Важко відшукати такого виробника, котрий не мріяв би про те, щоб завоювати світові ринки. Кожному так хочеться вірити, що в багатьох країнах залюбки брали б його продукцію. От тільки добратися б до тих країн та ринків, заприятелювати з тамтешніми бізнесменами, укласти мільйонні контракти і... валюта так і потече в наші кишені. Усе добре, якби... ще й мали що продавати. Бо коли справа доходить до реальних пропозицій, вітчизняний асортимент істотно відстає від мрій.

Хмельниччина теж готова боротися за своє місце під світовим сонцем торгівлі. І чимало підприємств мають давні багаторічні зв’язки із зарубіжними партнерами. Та коли порівнювати загальні обсяги промислового та сільськогосподарського виробництва краю з тим, що продається за кордон, то цифри різняться на порядки. Навіть українського споживача, котрий звик до доступності імпортних товарів, стає дедалі важче спокушати своїм продуктом, а що вже казати про розпещеного кращими світовими брендами зарубіжного покупця?

Тільки-но з’являється навіть найменша можливість заприятелювати із закордонними інвесторами, в області одразу намагаються її використати. Тож і першим контактам із представниками кувейтського бізнесу надзвичайно зраділи. Коли представники однієї з компаній завітали на подільську землю, їм одразу спробували запропонувати окремі інвестиційні проекти і харчові продукти. Бо саме останні вважаються неабияким потенціалом вітчизняної економіки. До того ж у грудні в Ель-Кувейті за-плановано проведення тижня українських харчових продуктів. Тож організатори відрядили делегацію до України, щоб попередньо ознайомитися зі здобутками харчової промисловості.

І ось що побачили: на виставці в Торгово-промисловій палаті свій товар представили до десятка підприємств. Та головне — чи вдалося вразити потенційних покупців широтою асортименту, смаковими якостями та зовнішнім виглядом товару?

Східні гості були не надто багатослівні і висловили лише попередню зацікавленість зразками молочної продукції, соків, мінеральної води та макаронних виробів, котрі побачили. Але шлях від першого погляду та дегустації до масштабних поставок дуже довгий. Чи готові наші виробничники долати його?

Відверто зізнатися, дещо різонула вухо фраза одного із хмельницьких виробників: «Якщо когось зацікавить наша продукція, нехай приходить і запитує». Що ж, самовпевненості не займати. Можливо, і справді підприємство продукує якісний та екологічно чистий товар. Але такою дивовижею вже не зацікавити великий бізнес. 

Потрібно ще десятки інших вагомих складових, котрі змусили б покупця звернути увагу на продукт. 

Звична для пострадянського простору ситуація, коли споживач ганявся за будь-яким товаром, давно відійшла в минуле. Тепер кращі виробники з усього світу борються за свого споживача. І українським не варто нехтувати цим правилом.

Якщо сири не хочуть росіяни, ними може ласувати арабський світ. Принаймні гості зацікавилися продукцією Деражнянського молочного заводу. Значну частку в його асортименті становлять тверді сири. А головними ринками збуту для них досі залишається Росія. Однак, переживши сирну війну, молочарі починають розуміти, що покладатися лише на одного такого клієнта — не зовсім надійне стратегічне рішення. А тому зробили багато, щоб сподобатися гостям зі Сходу: на стенді представили медалі, кубки та різні дипломи, отримані за свою продукцію.

Надзвичайно втішилися, коли гостям сподобалась презентація, а головне — смак сирів. Але, на жаль, виявилися не до кінця готові до обговорення практичних деталей можливих поставок. Наприклад, в який спосіб і в які строки може здійснюватися доставка до споживача. Чи може підприємство на порядок збільшити строки зберігання молока та масла, враховуючи особливості тамтешнього клімату. Чи готове перекласти продукт у зручну упаковку, що відрізнялася б від звичайного поліетиленового молочного пакета?

Без виконання цих та схожих умов важко сподіватися, що подільські сири, масло та молоко дістануться до далеких прилавків. І виробничники хотіли б виконати всі ці вимоги, але треба розуміти, що кожна із зазначених вимагає певних технологічних змін у виробництві. А це додаткове а чи й зовсім нове устаткування, технічна документація, узгодження, поставки, а головне — витрати. Об цю перешкоду може розбитися багато мрій і навіть попередніх домовленостей.

У такому замкненому колі, коли, з одного боку, виробничники активно шукають споживача, а з другого — не можуть кардинально оновити свої технології, опиняється чимало вітчизняних підприємств. Хмельницьку макаронну фабрику теж не оминули такі проблеми, хоча кілька років тому було осучаснено її виробництво. Нині фабрика виготовляє близько сімнадцяти тисяч тонн макаронів на рік. Але це далеко не та потужність, з якою харчовики здатні працювати. Вагома причина, що їх стримує, — відсутність ринків збуту. Наразі хмельничанам вдається здійснювати невеликі поставки до Білорусі та Молдови, але назвати це проривом на міжнародні ринки було б перебільшенням.

Відповідь на запитання, чи хотіли б підкорити близькосхідного споживача своїм товаром, однозначно ствердна. Але самостійно вийти зі своїми пропозиціями на чужі ринки не беруться. У невеликого підприємства немає для цього ні досвіду, ні можливостей. То й сподіваються, що гості таки вподобають їхню пропозицію.

А от Деражнянський консервний завод уже не перший рік постачає до Німеччини, Австрії та Польщі яблучні концентрати та різні соки. До того ж експортні поставки становлять половину від загального обсягу цього асортименту. Таким співробітництвом підприємство задоволене і готове збільшувати свої поставки, були б тільки охочі купувати. Але попит на український продукт все ще залишається доволі обмеженим.

До початку осені всім підприємствам Хмельниччини вдалося експортувати до країн СНД продукції на 325 мільйонів доларів. А до інших майже півсотні країн світу продали товару на 147 мільйонів доларів. Кожен, кому таке вдалося зробити, вважає це справжнім проривом на міжнародні ринки. Та насправді зрозуміло, що то дуже обережні кроки на цьому шляху. Але не зробивши першого, дорогу ніколи не здолати.

Хмельницький.

 

Кувейтські бізнесмени оглянули продукцію, яку запропонували їм підприємства Хмельниччини.

Фото автора.