Важливо уникнути ризиків

Конвеєр на заводі «Норд» справляє враження мурашника: сотні пар рук зайняті виготовленням деталей і вузлів, складанням та перевіркою виробів. Три чверті продукції підприємства — холодильники, морозильні камери, газові плити — відправляють за кордон: на Захід та Схід. Після початку «митної війни» у серпні цього року, коли на російському кордоні під приводом додаткових перевірок простоювали фури з українською побутовою технікою, обсяг поставок до сусідньої держави впав на 20 відсотків порівняно з попереднім роком. До того ж Росія запровадила мито на українські холодильники, що зробило їх неконкурентоспроможними на ринку сусідньої держави.

Працівники підприємства, де минулого тижня відбувся мітинг на підтримку Президента, вважають, що зближення України з Європою загрожує їхнім робочим місцям.

— Щонайменше щось вироблятимемо на своєму підприємстві, — додає слюсар Ольга Панченко. — А там (в Євросоюзі. — Авт.) що робитимемо? Тільки підлогу мити і прибирати — більше нічого, ми там не потрібні.

Експорт до Європи становить близько 40 відсотків загального експорту підприємства. Але донецьким машинобудівникам не подобається ціна, яку пропонують за українську техніку. «Українські вироби порівнюють лише з турецькими і китайськими, більше не дають, — зазначив під час зустрічі з журналістами у вересні цього року президент холдингу, народний депутат України Валентин Ландик. — Приїхав німецький представник і каже: «100 тисяч холодильників купую зараз, і перевагу віддам вам — ви більш мобільні, можете доставити партію за три дні. Але ціну поставити більшу не можу». Як можна працювати, коли ми не в рівних умовах? В Європі банківський кредит під 3 відсотки річних, а у нас — 22—23».

Іван Подолян, представник Старокраматорського машинобудівного заводу — підприємства, яке виробляє обладнання для металургів і транспортників, також поскаржився на мито, запроваджене Російською Федерацією на прокатні валки українських заводів.

— Одразу, ще до виходу на тендер, наша ціна через мито стає вищою на 24 відсотки. Якщо так і триватиме за іншими видами продукції, ми не зможемо конкурувати. Традиційно замовниками є російські партнери: вони купують і продукцію, і запчастини у заводу. Підписуючи угоду з ЄС і закриваючи дорогу до Росії, ми втрачаємо ринки збуту, у нас не буде можливості отримувати замовлення. Доведеться скорочувати і чисельність персоналу, і зарплати зменшувати. Це негативний чинник.

«В Європі продукція, яку виготовляють на наших підприємствах, має невеликий попит через те, що там по-іншому орієнтований ринок. Це вони завозять свої товари до України — автомобілі, побутову техніку. А наші партнери — головним чином у країнах СНД», — додає співрозмовник.

— Якщо Росія чинитиме нам перешкоди, буде дуже важко. Доведеться скоротити обсяги і якось виживати, — прогнозує генеральний директор ПАТ «Грета» (Дружківка) Віктор Анненков. — Сімдесят відсотків нашої продукції (кухонні плити. — Авт.) іде до Росії та Казахстану. Але сьогодні ведемо підготовку до того, щоб продавати і до Європи. Їхні вимоги, звичайно, більш жорсткі. Та мине небагато часу — гадаю, наша продукція буде затребувана і там. Труднощі обов’язково будуть. Нині встановлюємо, монтуємо і запускаємо тисячотонний прес, створюємо нову складальну дільницю для плит для країн Європи. Все це дасть змогу виробляти продукцію більш якісну і збільшити обсяги.

Загроза зупинки машинобудівних підприємств і масових звільнень насамперед на сході України стала головною підставою для «паузи» на шляху до євроінтеграції у листопаді цього року. І хоча за останній місяць із цієї теми пролунало чимало коментарів, бодай приблизних даних, скільки саме працівників може бути звільнено і який обсяг експорту втрачено, не оприлюднили ані представники влади, ані промисловці, ані економісти. На заводах неохоче говорять про справжній стан речей і не дуже прагнуть «відкриватися» журналістам. Якщо прибрати штампи і гасла про захист вітчизняного товаровиробника і робочих місць, підсумок буде такий: «старший брат» уже сьогодні створив додаткові перешкоди для української машинобудівної продукції — мито, квоти, дозволи тощо. Український товар стає неконкурентоспроможним. Інших ринків збуту, здатних компенсувати ці втрати, немає. Що далі?

— На машинобудівних підприємствах області ситуація дуже складна, — зазначає голова обласної організації профспілки працівників машинобудування та металообробки України Олексій Пічахчі. — Наприклад, у «Азовмашу» експорт був переважно до Росії, яка цього року раптово відкликала ліцензії. Катастрофічне становище із замовленнями. На Новокраматорському машинобудівному заводі із останніх сил зі стабілізаційного фонду платять. Не йдуть на скорочення, але це не нескінченно. Поки масових звільнень немає, однак це ось-ось може трапитися, в будь-який момент, навіть за тиждень-два. Нікуди від цього не подінемося, якщо становище не зміниться.

Обласна організація профспілки об’єднує колективи понад 30 підприємств області. Загалом у галузі машинобудування Донеччини працює 60 тисяч осіб. Найбільше — на «Азовмаші» та Новокраматорському машинобудівному заводі — по 13 тисяч осіб.

— Кажуть про політичний тиск із боку Росії. Але у нас борються із наслідками, а не з причинами. Джерело цих бід — політичне рішення російської влади відкликати ліцензії і прибрати замовлення з українських підприємств. А у нас за двадцять років нічого не було зроблено, щоб переорієнтувати виробників і підвищити якість продукції, щоб вона була світової, європейської якості. Такий приклад: у Росії прийнято програму із модернізації електротранспорту. Виділені колосальні гроші. У них фізично потужностей немає, щоб освоїти всі ці кошти. Вони без нас обійтися не можуть. Але політичне рішення гальмує все. Ось і робіть висновки, хто у нас «старший брат», — підсумовує профспілковий лідер.

Російська Федерація і Європа залишаються двома практично однаковими «крилами» донецького експорту. Статистика свідчить: економіка регіону хоча і має яскраво виражену експортну спрямованість, але залежить від різних ринків.

— На мій погляд, для нас важливі обидва ринки — і Євросоюзу, і Митного союзу. З точки зору інноваційності, мультиплікативних ефектів, стандартизації товарів, правових стандартів важлива інтеграція з Євросоюзом. Разом із тим є і проблеми, з якими ми зустрінемося, і це розуміють виробники, які більш уразливі перед товарами з Євросоюзу, — каже доктор економічних наук, професор Донецького національного університету Тетяна Орєхова.

Експерт звертає увагу на те, що з Російською Федерацією та країнами Митного союзу Україна має більш вигідне співвідношення експорту та імпорту.

— Тому що ми туди продаємо головним чином продукцію більшої доданої вартості, більш інноваційну, ніж на ринок Європейського союзу. На ринок ЄС три чверті експорту становить сировина — вугілля, метал, глина, і продукція сільського господарства. На ринок Митного союзу — здебільшого продукція машинобудування. Для нас із точки зору модернізації економіки, розвитку її інноваційного потенціалу нині, у цей період, дуже важливі ринки Росії і країн СНД. І та політика, яку проводить сьогодні влада, — економічно обґрунтована політика. Важливий компроміс, який дасть змогу зберегти стосунки і з однією, і з іншою стороною, — наголошує професор.

У той час, коли донецький великий бізнес стримано дивиться на перспективи шляху на Захід, підприємці малі та середні є здебільшого палкими євроінтеграторами.

— Бізнес зацікавлений у новому економічному механізмі, який на багато років наперед задасть певний вектор економічного розвитку і передбачуваності нашої країни. Упевнений, Україні не варто боятися 500-мільйонного ринку, тому що нам є що надати. У нас є ресурси, у нас є людський капітал і головне — українці справді прагнуть позитивних змін. Все це свідчить про здорову пасіонарність і потенціал українського бізнесу. Він готовий до нових відкриттів і руху вперед. Та модель, яка у нас була — ресурсна, вона себе вичерпала. Потрібно створювати нові продукти, які будуть затребувані і в Євросоюзі, і на ринках країн колишнього Радянського Союзу. Але не потрібно зациклюватися. Ми повинні бути відкритою нацією і просувати свою продукцію не лише на Захід чи Схід, а й на ринки третіх країн, — відзначив президент Торгово-промислової палати України Геннадій Чижиков.

У країні, де слово «суд» найчастіше парується зі словом «продажний», «податкова» — із «наїздом», «тендер» — із «відкатом», «бюджет» — із «красти», — рядовий приватний підприємець почувається незахищеним і перед державною машиною, і перед металургійним, енергетичним чи іншим галузевим лобі. І поки «акули бізнесу» прямо і непрямо закликають уряд дати симетричну відповідь на утиски з боку митних та інших служб сусідньої держави, малі підприємці мріють про «Європу в Україні». Утім, такі мрії до економічних угод не мають жодного стосунку.