Серед них мало молоді: після закінчення школи залишають село через те, що немає роботи і хорошого транспортного сполучення. Життя пересічного мар’янівця дуже одноманітне: влітку всі в полі, а взимку багато чоловіків ідуть працювати кочегарами в сусідні села чи Сарни.

«Завтра зранку їду в АТО»

Більш як півстоліття тому батько Марії підкорив Берлін, а декілька років тому її єдиний син пішов захищати Україну від російських найманців. На щастя, обох дочекалися вдома.

Жителька села Мар’янівка Марія Тарасюк (на знімку) розповіла нам про свого сина. В один із вечорів 2016-го син приїхав із кочегарки, де працював на той час, і повідомив: «Мам, завтра зранку їду в АТО. Ти тільки не проводжай мене».

У відповідь спантеличена жінка вигукнула: «Синочку, на кого ж ти мене покинеш?». Натомість юнак пообіцяв, що повернеться живим.

Два тижні після від’їзду Володимир був у Тучині на навчаннях, а потім потрапив у Сумський батальйон і поїхав на схід, за словами жінки, у саме пекло: «Пам’ятаю, як телефонувала, запитувала, де він. Вова говорив, що в Харкові. А я ж чую по телефону, що свистить. Запитую, що то. А він усе віднікувався, казав, у повітрі літак летить».

Коли син прийшов у відпустку, матір його ледве впізнала — шкіра та кістки. Показав посвідчення, був в АТО. Швидко почав заспокоювати налякану неньку: «Мамо, не журися, бригада в нас хороша, хлопці не п’ють, командир чудовий».

Розповідав, що різне бувало: і «сепари» до них лізли, і води інколи не було.

«Дякувати Богу, повернувся — якраз на мій день народження, 15 квітня 2017 року. Перед тим, як завжди, готувалася, і в мене то тарілка, то хліб — постійно щось із рук випадало. Мій старий каже: «Мабуть, десь Вова в дорозі поспішає». Не помилився, син повернувся з нагородами».

Допомогу від держави Володимир Тарасюк як військовий отримав — і разову грошову, і землю. Виконавши свій громадянський обов’язок, Володимир працює, як і раніше, взимку в кочегарці, а влітку допомагає сім’ї по господарству.

Після десяти років у «декреті» вийшла працювати у ФАП

Сьогодні фельдшерка Мар’янівки Світлана Панковець (на знімку) має п’ятеро діток й улюблену роботу у ФАПі. А ще п’ятнадцять років тому 21-річна дівчина без чоловіка з дитиною на руках потайки від батьків лише починала свій шлях — вступала в медичний навчальний заклад: «Нікому не говорила про свої наміри. Ціле літо заробляла гроші та вчилася. Вирішила, скажу, як вступлю».

Вступати дівчина поїхала в Дубенський коледж. Уже на першому екзамені з біології викладачі коледжу підмітили, що абітурієнтка мала бажання вчитися, а після диктанту будь-які сумніви зникли. «У мене була одна з найкращих оцінок серед набору», — пригадує жінка.

Під час студентських років Світлана підпрацьовувала фельдшером у Клесівській лікарні. Найскладніше медичне випробування вона пережила ще тоді: «Нас викликали на Пасху — тонула маленька дівчинка. По прибутті побачили, що в неї не було ознак життя. Проте надали першу домедичну допомогу. Після місяця перебування в комі дитина прийшла до тями й попросила пити. Лікарі тоді зауважили, що це завдяки правильно наданій першій допомозі».

Після навчання Світлана поринула в сімейне життя і вже й не вірила, що колись повернеться в медицину. Але навесні цього року сільський голова запросила її на роботу в Мар’янівський ФАП.

«Погодитися було нелегко. Це ж треба покинути дітей удома... Найменшому зараз чотири. Але, порадившись із чоловіком і свекром, зрозуміла, що допомога людям — це частина мене. З сім’єю навчусь поєднувати», — так жінка описує рішення поновитися на роботі.

При виборі місцевої фельдшерки важливими було, аби медик жив у селі та мав хоч якийсь досвід. Раніше в місцевому ФАПі працювали жителі сусідніх сіл. Але в них виникла проблема з доїздом. Село віддалене — улітку затоплює луг, який слугує сполученням із Любиковичами, а взимку замітає дороги.

За чотири місяці роботи у ФАПі медичка стикалася з різними ситуаціями. Однією з найбільш шокуючих був епілептичний напад: «У цей момент розумієш, що людина перебуває на межі життя і смерті. Розгубитися в жодному разі не можна. На щастя, з жінкою зараз усе добре».

Хворих на коронавірус за час пандемії в селі не було: «Якщо була хоч якась підозра, миттєво направляли пацієнта в амбулаторію в Любиковичі. Жодна з пневмоній не була захворюванням на СOVID-19».

До контакту з хворими на коронавірусну інфекцію ФАП готовий. Є і маски, і захисні окуляри, одноразові костюми. Пані Світлана розповіла нам, що постійно намагається вдосконалюватися — читає різну літературу та матеріали в Інтернеті. Також підтримує зв’язок із головною лікаркою Любовиковицької амбулаторії — Анжелою Артюшок-Гришковою.

Місцевий ФАП, зазначила, ще трохи протягне, але капітального ремонту потребує. Головне, що є все для надання першої домедичної допомоги.

У вивченні німецької більший сенс

Випробування дистанційним навчанням цьогоріч пережили всі навчальні заклади країни, Мар’янівська ЗОШ І—ІІ ступенів не стала винятком. Директорка Галина Гомонець (на знімку) розповіла, як школа опанувала онлайн-формат і до чого готується в новому навчальному році:

«Спочатку, як у всіх, у нас був шок. Але наші вчителі володіють комп’ютерною технікою. Тому  загалом перехід був нескладним. Колективно вирішили комунікувати через Viber і сайт школи. Відеоуроків не проводили. У селі є проблеми з

Інтернетом, тож майже половина учнів були без мережі. Їх ми оцінювали через телефонні дзвінки.

Нещодавно надійшли методичні рекомендації до початку навчального року, де йдеться про масковий режим на перервах. Тож віримо, що онлайн-навчання буде. Ми просто не знаємо, як навчати першокласників онлайн.

Зараз у школі кипить ремонт. Повністю оформляють один новий клас, а все решта — це щорічні ремонтні роботи: фарбування, побілка. Ремонт за кошти батьків і педагогів.

Загалом у Мар’янівській школі навчаються 47 дітей, на них маємо 12 педагогів. Вважають, що для учнів наповненість класів двоє-семеро дітей навіть краща. Кожному приділяється більше уваги. На одну дитину початкових класів дається п’ять годин на тиждень, на старших — вісім годин. При цьому вся програма вичитується. Така форма навчання називається педагогічний патронаж.

У школі діти вивчають лише німецьку мову. Чому? Бо викладачі англійської просто відсутні. Але особисто вважаю, що всі наші земляки їдуть на заробітки точно не в Англію, тому у вивченні німецької є більший сенс».

Сарни

Фото Василя СОСЮКА.