Фармацевти розводили руками, записували в зошит номери телефонів пацієнтів, обіцяли повідомити, коли препарати з’являться. А тим часом йдеться не про цитрамон чи валідол — про медикаменти, від яких залежить життя.
Наприклад, інсулін. Схема така: щомісяця пацієнт, який перебуває на обліку, отримує рецепт. З ним йде в одну з аптек КП «Примула» Запорізької міськради. Там йому й повинні видати все необхідне. Але нині стався збій — ліків не отримали, запаси вичерпано, коли будуть — з упевненістю відповісти людям не можуть.
Як розповів авторові заступник завідувача аптеки № 9 КП «Примула» Борис Галицький, підприємство власним коштом закуповує медикаменти і чекає, коли бюджет їх поверне. Гроші повертають зазвичай тільки через півтора-два місяці.
Розігнатися особливо не вдається — націнки на інсуліні лише 5—7%. Щодо затримок у поставках, то потрібно розуміти, що майже весь інсулін — імпортний.
«У жовтні ми ще не отримували інсулін. Чекаємо його з Києва. Відіграє роль і карантин: бувають затримки на кордоні, під час розмитнення. Дуже часто фури не доходять. На кордоні стоять по 3—4 дні, бувало й тижнями простоюють — а для препаратів потрібні певні умови зберігання, температура... Потім поки в Київ з’їздять, поки там перевірять. Поки по областях розвезуть. Проблема існує й в інших регіонах. Так, у Харкові забезпеченість інсуліном — лише на третину. Там люди із протестами на вулицю виходили. У нас ще більш-менш. Проблема не нова», — каже фармацевт.
Борис Галицький додає, що в системі міських комунальних аптек є три аптеки і десять аптечних пунктів. Тому співробітники намагаються десь шукати, викручуватися. Про проблему знають і жителі міста, і лікарі дбають, щоб був запас.
«Крім інсуліну за іншими програмами у рамках «Доступних ліків» надходять й інші імпортні препарати — для хворих на епілепсією, синдром Паркінсона. На кожну програму гроші виділяються окремо. Крім того — на підгузки. Перелік постійно змінюється: був препарат, раптом його чомусь зняли. Цим керує МОЗ», — зазначає Борис Галицький.
Варто сказати, що з порожніми руками з аптеки йдуть й інші хворі, яким законом передбачено забезпечення безплатними життєво необхідними препаратами.
На думку лікаря-ендокринолога Надії Гавриленко, у цьому році запоріжцям гріх скаржитися. Адже були часи, коли взагалі ніде нічого не було. Виділяли по одному флакону — це була катастрофа. На препарати для пацієнтів з епілепсією та синдромом Паркінсона взагалі виділяли мізер.
«Нині затримки через фінансування. Гроші нам виділяє МОЗ — на інсулін вистачає максимум на 30%. Решту виділяло місто. Тому питання, скоріше, до аптек і постачальників. Ми, як лікарі, ведемо чіткий облік потреб, заявки подаємо заздалегідь, вчасно виписуємо рецепти. Сьогодні необхідно ворушити всіх, хто відповідає за це питання, — інакше проблема може розтягтися на місяць, а люди залишаться без ліків. Фінансування потрібне щонайменше на три місяці. Така ситуація — по всій Україні. І розв’язувати проблему необхідно на найвищому рівні», — переконана лікарка.
І лікарі, і співробітники «Примули» намагаються з розумінням ставитися до тих, хто став заручником ситуації. Діляться запасами, позичають в інших. Але всі упевнені в одному: неможливо й далі забезпечувати хворих ліками в ручному режимі.
Це постійна порохова бочка. Державних коштів вистачає на третину необхідних обсягів. Уся надія на місцеві ради. Але ті можуть виділити гроші на закупівлю лише за їх наявності. Що буде, якщо прийде момент, коли бюджет Запоріжжя або менших міст не потягне — про це не намагаються навіть не думати.
Фото з відкритих джерел.
