІХ столітті буддійським монахом тибетського царя Лангдарма, Тибет розпався на кілька малих князівств і розпочався довгий період панування в Тибеті монгольських і манчжурських династій Китаю.
У ці часи консолідуючу роль зіграв буддійський орден Гелуг-Ба, монахи якого відбудували палац тибетських королів Потала. Керівник цього ордену Сонам Г'ятсо отримав від монгольського правителя Алтин-хана титул Та-Ле (Далай), що означає "океан мудрості".
Ось так замість королівської влади в Тибеті був запроваджений політичний режим духовно-світської влади Далай-лами. Фактично це аналог римського папи в католицькій церкві. Перші три Далай-лами обиралися жеребкуванням. А далі була розроблена спеціальна виборча процедура...
На фото 3: Професор Валерій Бебик і Живий Будда – Туденгжаба (Тибет, 2018).
Як свідчить Живий Будда монах Туденгжаба (Фото 3), Далай-лама обирається так: за допомогою монахів, за участю місцевої влади і монахів вищого рангу. Вони за допомогою певних ритуалів шукають кандидатів, які можуть стати майбутнім Далай-ламою.
Після того, як монахи визначилися, вони доповідають місцевому уряду про кандидатуру нового Далай-лами. Після цього необхідно, щоб керівництво Китаю підтвердило статус майбутнього Далай-лами. Відповідно до певних ритуалів необхідно визначити кандидатів і пізніше цих кандидатів має проглянути місцевий уряд.
Процедура пошуку кандидатур на майбутнього Далай-ламу є сакральною і демократичною водночас. Монахи старшого віку, після медитацій і ходінь навколо священного озера, вибирають кілька маленьких хлопчиків 4-7 років для другого туру відбору.
Наприклад, вони на столі розміщують кілька предметів, серед яких кладуть предмети, що належали померлому Далай-ламі: чотки, книги і т.ін. Якщо якийсь хлопчик (а це – чоловіча справа), вибирає предмет покійного, вважається, що він має з минулим Далай-ламою сакральний зв'язок.
З фіналістами розмовляють далі і проводять інші обряди. Аналогічним чином обирають і Живих Будд, з яких потім виховують настоятелів монастирів.
Живий Будда Туденгжаба розповів нам: "Монахи після того, як виникла необхідність у пошуку майбутнього Живого Будди, здійснюють пошуки за допомогою певних ритуалів. Визначається, чи справді обрана дитина є живим втіленням Будди, а потім монахи звертаються до місцевого Живого Будди для того, щоб підтвердити його статус".
Мій знайомий тибетський монах Туденгжаба (див. фото), який має статус Живого Будди був обраний для виконання цієї почесної для родини і села місії у віці чотирьох років. Його довго готували до цієї місії, забравши (за згодою батьків і місцевої влади) до монастиря.
Потім він навчався на медичному факультеті Тибетського університету в Лхасі, після чого став настоятелем монастиря. І нині він поєднує цю роботу з роботою в монастирській лікарні та викладанням в університеті. І своїми головними завданнями він вважає таке: добре виконувати свої храмові обов'язки, бути хорошою людиною, відповідати за хворих при лікарні монастиря.
У Китайському Тибеті, як свідчить офіційна статистика КНР, живуть приблизно 1700 Живих втілень Будди. Всі вони обрані за процедурами, схожими до процедури обрання Далай-лами.
Але ніхто з них ніколи не зможе претендувати на посаду Далай-лами. Ним буде обраний і затверджений (за давніми імператорськими традиціями) хлопчик, не обтяжений віком, соціальним досвідом і церковними посадами.
У будь-якому разі, починаючи з ХIV століття Далай-лами і Живі Будди вважаються легітимними, якщо вони затверджені китайським урядом. Окрім того, існує й колективна система управління буддійськими храмами у вигляді асоціації буддійських храмів. Є також громадські комітети управління в кожному такому храмі.
Фактично, ламаїзм – це ієрархічна церковна система, збудована за аналогією державної ієрархії, встановленої в імперії Богдо-хана Чин Гіз Хана.
Цей різновид буддизму складається з двох частин. Зовнішня культова практика ламаїзму орієнтована на накопичення заслуг, подібно до хінаяни; внутрішня, духовна, спрямована на злиття розуму людини з космічним тілом Будди.
Учення Лами як живого Бога містить чотири екзотичні посвячення, які стосуються посудини, таємниці, мудрості, великого єднання. Саме такого єднання і прагне Живий Будда Туденгжаба...
Тибетці до цього часу вірять, що світ наповнений злими духами. І навіть буддисти вважають, що окремі з цих злих духів сильніші за Будду.
Врятувати від злих духів, на думку горян, можуть тільки чаклуни з чорної релігії бон. До речі, чорні кольори явно домінують в національному одязі тибетців. Чорними зображуються бог пекла Яма. Чорними зображуються і ботхисатви, які мають боротися з богом пекла і злими духами.
І ті, й інші на буддійських зображеннях малюються як люди з головами яків (биків). Наприклад, ботхісатва Ямантака, який переміг бога пекла Яму і загнав його в підземелля, зображується з дев'ятьма головами, тридцяти чотирма руками і дев'яносто шести ногами. Головна голова Ямантаки – голова яка (волохатого тибетського бика з високогір'я).
Давня тибетська релігія бон, популярна серед войовничих тибетців, дуже шанувала сонячного бога Мітру.
Культ бога сонця Мітри був також популярний в античні часи в Українському Криму та Українській Кубані. В Понтійському царстві, в якому правив цар Мітридат VI Євпатор, культ бога Мітри був дуже популярний серед військових. А в давньому українському місті Пантикапеї (Керчі), тимчасово окупованому російськими нацистами, і досі височіє священна гора Мітридат...
Збираючись на зйомки нашого фільму "Таємниці тибетського буддизму", я мав свою гіпотезу стосовно того, який все-таки зв'язок має Україна з Тибетом. Такий зв'язок, безумовно, проходить через особистість великого пророка Будди, вчення якого поєдналося з мітраїстською релігією бон, яка домінувала в Тибеті до приходу на ці землі буддизму.
Великий скіф Будда походив з роду Сак'я Муні, а рід скіфів-саків – з українського Придніпров'я. Це, до речі, підтверджують і археологи, про що ми повідомимо шановним читачам у наступній публікації.
Фото 4. Тибетські дівчата в національних костюмах (Тибет, 2018).
Фото 5. Синьо-жовті піонери Тибету на уроці кунг-фу (Тибет, 2018).
Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, професор, голова Всеукраїнської асоціації політичних наук, лауреат Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
