За неписаними правилами гірничорятувальної служби на ліквідацію аварії в шахті ніколи не посилають близьких родичів і тих бійців, які через день-два йдуть у відпустку. Логіка в цьому є. Адже, рятуючи життя людей, бійці воєнізованого гірничорятувального загону (ВГРЗ), перебуваючи в епіцентрі трагедії, піддають величезному ризику власне життя. Як і в шахтарів, їхній головний ворог — метан. Підступний, непередбачений, нещадний і до кінця не вивчений.
Заклятий ворог метан
Хоч би на якій шахті гірник працював — на великій державній чи у примітивній копанці, — нічого страшного за вибух газу під землею для нього немає. Професія шахтаря залишається найнебезпечнішою у світі. Кожен добутий мільйон тонн корисних копалин стає в середньому в чотири людські життя. А кожне врятоване життя?
— Усі гірничі об’єкти, які ми обслуговуємо, — це небезпечне виробництво, — розповідає командир
4 ВГРЗ (Луганськ) Іван Ігнашов. — У будь-який момент рятувальники можуть потрапити у складну ситуацію, отримати серйозну травму, каліцтво, а часом може статися й найнепоправніше — загибель людини. Про рятувальників пишуть скупо: «ліквідували вогнище загоряння», «вивели людей із небезпечного місця», «знайшли потерпілого» тощо. А найважливіше — якими часом нелюдськими зусиллями й можливостями цього було досягнуто — залишається за кадром.
Як розповідають, за старих часів гірники брали із собою в шахту канарку і стежили за її поведінкою. Якщо вона стрибала у клітці і співала — значить, руднична атмосфера придатна для дихання людини й можна нормально працювати. Якщо пташка замовкала на тривалий час — це слугувало сигналом для тривоги. Сьогодні такі байки сприймаються з посмішкою. Сучасне вуглевиробництво оснащено чутливою автоматичною системою газового захисту, що контролює концентрацію метану. Серйозно модернізувався за останніх десять років і 4 ВГРЗ. Тут обладнано лабораторії, закуплено необхідні для роботи установки — азотна, інертних газів, ріжуча система пожежогасіння «Кобра» тощо. Рятувальники екіпіровані ізолюючими респіраторами Р-30, в яких можна працювати не менш як чотири години. До слова, за своєю фізіологією людина не може перебувати в респіраторі понад цей час. Тож прагнення деяких винахідників розробити 6—8-годинний апарат удачею не увінчалися.
Як пояснив Іван Ігнашов, у шахтах метан накопичується в порожнинах серед порід, переважно під покрівлею виробок, і може створювати вибухонебезпечні метаноповітряні суміші. Для вибуху необхідно, щоб концентрація метану в шахті була від 4,5 до 15 відсотків, а найбільш вибухонебезпечною концентрацією вважається 9,5 відсотка. За наявності в повітрі вугільного пилу у зваженому стані наслідки вибуху можуть бути ще серйозніші.
— Респіратор, в якому ми працюємо, захищає на всі сто відсотків, але під час пожеж концентрація газу повинна бути не більш як 2 відсотки, — пояснює командир. — Ми розгазуємо виробки, в яких буває й 95 відсотків газу. Але цей метан не вибухне й не загорить без наявності джерела займання й відсутності кисню. А кисню за такої концентрації у виробці немає. Мушу сказати, що
геологія надр до кінця не вивчена. Що глибша шахта — то вище тиск і температура, то більше метану й більше проблем.
Випадки, коли вибухи з вини метану забирали десятки життів гірників, відомі і в Луганській, і в Донецької областях. Це трагедії на шахтах «Молодогвардійській», «Суходольській-Східній», а в сусідній області — на шахтах імені Засядька, «Краснолиманській», імені Скочинського та ін. Вони залишаються в усіх на слуху. Тому до метану — особливе ставлення. Тим паче що на Луганщині багато шахт надкатегорійні стосовно метану. А в регіоні, що обслуговує
4 ВГРЗ, майже всі вугільні підприємства мають пласти, що загрожують раптовим викидом цього газу: і «Фащевська», і «Вергулівська», і «Никанор», і імені 19 партз’їзду, і «Білоріченська», й імені Артема. Тому за поведінкою «непрошеного гостя» стежать дуже суворо і на шахті, і в гірничорятувальній службі.
Контроль і ще раз контроль
Роботу рятувальників багато хто розуміє так, що вони здебільшого зайняті ліквідацією аварій і порятунком людей. І все-таки одне з найперших їхніх завдань — профілактика, попередження таких аварій. Тому рятувальники займаються також інженерними розрахунками, аналізом, зосередивши свою увагу на протипожежному захисті й вентиляції шахт. Перш, ніж лава почне працювати, службами загону (депресійної зйомки, оперативно-технічним відділом) попередньо прораховується кількість метану, що може виходити на ділянку, і з урахуванням цього розробляється система безпеки шахтарів. Але це лише модель, і вона іноді може не спрацювати, оскільки поведінка підземних надр непередбачувана.
На шахті імені Артема, наприклад, було все прораховано, працювала дегазаційна установка, але метан все одно вибухнув, до того ж на пласту, де його ніколи не було. І наробив лиха. Як пояснив командир, на шахті працювали дві лави — та, що вище, загазованою ніколи не була, а друга на глибині 600 метрів мала газовий пласт. Але вибух прогримів саме у верхній лаві. За висновком науково-дослідних інститутів, метан до четвертої лави прийшов по тріщинах через пласт-супутник. Ніхто не був готовий до того, що він тут з’явиться. Це було складно відстежити. Але природа сповістила, що в зонах тектонічних порушень, особливо там, де є зсув пластів, істотно зростають тріщинуватість порід, їхня пористість і проникність. Наука нині хоче розібратися з безпечними відстанями, думає над тим, як правильно їх розрахувати, що враховувати насамперед і що діється під землею на глибині понад тисяча метрів.
Якщо проаналізувати дані за цей рік, то очевидно, що кількість аварій і нещасних випадків на шахтах іде до зниження. Тобто динаміка загалом позитивна. Але це в тому разі, якщо не брати до уваги нещасні випадки, що стаються на так званих копанках. Рятувальники обслуговують тільки ті малі підприємства, які оформили всі нормативні документи дозвільної системи на видобуток вугілля. Без їхньої наявності підприємства не беруть на обслуговування. До речі, за оцінкою Івана Ігнашова, на окремих приватних шахтах рівень безпеки гірників вище, ніж на деяких державних великих вугільних підприємствах. Усе, звісно, залежить від фінансування, що його власник виділяє для безпечної праці своїх робітників. Найпоширеніші порушення і на малих, і на великих підприємствах різного виду власності — відсутність пожежозрошувального трубопроводу в шахті, засобів пожежогасіння, навчання бійців воєнізованої гірничорятувальної команди, створюваної на шахтах із працівників підприємства. Варто зауважити, що малі шахти рятувальники обслуговують за символічну плату. У цьому є своя логіка. Якщо за свої послуги вони братимуть їхню справжню вартість, приватні вугільні підприємства від них просто відмовляться, тому що це недешево. Водночас за Гірничим законом вони зобов’язані обслуговуватися ВГРЗ.
У загоні працюють 340 осіб, 280 з яких — рятувальники. Вони обслуговують всі шахти державного підприємства «Луганськвугілля» і декілька приватних вугільних виробництв. Здебільшого обходяться власними силами, але якщо відбувається якась серйозна аварія, залучають колег з інших регіонів. Бійці 4 ВГРЗ теж виїжджають на ліквідацію аварій за диспозицією на шахти, що обслуговуються іншими загонами.
Те, як працюють рятувальники на ліквідації аварій на глибині в тисячу метрів в умовах високих загазованості, температури й тиску, бачити не доводилося. І тільки з розповідей бійців ВГРЗ відомо, як морально важко стримувати себе під час виявлення обгорілих тіл гірників, що опинилися в епіцентрі вибуху. Таке напруження витримують не всі. Тим паче якщо ти сам щохвилини ризикуєш своїм життям. Останній випадок загибелі рятувальників стався на шахті імені Засядька, коли вони потрапили під третій вибух. Через геологічне порушення з’явилося ще одне джерело виділення метану. Як ми вже казали, поведінка цього газу непередбачувана.
— У нас навіть є вимога, щоб в одному відділенні не працювали два рідні брати. З одного боку, якщо один син загине — в матері залишиться другий. Але з другого... У нашому статуті записано: якщо одразу кілька людей почуваються погано, передусім варто надавати допомогу потерпілому з найбільш імовірними ознаками життя. Далі — як вимагає виконання завдання. Людські якості можуть зіграти в інший бік. І брат почне насамперед надавати допомогу братові, батько — синові або морально не витримає, — розповідає командир загону. — Тому в нас велике значення надають не тільки фізичним, а й моральним якостям. За час своєї роботи я тільки двічі чув від людей після їхньої першої аварії: «Все, більше тут не працюватиму!». Ми стаємо трішки циніками. Але по-іншому свою роботу не зробимо. Коли доводиться людину діставати по шматках... Для цього потрібні дуже міцні нерви.
А ще рятувальникам допомагає чоловічий гумор. Знаєте, як вони трактують абревіатуру ВГРЧ (воєнізована гірничорятувальна частина, рос. — ВГСЧ)? «Всегда готов спасти человека». А якщо прочитати з кінця, то виходить так: «Человека спас — готов выпить».
Луганськ.
Підступний місяць
Ще в 80-х роках минулого століття було встановлено, що певні фази Місяця й піки виділення газу мають зв’язок. До того ж потоки газу можуть епізодично збільшуватися в кілька сотень тисяч разів! Після проведення статистичної обробки вибухів і викидів на місцевих шахтах Донбасу отримано цікаві дані: частота вибухів у вугільних шахтах збільшується в 15 разів під час молодика і в повню. Приблизно через двадцять років учений Сергій Приходько обробив дані вже за вісьмома тисячами випадків раптових викидів газу в шахтах Донбасу, що відбулися в період із 1951-го по 1996 рік, і з’ясував, що під час перебування Місяця в перигеї відбувається 54 відсотки викидів, а під час перебування в апогеї — 24.
— Так, — підтверджує командир загону, — ми давно помітили, що на аварії в шахтах впливають Місяць, Сонце, пори року. Наприклад, кількість вибухів зазвичай підвищується з настанням літньої спеки, особливо в липні, коли сонце надто активне. У цей період рятувальники працюють у режимі посиленого контролю. Цього року таких режимів було оголошено три.
Статистика — наука серйозна, і вона змушує замислитися про причинно-наслідкові зв’язки шахтних вибухів і взаємне розташування Землі, Місяця та Сонця, які загальноприйнята теорія аж ніяк не припускає.
