Пісня написана навесні 1917 року одним із засновників Центральної Ради Миколою Вороним, який народився на Катеринославщині. Музичну обробку вірша, сповненого віковічного прагнення народу до свободи і незалежності, здійснив відомий диригент і композитор, автор музики пластових гімнів із Дрогобича на Львівщині Ярослав Ярославенко. Твір, надрукований у тому самому 1917-му в одному з перших номерів «Народної волі», швидко став популярним по обидва береги Дніпра і увійшов до репертуару багатьох військових підрозділів, зокрема й Українських січових стрільців, єдиної української національної військової формації у складі австро-угорської армії, сформованої з добровольців.

Пісню, з якою ходили в бій «за честь і славу, за народ», трансформував у картину «За Волю, за Україну» (на знімку) народний художник, лауреат Шевченківської премії Феодосій Гуменюк, за творами якого можна вивчати історію нашої держави, геральдику, етнографію. Майстер колажу і групового портрета написав низку полотен на історичну тему, що стали знаковими: «Вірність Україні», «Гонта і Залізняк», «Гетьман Дорошенко», «Гайдамаки», «Гетсиманська молитва», «Маруся Чурай», «Портрет гетьмана Сагайдачного», «Мазепа і Карл XII». За інтерпретацію історії українського козацтва, яка відрізнялася від офіційної радянської, що відобразилося і в картині «Сивий гетьман Іван Мазепа» (1976), випускника Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури імені Іллі Репіна позбавили ленінградської прописки.

Феодосій Гуменюк переїхав до Дніпропетровська, де теж зазнав переслідувань, а у 1992 році оселився в Києві.

У центрі картин «За Волю, за Україну» і «Сивий гетьман Іван Мазепа» — постать сильного і мужнього українського козака, захисника народу, оборонця рідної землі, для якого честь і слава не просто слова, а сутність, зміст життя, призначення.

З твору Феодосія Гуменюка Іван Мазепа постає батьком нації, полководцем, дипломатом і меценатом, ктитором української церкви. Досвід державного будівництва Івана Степановича, 380 років від дня народження якого відзначали в березні 2019 року, є цінним і сьогодні. Гетьман приділяв велику увагу розбудові церкви як активного учасника суспільних процесів, якому належить провідна роль у націотворенні та формуванні колективної ідентичності. Тож Мазепа в інтересах держави використовував культурну та політичну роль церкви, обстоював інтереси українського православ’я при виникненні ідеологічних розбіжностей з верхівкою Московського патріархату. Він докладав значних зусиль для відродження духовної столиці України — Києва, спрямовував значні кошти на цивільне та церковне будівництво в Чернігові, Глухові, Батурині, Переяславі, на Запорозькій Січі, підтверджував старі та надавав нові маєтності монастирям. Доктор історичних наук Ольга Ковалевська пише, що, за даними Бендерської комісії 1709 року, гетьман Іван Мазепа виділив, зокрема, на позолочення бані однієї з церков Києво-Печерської лаври 20 500 дукатів, на будівництво кам’яного муру довкола Печерського монастиря — один мільйон, на великий дзвін та дзвіницю цієї самої обителі — 73 000 золотих, на позолочення бані митрополичого собору в Києві — 5 000 дукатів, на потреби київського колегіуму та братського монастиря — більш як 200 000 золотих. До того ж на потреби бурсаків гетьман щорічно виділяв 1 000 золотих, на будівництво храму Св. Миколая в Києві — понад 100 000 золотих, на спорудження вівтаря в Межигірському монастирі — 10 000 золотих, на відновлення кафедрального собору в Чернігові — 10 000 золотих, на завершення Троїцького собору Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові — 10 000 золотих, на вівтар для церкви у Вільно (нині Вільнюс) — 10 000 золотих, на потреби Храму Гробу Господнього в Єрусалимі було передано «чашу з чистого золота, лямпу та срібний вівтар» тощо.

Гетьман докладав зусилля і для збереження містами Магдебурзького права, розвитку економіки і культури. Політична програма Мазепи відображена в його поетичному творі «Дума»: «Всі покою щиро прагнуть/ А не в єдин гуж всі тягнуть; /Той направо, той наліво, /А все, браття, тото диво». І далі автор зазначає: «Не маш любви, не маш згоди /Од Жовтої взявши Води, /През незгоду всі пропали, /Самі себе звоювали». Ці слова, як і триста років тому, сьогодні звучать на диво актуально.

Іван Мазепа у 1708 році, як пише доктор історичних наук Тарас Чухліб, «на чолі українського війська оголосив війну могутній Російській імперії». Розбрат та недостатня внутрішньонаціональна солідарність стали однією з причин поразки гетьмана у священній війні за незалежність від Москви. Свої роки палкий патріот України закінчив у вигнанні. Поплатився життям за любов до рідної землі і автор вірша «За Україну, за її волю...» Микола Вороний — звинувачений НКВС у приналежності до контрреволюційної організації «Український національний центр». Рішенням «трійки» письменника, перекладача, режисера розстріляли у 1938 році. Восени 1937-го сталінський режим знищив і його єдиного сина — молодого українського поета, в’язня Соловецького табору Марка Вороного.

Фото надано Олександром МЕЛЬНИКОМ.