Із досьє «Голосу України»

Михайло Лаба народився 29 жовтня 1975 року в селі Тур’я Поляна Перечинського району на Закарпатті.

Закінчив Ужгородський національний університет (спеціальність «Правознавство»).

Обирався депутатом Невицької сільради, Ужгородської райради. Працював помічником народного депутата. Двічі обирався Невицьким сільським головою.

Президент Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація сільських, селищних рад та об’єднаних громад України».

Народний депутат дев’ятого скликання. Торік обраний від партії «Слуга народу» в мажоритарному окрузі № 70, до якого входять Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський, Свалявський і частина Мукачівського районів. На час виборів — Невицький сільський голова.

Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Одружений. Має сина і дочку.

Молодість — не недолік, а час набуття досвіду

— Михайле Михайловичу, минуло трохи більш як рік після виборів. Що було найскладнішим у депутатській діяльності за цей час?

— Найскладніше, коли парламентські старожили перебивають і повчають молодих «Слуг народу». Мовляв, прийшли на хайпі... Але серед нас багато досвідчених юристів і адвокатів... Хоча були й ті, хто досвіду не має, на 70 відсотків — це потужна команда досвідчених та молодих людей. Не одразу ми знали всі тонкощі. Знайомство і вишкіл були у Трускавці. Мені особисто вертикаль влади відома і з навчання на юридичному факультеті, і з навчання в Національній академії державного управління при Президентові, яку я торік закінчив. Бентежить те, що депутати-старожили думають, ніби без них країна не виживе. Але ж народ мудро сказав: молодість — недолік, який швидко минає. А водночас набувається й досвід!

— А які труднощі виникали під час роботи в шести районах округу?

— Скажу так: ланцюг, який має з’єднувати депутата сільської ради із сільським головою, з районним, обласним і депутатом Верховної Ради, розірвано. І це вносило дисбаланс. Тепер уже напрацьовано концепцію, обласну і державну програми.

Виписано положення, ухвалено рішення, що ця концепція супроводжується контролем виконавчого комітету сільради, який не має права часто вносити  зміни, а лише раз на три роки. Кожні півроку цей комітет повинен звітувати і давати оцінку, чи йде сільський голова і депутатський корпус за наміченим у концепції. Це найпрозоріший документ. Його представили на загальних зборах і він є конституцією для громади. І не важливо, хто сільський голова, — це програма дій. Такі програми мають бути складовою частиною загальнообласної стратегії розвитку Закарпаття, яка, за моїми даними, в більшій її частині напрацьована і схвалена.

У 70-му окрузі маємо проблему, пов’язану з відсутністю стратегії розвитку гірських регіонів. Там великий ресурсний потенціал. Але не використаний. Зокрема, туристичний напрям, виробництво у малих, дрібних господарствах овечого сиру, переробка дикоростучих плодів у міні-цехах... Відповідь дає указ Президента про розвиток регіону Українських Карпат. Зокрема, Закарпатську і Львівську області має з’єднати коротка автодорога, яка проляже через Карпатський хребет.

Навколо розвиватимуться традиційний тут бізнес, зелений туризм, сільські садиби. Вносяться законодавчі зміни в тендерні процедури тощо.

Перевага надається продукції місцевих підприємств. Запрацювала програма Президента щодо надання бізнесу кредитів під 5—7—9 відсотків. Ще діє програма надання дотацій підприємствам, які зупинилися через карантинні обмеження. На ці цілі спрямовано 2,5 мільярда гривень (на всю Україну). Таким підприємствам центри зайнятості виплачують мінімальну зарплату — 4727 гривень щомісяця на одного працівника.

— Дороги...

—...Нинішні — це наша радість!.. Якщо їдеш Міжгірщиною, то почуваєшся, як у Швейцарії. Відремонтовані, оновлені. Їхати — одне задоволення. Завдяки цьому наші Карпати стали ще більш популярні і влітку, і взимку. На місцеві дороги Закарпаття виділено 406 мільйонів гривень, на державні — 4,2 мільярда. Роботи тривають — інтенсивно і якісно.

— Робочі місця. Це для Закарпаття надзвичайно гостра проблема, тим паче для гірських районів.

— Звернуся до цифр: майже 300 мільйонів гривень надійшло в область через Фонд регіонального розвитку, 55 мільйонів — на соціально-економічні потреби, нова українська школа отримала майже 48 мільйонів, 27 — спроможна школа, 30 мільйонів виділено на внутрішні вбиральні в школах... Водночас 20 відсотків із цих сум повертається у вигляді податку на доходи фізичних осіб, за рахунок того, що на цих об’єктах працюють місцеві люди. Нині на Закарпатті споруджується чимало об’єктів за програмою «Велике будівництво». На них працюють до п’яти тисяч робітників. Потужна дорожня фірма «Онур», ремонтуючи шляхи, переїжджає з району в район і приймає на роботу місцевих людей. Зарплата — 16—20 тисяч.

Великі надії покладаємо також на вітчизняні та іноземні інвестиції. У цьому сенсі належно працює обласна влада.

Децентралізація має поліпшувати життя місцевих громад

— Дрова на зиму — велика проблема для жителів негазифікованих сіл Тереблянської долини, на землях яких розташований Національний природний парк «Синевир».

— Глобальна суть реформ децентралізації тут втратила будь-який зміст. Чому ми повинні погоджувати ці ліміти з міністерством, з екологічною інспекцією тощо? Я виступаю ініціатором законопроекту про передачу частини лісів у комунальну власність громадам. ОТГ буде визначати, скільки кубометрів треба заготовити для своїх потреб і скільки посадити молодих дерев. А гроші надходитимуть у бюджет громади. Нині цим розпоряджається Лісагентство...

Схожі законопроекти я зареєстрував і щодо ввезення гуманітарного вантажу.

— Що вам особисто вдалося за рік здійснити такого, чим можете пишатися?

— Коли ми прийшли в парламент, то одразу пішли до керівництва «Укравтодору». По-просили відремонтувати дороги Закарпаття. Це було торік у жовтні. Нас почули. Нині оновлено найважчі ділянки через Ужоцький перевал з боку Львівщини до Ужгорода і через Торунський — до Міжгір’я.

Чимало докладено зусиль для завершення реформи децентралізації в області. Я по-
просив голову ОДА підписати висновок щодо Холмківської ОТГ. Це зроблено. Надалі будемо займатися оновленням інфраструктури. Роботи вистачає!..

Наполягатимемо на відкритті контрольно-пропускного пункту «Лубня—Волосате» на україно-польському кордоні з пішохідним переходом. А також на облаштуванні вже діючих. Є певні домовленості й напрацювання. Головна вимога: КПП мають бути європейського рівня!

— Украй необхідно відкривати сміттєпереробні заводи, оскільки відходи вже нікуди дівати...

— Так. Цим дуже ретельно займається голова ОДА. І наступного року відбудеться відкриття такого підприємства.

Пропоную на Закарпатті виготовляти, а не брати за кордоном, сміттєві баки. Їх необхідно закупити й роздати місцевим ОТГ. Щоб кожен мешканець і турист мав, куди викинути сміття. Адже сміття — це гроші. Цікава ще одна ідея. У Синевирі я спостерігав: туристи залишають автівки вздовж доріг, і велика сміттєзбиральна машина не може проїхати і забрати баки. Тому відсортоване сміття будуть забирати квадрокоптери. Це моя власна ідея.

Медичний туризм у нас не розвинутий, хоча має величезну перспективу. У нас не використовують сповна термальні лікувальні води. А це — нова можливість медикам заробляти гроші і розвивати громади. Немає в області й підприємств, які виготовляли б сонячні панелі. Найближчими роками плануємо випускати їх на території колишніх підприємств. Це річ потрібна й ощадлива.

Нічого надзвичайного я не вигадую. Робиться ставка на сучасну економіку і розвиток туризму. І — створення нових робочих місць.

Вів інтерв’ю Василь НИТКА.

Ужгород.

Фото надано автором.