Створили її за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. У серіалі йдеться про події української історії впродовж ХХ століття. Покажуть її крізь призму життя звичайної родини. Фактично шість поколінь родини Козаків стануть свідками дуже різних подій, через які пройде країна: від світових воєн і радянських репресій до Чорнобиля і революцій. Будуть злети і падіння. Козаки проходять випробування не тільки історією, а й почуттями, складають іспит на вірність і собі, і країні.

Як розповів перед прес-показом картини, що його влаштували днями, режисер Дмитро Лактіонов, цей серіал — драма, що складається з подій, які пережили герої разом з країною, а отже стосується він фактично кожного з нас. Він також додав, що, приходячи на майданчик, актори дуже часто якраз і зазначали, що багато подій із серіалу збігаються з життям їхніх родин.

Одну з головних ролей у картині зіграла Герой України, актриса Ада Роговцева. Її героїня, Богдана, переживе дівчинкою Голодомор, рятуватиме людей під час Другої світової війни. У зрілому віці вона зустріне незалежну Україну. До речі, Ада Роговцева зіграла Богдану 68—97-річну, а роль Богдани з юності до 39 років грала талановита акторка Лілія Цвелікова. Вона розповіла, що багато розпитувала про період, який зіграла, у своєї прабабусі, адже коли почалася війна вона була маленькою, і в пам’ять врізалися картини, коли хліб доводилося ділити буквально по крихтах. Роль невістки сімейства Козак Христини блискуче виконала Дар’я Плахтій. А героїні Наталки Денисенко довелося жити в буремні 90-ті роки минулого століття. Тож грати було легко, адже добре пам’ятає, як матері не платили на роботі грошей, і часто щось купувати доводилось за бартером. У когось було розкуркулено прадідуся, тож знову свої паралелі. Загалом у картині знялося 300 українських акторів.

Зйомки картини відбувалися в Києві та на його околицях, хоча при цьому творцям вдалося відтворити події, які відбувалися у Луганську, Харкові, Львові, Одесі, Трускавці. Серед локацій — не тільки історичні вулиці столиці, а й квартири-музеї тощо.

Як зазначалося під час презентації, зробити це було не так легко, адже знайти натуру навіть не далеких 90-х років у столиці досить непросто. Якщо і зберігся сам будинок, то вікна можуть бути пластикові, або заважали кондиціонери. Але, як на мене, колективу картини все-таки вдалося передати дух часу, зокрема, і через локації. Тож очікуємо, що глядач це оцінить. Насправді, гадаю, що фільм варто було б показати насамперед дітям та підліткам, адже це чи не той найкращий приклад для вивчення нашої непростої, а часом і трагічної історії. Яку варто знати і пам’ятати.

Фото автора.