Доброволець Святослав Горбенко загинув у ДАПі. Худ. Марина Соченко.
Доброволець Максим Харченко з Києва загинув під Іловайськом. Худ. Марина Соченко.
Студенту Київського національного університету імені Тараса Шевченка було лише 19.
— Бойові побратими Святослава та друзі по Майдану запам’ятали бійця як мужнього і безстрашного воїна. Перед юнаком, який знав три мови — досконало англійську та на розмовному рівні французьку і польську, здобував освіту у трьох вищих навчальних закладах, відкривалася чудова наукова й кар’єрна перспектива, але коли над Україною нависла загроза окупації, він став на захист своєї держави, — каже викладачка Національної академії образотворчого мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Марина Соченко.
У її галереї портерів новітніх Героїв України — учасників Євромайдану та російсько-української війни, що з 2014 року триває на Донбасі, — понад 400 робіт. Є серед полотен і картина, присвячена 19-річному «кіборгу», що кинувся рятувати пораненого друга і сам був вражений смертоносним осколком, який пробив артерію.
Святослав Горбенко народився 1994 року у Полтаві. Його батько Сергій Горбенко — учений-антрополог зі світовим ім’ям, працював у Франції. Хлопець з родиною багато подорожував світом, вивчав мови, ще навчаючись у Полтавському міському ліцеї № 1 імені Івана Котляревського, зацікавився історією. Він був єдиним випускником у Полтаві, хто склав ЗНО з історії на 200 балів. Жага до знань привела ліцеїста до двох харківських вишів — він одночасно вивчав англійську і японську філології в університеті імені Григорія Сковороди та заочно історію в іншому університеті. З початком вуличних протестів проти режиму кримінального клану Януковича вийшов на харківський Майдан, став одним із членів його самооборони. Навесні 2014-го перевівся до КНУ. Батьки хотіли, щоб син за рік отримав ступінь бакалавра, відшліфував японську, але Станіслав твердо вирішив іти на фронт. «Вони все одно не дадуть нам довчитися, треба йти, поки вони не прийшли до Києва», — казав Святослав.
У серпні юнак уже був у військовому центрі «Десна», а у вересні — в зоні АТО. Святослав взяв собі позивний «Скельд» — так називалися норвезькі та ісландські воїни-поети, співці. Кілька тижнів боєць разом зі своїми друзями захищали від ворога Донецький аеропорт, бої за який стали одними з найзапекліших у цій неоголошеній війні. Фактично щодня російські найманці штурмували термінали ДАПу, кидаючи в бій свіжі сили. Відбиваючи атаки, Святослав Горбенко, який швидко опановував військову науку, воював нарівні зі спецпризначенцями, не раз виносив з-під обстрілів поранених товаришів.
— Один з «кіборгів» — Сергійович — пригадував, що з 28 вересня ворог посунув лавиною, — каже Марина Соченко. — 29, 30 вересня, 1 жовтня бої йшли вже на першому поверсі старого термінала. 3 жовтня ворог застосував газ, від якого задихнулося троє бійців. Того дня загинули п’ятеро «кіборгів» — Святослав Горбенко, Сергій Андреєв, Олександр Хруль, Вадим Шешеня, Іван Литвинов. Це страшна втрата для родин і для держави. Це втрата найкращих, найчесніших, найвідповідальніших, втрата пасіонаріїв, людей, що готові жертвувати найдорожчим — життям — задля країни й інших людей, задля ідеї. Дмитро Донцов писав: «Коли Україна хоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобнімаючу ідею, ідею опанування духового, економічного і політичного нації. Без такої ідеї ми все лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, що житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі; народом «конвульсійних вибухів», народом без патосу, сателітом сильніших; парією, верствою, навіть у себе вдома невільником не лише політичним, але й духовим і соціальним...». Святослав Горбенко, «кіборги», усі наші захисники віддали свої життя, аби ми не були невільниками...
24 серпня 2018 року 3-му полку спецпризначення присвоїли почесне ім’я Святослава Хороброго та вручили бойовий прапор. Цей стяг з Майдану, де відбулися урочистості, спрецпризначенці повезли не у свою військову частину, а на могилу іншого хороброго воїна — Святослава Горбенка.
Фото надані Мариною Соченко.
