Височіє кам'яна статуя роботи Пінзеля.
 


Настоятель храму о. Ігор Ковбасюк.

Одна з визначних пам’яток архітектури XVIII століття на Івано-Франківщині — колишній римо-католицький костел у Городенці. Поруч із ним — великий, із півметровими мурами, та вкрай занедбаний недіючий монастир Отців-Місіонерів. Саме на цій стародавній споруді розпочато роботи з перекриття даху.

Храму повернули первісне призначення

Величний костел — візитівка й туристська принада міста — нині переданий у користування Українській греко-католицькій церкві. Ще 20 років тому Городенківський декан УГКЦ о. Ігор Левицький розпочав відновлення колишньої святині, яку за радянських часів використовували для різних майстерень та складів. Тоді власними силами частково перекрили пам’ятку архітектури, очистили від сміття та навіть немалого шару голубиного посліду. Встановили нові кам’яну та ковану огорожі, провели деякий благоустрій.

Найбільших змін зазнала святиня після реєстрації тут релігійної громади — Церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, куди спочатку адміністратором, а згодом і парохом Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ призначила о. Ігоря Ковбасюка. Відтоді парафія виросла в рази за кількістю парафіян і зміцніла духовно. Тут діють релігійні згромадження для дітей та дорослих.

Почергово користується храмом і римо-католицька громада Городенки. Із десяток сімей двічі на тиждень збираються на богослужіння, які провадить ксьондз зі Снятина о. Ян.

«Нам виділили бокову наву, свій вівтар, пресвяті дари. Завжди, коли потреба, церква відкрита. З о. Ігорем домовляємося про черговість відправ, якщо збігаються свята. Громади дружать, разом відзначаємо храмові празники. Позитивно оцінюю таку співпрацю, хоч у відбудові святині наразі участі не беремо», — каже о. Ян.

«На початку дев’яностих минулого століття я серед інших студентів Івано-Франківського богословського інституту — священиків о. Василя Гавриша та о. Михайла Івасюка — працював на піднятті колишнього костелу з руїн. Та найважливіше те, що храму повернуто його первісне призначення через майже півстоліття нищення та знущання. Ремонти робимо власними силами. На різних рівнях стільки обговорень, програм щодо відновлення цієї пам’ятки архітектури. Приїжджали різні високопосадовці, міжнародні делегації. Обіцяли багато, а толку жодного», — акцентує о. Ігор Ковбасюк.

Тут творив скульптор Пінзель

Приміром, 2007-й був оголошений Роком Іоанна Пінзеля — знаного й незнаного скульптора, котрий увічнив тут у дереві та камені фігури святих, та й своє ім’я. Досі височіє лише одна кам’яна статуя на території храму. Більшість скульптур колишнього костелу разом із вівтарем у радянські часи просто використали на дрова, поки щось не врятував директор Львівської академії мистецтв Борис Возницький. Митець розповідав, як під час експедиції до Городенки став свідком того, що одну зі скульптур уже надпиляли. Тоді її та ще кілька вцілілих святинь забрали до Львова. Нині там створений Музей Іоанна Пінзеля.

У 2007 році завдяки Борису Возницькому, співпраці Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської облрад вдалося привернути увагу до імені Пінзеля, котрий творив у храмах цих областей. Заодно — й до колишнього костелу в Городенці. Однак до його відновлення руки так і не дійшли. Обіцянки влади, депутатів різних рівнів так і залишилися голослівними.

У 2012-му в паризькому Луврі з тріумфом відбулася перша виставка «Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ століття: Іоанн Георг Пінзель». В експозиції були представлені 27 робіт «галицького Мікеланджело» із музеїв Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Із Городенки туди нічого не потрапило, хоч митець творив не тільки в костелі, а й у міській церкві Успення Пресвятої Богородиці. У цьому храмі збереглося лише дерев’яне панно роботи Пінзеля під амвоном.

Виставка в найвідвідуванішому музеї світу додала іміджу нашій країні та опосередковано — Городенці. Великим плюсом є й те, що докладено чимало зусиль для реставрації робіт Пінзеля, а це — рідкісний шанс для їх збереження.

Роботи з консервації церкви

Рік за роком релігійна громада Церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці здійснює роботи не з відновлення, а радше консервації свого храму. Відмили від настінних «розписів» і навіть непристойних написів часів Союзу стіни та стелю під куполом. Як туди досягали «художники» — невідомо, хіба що риштованням, яке тут було, бо колишній костел збиралися реставрувати ще наприкінці 80-х минулого століття, та так і не встигли.

«Силами парафії зробили чимало. Насамперед розібрали старе небезпечне риштовання. Поступово здійснили монтаж десятків вікон верхнього та нижнього ярусів, замінили кілька дверей, зокрема й масивні вхідні. Виготовили правоустановчі документи на церкву, землю навколо, а це 2,2 га. Вирубали чагарники, впорядкували територію», — розповідає о. Ігор Ковбасюк.

Обіцяної фахової реставрації досі не дочекалися. Самі ж парафіяни частково оновили фасад храму. Щоправда, перед початком було чимало клопотів. Дозволу на такі роботи не давали, бо на стінах є давня ліпнина, яка потребує особливих умов реставрації. Місцеві майстри обійшли ці частини стін.

Крок за кроком змінювали й інтер’єр храму. Оновили стіни, за пожертви парафіян придбали вівтар, тетрапод, багато інших атрибутів для святині. Храм і суміжні приміщення опалюються.

«Приємно, що наші парафіяни — здебільшого молодь, сім’ї з дітьми. Такі ініціативні люди й узяли на себе чимало клопотів. Тепер ось піклуються про консервацію колишнього монастиря. Створили громадську організацію, щоб можна було залучити кошти міжнародних грантів. Відрадно, що прагнуть зберегти святиню для своїх нащадків», — роздумує о. Ігор.

У пошуках грошей

На щастя, вдалося віднайти повну документацію на святині. Щоправда, той польський ще проект застарів, однак є детальні креслення. Зокрема й даху монастиря, частину якого збираються ще до кінця цього року оновити.

«Уже розібрали стару покрівлю та піддашшя. Черепицю використаємо повторно, а дерево геть прогнило. Лаштуємо нове. Нам головне — законсервувати будівлю на якийсь десяток років. Бо то — лише вершина айсберга. Руйнуються фундамент, стіни, є й інші проблеми. Все замокає. Місцева влада пробувала щось придумати: то хотіли розмістити гімназію у монастирських стінах, то ще щось. До слова, за радянських часів тут деякий час був гуртожиток місцевого училища. Та далі слів не пішло», — констатує священик.

На запит о. Ігоря Ковбасюка з Міністерства культури відписали, що монастир не числиться серед пам’яток архітектури в жодних каталогах. Останні дані про нього датуються 1963 роком.

«Та що змінилося б, якби числився? Яке нині ставлення держави до їх збереження? Про колишній монастир та костел хтось собі наукові роботи пише, вчені ступені отримує. Піаряться можновладці. А святині занепадають. У Городенківському районі більше такої перлини нема. «Рік Пінзеля», святочні академії, усі наче знають про проблему, а фактично нашу релігійну громаду лишили з нею сам на сам. Тільки обіцянки-цяцянки...» — роздумує о. Ігор.

Туристичний потенціал краю

Активно пропагує свою парафію один із лідерів ініціативної групи Василь Куцик разом із батьком Назаром. На спомин про маму Лесю, добру парафіянку, котра два роки тому померла після важкої хвороби. Волонтери і служителі храму створили громадську організацію. Сайт Городенківської церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці щодня переглядають до 20 тисяч користувачів, більшість із них — з-за кордону.

Кожного дня — коментарі до публікацій, багато дзвінків: де можна побачити таку перлину, як доїхати. Громадська організація має намір долучитися до організації туристичних турів, що їх здійснюють європейці історичними та сакральними пам’ятками. В районі все розвалюється: нема вже цукрового заводу, багато іншого, та й самого району скоро не буде, після адмінреформи. А розвиток туризму може дати поштовх для готельного та інших супутніх бізнесів, наповнення місцевого бюджету.

«Я — патріот свого міста, громадянин держави. На жаль, здебільшого живемо споживацьким виміром, а про інші часи, про майбутнє не думаємо. Треба брати приклад із цивілізованих країн. Щоб не тільки гаслами йти до Європи, а переймати європейські цінності, духовну культуру. Жити мисленням фундатора нашого храму, монастиря та інших церков Галичини — графа Миколи Потоцького. Саме він запросив іноземних митців — архітектора Бернарда Меретина і скульптора Іоанна Пінзеля — до спорудження та оздоблення нашої святині. Підтримував і своїх. У майстерні Пінзеля працювало багато місцевих селян. Цю ремісничу школу граф фінансував. Коли в Бучачі досліджували одну зі скульптур, за почерком схожу на роботи Пінзеля, то виявилося, що її автор — один із братів Пулюїв, із тамтешніх жителів. Так само й тепер важливо, щоб наші співвітчизники були не лише робочою силою в Європі, а повноцінними та рівноправними її громадянами», — підсумовує о. Ковбасюк.

Минуть роки, століття, а колишній 260-літній костел, непідвладний ні природній, ні людській стихіям, і далі височітиме над Городенкою, і люди в ньому славитимуть Господа. Певні в цьому небайдужі люди, які нині роблять так багато, щоб не заростала стежка до цього храму Божого.

Івано-Франківська область.

Фото автора.