Лемурійське озеро волає про порятунок

Сергій ЯНОВСЬКИЙ

8 жовтня 2020 544

Херсонщина може втратити одну зі своїх туристичних принад, а десятки тисяч хворих по всій Україні — шанс полегшити перебіг недуги чи навіть позбутися її.

Голова Присиваської ОТГ Сергій Кліщевський.

Власниця садиби зеленого туризму «Вікторія» Вікторія Рольян.

Адже тут просто на очах зникає давнє Лемурійське озеро, яке є частиною Сиваша. Його рожеві води настільки багаті на мінеральні сполуки, що дають фору навіть знаменитому Мертвому морю в Ізраїлі. Тож після того, як упродовж останніх кількох років існування цілющої водойми набуло широкого розголосу, до Лемурійського озера розпочалося справжнє паломництво. До того ж їдуть сюди не тільки з усіх куточків України, а й з Білорусі, Польщі, навіть Німеччини. Часом людину приносять до купелі на ношах, а за тиждень-два вже бачать її на ногах! І такого заряду бадьорості вистачає кому на рік, а кому й на більше. Та біда в тому, що від чудодійних сиваських грязей незабаром може нічого не залишитися.

Мешканці найближчих до Лемурійського озера сіл Іванівка й Григорівка у Чаплинському районі Херсонщини помітили, що за лічені тижні осені рожеві води відступили від берега Лемурійського озера де на сотню метрів, а де й на кілометр. Автор цих рядків особисто пересвідчився у сказаному, побачивши на власні очі висохлі цілющі грязі, вкриті шаром солі. Дном водойми тепер катаються на автівках, і вода не може навіть заповнити сліди від шин. Селянам це загрожує катастрофою: якщо Сиваш висохне, а його рятівні грязі перетворяться на твердий панцир і втратять лікувальні властивості, гості сюди просто перестануть навідуватися. А отже, туристичний бізнес, який на Присивашші тільки-но почав активно розвиватися, знову «помре».

— Два роки тому я перебувала на обліку у службі зайнятості як безробітна і виживала тільки за рахунок городу, домашньої птиці та продажу молока від своєї корівки. Більше допомагати було нікому — син служить у 72-й бригаді морської піхоти і шостий рік воює на сході України. Та ось за допомогою грантової організації побувала на Івано-Франківщині, побачила, як там облаштовують бази зеленого туризму та приймають відвідувачів, і сама загорілася. Спільно з чоловіком зробили у хаті ремонт, придбали нові ліжка, постільну білизну і два роки тому відкрили свій міні-готель під назвою «Вікторія». Перший рік його існування у нас побували лише п’ять приїжджих, а цього року — вже п’ятдесят! Прибували звідусіль: зі Львова та Полтави, Києва та Миколаєва, Дніпра та Харкова. Комусь було цікаво просто подивитися, як живе село, зустріти корову з череди й спробувати свіжого молочка, поласувати виноградом та фруктами просто з дерев. Але більше половини моїх гостей приїздили насамперед для того, щоб зміцнити здоров’я у нашому Лемурійському озері. І якщо воно зникне, наплив туристів також одразу «всохне», — переконана власниця садиби зеленого туризму «Вікторія» Вікторія Рольян.

Від рожевого озера і добробут залежить

Іванівка разом з ще чотирма селами Чаплинського району входить до складу Присиваської об’єднаної територіальної громади. Її на Херсонщині вважають регіональною столицею екотуризму. І справедливо: тільки в центральному селі Григорівці з чотирьох сотень домоволодінь кожне четверте стало саме садибою зеленого туризму. Громада бурхливо розвивається: щойно приватники збудували першу чергу готелю на двадцять місць і готуються зводити другу й третю черги. В ОТГ усюди ударними темпами реконструюють водогін, чистять вулиці, облаштували дитячий майданчик, створюють квітники. Для цього з’явилися й фінансові можливості: приміром, якщо по всій області надходження від податку на доходи фізичних осіб падають через кризу, викликану епідемією, то у Присиваській ОТГ вони з початку року тільки зростають.

«Тільки за рахунок ПДФО наш бюджет цьогоріч вийшов у плюс на чотири з лишком мільйони гривень. А це, на хвилинку, десята частина від усіх доходів громади. В ОТГ є вдосталь роботи і перспектив для власного бізнесу, тож у наші села повертається молодь. Маємо гарний потенціал і планів громаддя: від створення велопаркувань до будівництва комунального готелю. Дуже не хотілося б ставити хрест на туризмі і всьому іншому тільки через те, що Сиваш змілів», — каже голова Присиваської ОТГ Сергій Кліщевський.

Сиваш «душить» дамба

Але що ж таки сталося із Сивашем та Лемурійським озером? Одна з причин падіння рівня водойми — тривала посуха. Адже три місяці поспіль на Присивашші жодного більш-менш щедрого дощику не було! Та селяни переконані: навіть в умовах глобального потепління Лемурійське озеро можна і треба врятувати. Адже у сусідньому з Чаплинським Новотроїцькому районі вузьку частину Сиваша перетинає насипна дамба, зведена ще у часи СРСР для сполучення із Кримом. Тоді ж біля дамби збудували й насосну станцію, яка перекачувала через неї воду до Лемурійського озера. Та після окупації півострова станцію зупинили, щоб сиваську воду не міг отримувати тамтешній содовий завод у Красноперекопську. Та він однаково працює, бо води підприємству все одно вистачає. А от вище розташоване Лемурійське озеро від спраги вже помирає.

Автор цих рядків особисто побував біля тої дамби. Там тепер розташували укріплений пункт українських прикордонників з дотами, спостережними вишками та дротовими загородженнями. За них журналіста не пустили, однак прикордонники підтвердили: насосна станція біля дамби відключена і її двері опечатані Службою безпеки України. Можливо, все правильно. Проте у Присиваській ОТГ ставлять слушне запитання: а що буде, коли Сиваш за дамбою остаточно висохне?

Звільняємо шлях для танків?

Те, що славнозвісному Лемурійському озеру загрожує загибель, — це лише один аспект проблеми. Але ж у найвужчому місці від одного берега Сиваша до іншого кілометри чотири з хвостиком. Якщо там остаточно зникне вода, то замість водойми постане твердь земна. По якій до протилежного берега можна дістатися за хвилини — хоч пішки, хоч на танку чи БТРі . Тож треба буде добре думати, як укріпити наш берег від зазіхань окупантів: замість природної перешкоди треба буде зводити нові укріплення, посилювати залоги прикордонників та частин ЗСУ, як у Генічеському та Каланчацькому районах краю. Чи готові ми до цього? Чіткої відповіді нема. А на іншій шальці терезів, до речі, доля цілої громади з чотирьох тисяч осіб, якій теж треба з чогось виживати. І десятки тисяч хворих, котрим до Мертвого моря в Ізраїлі під час пандемії коронавірусу не дістатися, а от до цілющої водойми в рідній Україні — без проблем.

Селяни з Присиваської ОТГ нині готують колективний лист до Верховної Ради та Президента України з проханням розв’язати проблему і громади, і Сиваша. Напевне, її варто обговорити на засіданні РНБО, залучивши екологів та військових експертів. Сиваш і Лемурійське озеро повинні жити. І можливо, їм таки вдасться зберегти життя без втрат для обороноспроможності держави.