Дикий Сад — колиска прадідів
Нещодавно південне місто Миколаїв відсвяткувало свій 231-й день народження. Пандемія коронавірусу істотно обмежила фантазію організаторів свята. Напередодні означеного дня біля причалу пришвартувався корабель морської охорони BG57 «Миколаїв», щоб також долучитися до святкових заходів, які стартували з давнього городища Дикий Сад в історичному місці злиття Південного Бугу та Інгулу. Саме там у нашому південному регіоні було зафіксовано перше людське поселення, якому, за свідченнями спеціалістів, понад три тисячі років.
Ягідкою на святковому торті став яскравий арт-об’єкт, виготовлений дітьми і вчителями миколаївської дитячої художньої школи, — фотозона «Сонячна Пектораль Скіфії». Встановили 350-кілограмову пектораль на відбудованій центральній площі міста — Соборній, яку нині прикрашають кольорові фонтани і пересувні сакури.
У цей день миколаївців привітали представники місцевої влади, очільники інших українських міст, колеги міського голови Олександра Сенкевича. До свята долучилися делегації територіальних громад міст-побратимів, міжнародні партнери з Китаю, Грузії, Словаччини, Білорусі, Румунії та Туреччини. Щоправда, чекали й на привітання Президента України Володимира Зеленського і Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.
Білі крила надій
Цілком природно, що багатьом миколаївцям у день народження міста пригадався колишній міський голова Володимир Дмитрович Чайка, якого у Миколаєві назвали народним міським головою. Щороку він чекав на це свято з щирою безпосередністю, як очікують діти іменин, бо любив бачити місто вбраним у яскраві шати, святково одягнених і усміхнених людей, йому подобалося вітатися з тисячами знайомих і незнайомих, сміятися і радіти разом з усіма. Він дуже органічно сприймався на святі.
Оптиміст і романтик, Володимир Чайка у цей день надягав свою посадову пектораль — офіційний знак міського голови: орденський ланцюг з гербом міста і із задоволенням фотографувався з усіма охочими. Показово, що коли він усміхався, усі присутні також усміхалися, бо його потужна позитивна енергетика передавалася, як естафетна паличка. Тисячі таких радісних фотографій зберігаються у сімейних альбомах миколаївців.
Те, що Володимир Дмитрович часто любив прогулюватися містом (звісно, без охорони), раніше сприймалося як належне. Це вже потім, через роки, коли високопосадовці (і не тільки у Миколаєві) почали ховатися від людей, його відкритість була оцінена. Він не боявся телекамер, незручних питань, був щирим і відвертим у відповідях — і це обеззброювало навіть найзапеклішого ворога.
Народний голова був компанійською, публічною людиною, чудово грав на гітарі, знав багато пісень і завжди був готовий на прохання миколаївців заспівати своєї, улюбленої. Володимир Чайка і його «Білі крила» давно вже стали візитною карткою міста на хвилях (саме таким є нині бренд Миколаєва). Бо ж найміцніші крила, найголовніші людські чесноти — це віра, надія й любов, на яких тримається світ.
Миколаєву хронічно не вистачає уваги і любові.
Від газорізальника — до міського голови
Народився Володимир Дмитрович у простій робітничій сім’ї — батьки трудилися на миколаївському суднобудівному заводі. Своє трудове життя розпочав газорізальником на миколаївській заводській верфі. Там зустрів і свою майбутню дружину Людмилу, з якою прожив у любові і злагоді, виховавши двох дітей — Юлію і Владислава.
Володимир Чайка очолив місто у важкі для країни роки: зарплата видавалася цибулею, картоплею, парасольками, тотальні скорочення, талони на цукор, масло, місто потопало у смітті... Та все ж не побоявся поміняти комфортне банківське крісло на морочливу, відповідальну і невдячну роботу. Реалії в країні, зокрема у безробітній корабельній столиці, складалися так, що треба було виживати самотужки. Нова стратегія виживання була вимушеною, але єдино прийнятною — від міста корабелів до міста вільного підприємництва. І харизматичний, амбіційний міський голова Володимир почав робити усе можливе для того, щоб Миколаїв став відкритим європейським містом.
Багато хто його критикував, можливо, критикує й донині. Це право кожного, але відомо, що критика — це передусім реакція на дію. Як і кожна людина, помилявся, гарячкував, ображався. Та якщо нічого не робити, то не буде що й критикувати. А Чайка насамперед був людиною дії.
А вже незабаром за підсумками Всеукраїнського конкурсу Володимир Чайка у номінації «Людина року» був визнаний кращим міським головою України.
Дбаючи про завтрашній день міста, Володимир Чайка започаткував раціональну новацію із стажування у міській управі успішних студентів.
Він був здатний на ситуативні, непередбачувані вчинки, які імпульсивно йшли від самого серця: міг вночі зателефонувати, щоб привітати з днем народження (запрацювався і забув), до того ж часто «капелюшним» знайомим, яких у нього була сила-силенна. Маючи феноменальну пам’ять, він цілком серйозно вважав, що міський голова і мешканці Миколаєва повинні знати одне одного якщо не на ім’я, то в обличчя. Міг з власного гаманця витягнути гроші і віддати нужденній людині, міг усмішкою втішити чуже дитя, міг, не вагаючись, осмикнути знахабнілого хулігана... Міг блискавично зорієнтуватися і прийняти правильне рішення у будь-якій ситуації... Якщо перелічувати усі відзнаки, нагороди, перемоги і регалії Володимира Чайки, список буде довгий. Та Чайка завжди наголошував: найбільша нагорода для нього — довіра і любов миколаївців. А бути накрохмаленим чиновником — це не його.
Можливо, саме через високо поставлену планку й не витримало його серце.
Володимир Чайка чотири рази поспіль обирався міським головою і майже тринадцять років простояв біля штурвала корабля, ім’я якого «Миколаїв» (найдовше за всю історію міста). І, можливо, стояв би на своєму капітанському містку досі, якби не інфаркт у 64 роки. Йому б поберегтися в реабілітаційний період після складної операції на серці, та він не хотів пропускати футбольний матч, оскільки був затятим футбольним вболівальником.
Одразу після матчу йому стало зле.
Символічно, що поховали міського голову під звуки його улюбленої пісні на центральній алеї міського цвинтаря. І слова про «політ неземний» сприймалися проводжаючими як пророчі.
Звання «Почесний громадянин міста Миколаєва» Володимиру Чайці було присвоєно вже після смерті — наприкінці серпня 2013 року.
Того ж року в день народження міського голови на будинку, де він проживав, встановлено меморіальну стелу.
Миколаївська школа № 38, де навчався Володимир Чайка (нині Миколаївський муніципальний колегіум), носить його ім’я.
