Подвиги великого полководця, сучасники якого відзначали його розум, талант, хоробрість та уміння стратегічно мислити, оспівані в українській народній творчості, зокрема в історичній думі «Іван Богун». Його знав увесь світ, про що свідчать хроніки, літературні та мистецькі твори. Польський критик Йосип Роллє писав: «З 80 діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший — поєднаний розум, військові здібності, не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою моральністю і вірністю високим ідеалам». Таким зобразив полководця, який, як і Іван Сірко, не програв жодної битви, київський баталіст Андрій Серебряков. З картини «Козацький полковник Іван Богун» (на знімку) дивиться людина, для якої перемога й Україна — понад усе.

З початком національно-визвольних змагань 1648—1654 років козак Чигиринського полку стає одним із найгероїчніших борців за свободу українського народу і вірним соратником Богдана Хмельницького. Вперше масштабно він виявив свої таланти у боях з поляками під Вінницею у березні 1651-го. Про військову тактичну хитрість козака краєзнавець Олександр Федоришен писав так: «Вранці 11 березня обидва війська зустрілися по різних берегах Бугу біля Вінниці.

Лянцкоронський займає передмістя та замок на острові Кемпа. Навпроти з Мурів виїздить загін козацької кінноти на чолі з Богуном. Зі сторони острівного замку польська кіннота хоробро кидається в атаку. Козаки починають панічно відступати в сторону міста, і тут відбувається та подія, з якою зазвичай і пов’язують Вінницьке льодове побоїще. Загін Лянцкоронського з двома хоругвами Киселя і Мелешка провалюються в заздалегідь прорубані за день то того, притрушені сіном і соломою та заметені снігом ополонки. Відступаючі жертви раптово перетворюються на мисливців. Розгром був страшним: загинуло багато вояків з польської сторони, обидва ротмістри Кисіль та Мелешко потонули в крижаній вінницькій воді.
Визначну роль відіграв Іван Богун і в битві під Берестечком того ж 1651 року. Коли хан зрадив Богдана Хмельницького і ганебно втік з поля бою, а за ним і вся орда, гетьман передав командування кропив’янському полковникові Філону Джалалію і разом з Іваном Виговським кинувся за ханом, щоб умовити його повернутися на поле бою. За милю від табору гетьман наздогнав татар, але розлючений хан наказав ув’язнити Богдана Хмельницького і звільнив його тільки через деякий час.

Втеча визначила перебіг битви під Берестечком — лівий фланг козацької армії виявився оголений, що дало змогу полякам міцно охопити її півколом. Розпочалися тяжкі дні облоги козацького табору, центр якого перебував над річкою Плісня.

Українське військо мужньо оборонялося і здійснювало сміливі вилазки, завдаючи ворогу значних втрат. За відсутності Богдана Хмельницького наказними гетьманами було обрано Філона Джалалія, потім миргородського полковника Матвія Гладкого і нарешті Івана Богуна.

У ніч на 25 червня козаки здійснили кілька вилазок. Зі східного краю табору загін під проводом Богуна переплив річку і підібрався до редуту на правому березі, де було захоплено дві ворожі гармати. Та вже наступного дня розпочалися переговори про мир. Король поставив ультиматум — вислати заручниками 17 полковників, яких він затримає доти, доки козаки не видадуть Богдана Хмельницького, Тимоша й генерального писаря Івана Виговського, віддадуть свою зброю не тільки з табору, а й з усієї України, а також складуть клейноди — прапор, гетьманську булаву, бунчук, бубни. Козаки, хоч і не мали шансів розгромити 150-тисячну ворожу армію, відкинули усі вимоги короля і 28 червня під керівництвом Івана Богуна розпочали підготовку трьох переправ через річку Пляшівка для виходу з оточення. Під час відступу 30 червня загинуло майже 4—8 тисяч козаків, однак основні сили українського війська все-таки вирвалися з оточення. Вдалося врятувати і більшість гармат. Невмирущою славою вкрили себе воїни, майже 300 козаків, які героїчно загинули, прикриваючи відступ.

У наступні роки Іван Богун провів не одну переможну битву. В історію він увійшов і як полководець, який виступив проти зближення України з Москвою і підписання Переяславської угоди, а згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Як писав до польського короля коронний обозний Анджей Потоцький, Іван Богун був з тих козаків, для яких «найвища державна рація — щоб не бути ні під вашою, королівською, милістю, ні під царем».