Уже власне назвою публікації автор вміло привертає увагу читача та декларує основну ідею статті. Ю. Ю. Туниці вдалося актуалізувати низку нагальних соціальних, політичних, правових і геополітичних проблем. Він ретельно аргументує їх природу та пропонує концептуальний механізм розв’язання.

Автор цілком слушно наголошує на багатоманітності українського народу, подаючи її не як проблему, а як нашу особливість і національне багатство. Одночасно з культурним, політичним, релігійним, національним плюралізмом, на думку Ю. Ю. Туниці, Основний Закон нашої держави здатен забезпечити суспільну єдність та утвердження високих цінностей демократії. Прагматично й далекоглядно автор вказує на потенційно потужну роль наукової спільноти в співпраці з органами державної влади, місцевим самоврядуванням, засобами масової інформації та громадянським суспільством у процесі державотворення. Наука є цілком суб’єктною та потужною силою в державі за умови правильного застосування результатів інтелектуальної праці.

У статті також ідеться про роль і значення міжнародних правових договорів, механізм їх застосування з метою захисту національних інтересів України. Рішення українського парламенту про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 01 липня 1968 року було прийнято 16 листопада 1994 року і набрало чинності 05 грудня 1994 року, тобто після підписання лідерами держав, а саме Президентом України Л. Кучмою, Президентом Сполучених Штатів Америки Б. Клінтоном, Прем’єр-міністром Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Дж. Мейджором та Президентом Російської Федерації Б. Єльциним. Українська держава своєчасно і в повному обсязі виконала взяті на себе зобов’язання, а саме тому Будапештський меморандум є головним документом, який зобов’язує ядерні держави гарантувати Україні захист незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та від інших видів зовнішніх загроз. Варто нагадати, що парламентом першого і другого скликань, при підготовці до розгляду і на пленарних засіданнях Верховної Ради України, жорстко ставилось питання щодо юридично зобов’язуючих гарантій забезпечення національної безпеки України.

На думку автора, «Мінські домовленості» є безперспективними через неможливість реалізації політичного блоку умов, які вперто намагається протиснути держава-агресор без урахування інтересів українського народу і позиції суверенної влади.

Стаття Ю. Ю. Туниці є своєрідною ін’єкцією від намагань пропагандистської машини Російської Федерації здійснювати підміну понять, головна мета якої — дискредитувати українську державність, змістити фокус міжнародної уваги з категорії «військова агресія Росії проти України» і перенести її в площину «внутрішньодержавної проблеми», що повністю спотворює політико-правову реальність.

Надзвичайно коректно подано історичні факти та проведено паралелі між минулим і сьогоденням, що закономірно закликає читача зазирнути в майбутнє. Автор спонукає до роздумів, не нав’язуючи власну позицію. Проблематика статті вирізняється значущістю порушених проблем та є своєчасною. Привертає увагу запропонований автором арсенал науково обґрунтованих тез.

Рекомендуємо уважно й аналітично прочитати статтю академіка НАН України Юрія Туниці «Конституційний панукраїнізм. У пошуках консолідуючої ідеї державотворення». Переконані, що кожен зробить для себе правильні висновки.

Мирослав ДУРДИНЕЦЬ, докторант аспірантури та докторантури Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук.