«Діловий матеріал і не зайвий привід для роздумів та обговорення серед небайдужої громадськості» — на нього відразу ж відгукнулися читачі.

А й справді хто, як не фахівці-практики та науковці, має сказати своє вагоме слово у вирішенні подальшої долі цілої галузі, подумали ми, й запросили поділитися своїми думками з приводу прочитаного кандидата сільськогосподарських наук, заслуженого працівника сільського господарства України Андрія БОБКА.

— Радує, що поява статті збігається з призначенням на посаду голови Держлісагентства України В. Кузьовича, а також торкається реформування лісогосподарського виробництва в умовах здійснюваної земельної реформи та норм Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року №1629-IV.

Зразу наголошу, що зміст статті є надзвичайно актуальним для нинішнього часу, оскільки нещодавно призначений на посаду голова Держлісагентства України В. С. Кузьович за освітою спеціаліст лісового господарства. Має великий виробничий досвід. До того ж є кандидатом сільськогосподарських наук. Такого за останні 20 років в Україні не було, що, здається, дає надію на суттєві зміни державної політики в питаннях призначення вищих посадових осіб галузевого управління.

Наголошується, що проблема починається безпосередньо в самому ДЛА України. Так би мовити, девіз «належно виконувати свої обов’язки» є надзвичайно складним, хоча справедливим і необхідним. Свідченням тому — повна відсутність публічної інформації про фінансово-економічні показники діяльності суб’єктів державного лісогосподарського виробництва. Хоча на початку ХХ століття губернські земства їх публікували за показниками: «доходи», «видатки» і «чистий прибуток». За радянських часів, помалу, від цього повністю відмовились.

Лісовий кодекс України встановлює поняття «постійні лісокористувачі» та їхнє «виключне право на заготівлю деревини», «право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації» (ЛК, ст. 19). Ця норма повністю рушить механізми ринкових відносин у складі державного лісогосподарського виробництва (ЛГВ). Бо деревину вирощують, а не виробляють. Вона не є природним ресурсом, а головною товарною продукцією ЛГВ, головним джерелом лісового доходу.

Під виглядом терміна «спеціальне використання лісових ресурсів» приховуються фінансово-економічні показники діяльності підприємств ЛГВ стосовно видалення деревини в обсязі 20 і більше млн куб. м щорічно.

Є ще й інша проблема державного ЛГВ. Це — службова дисципліна. Спеціалістам відомо, що з 1989 р. діє «Стандартна статистична класифікація Землекористування ЄЕК/ФАО ООН». Свого часу (1998 р.) вона була використана Держкомземом України для затвердження Інструкції з кількісного обліку земель. Дещо змінена 2016 року. Але облік земель лісогосподарського призначення все ще здійснюється за термінами лісовпорядкування 50-х років минулого століття. Тобто, без врахування чинності СКЗК ЄЕК/ФАО ООН, а також закону України про адаптацію національного законодавства до законодавства ЄС (2004 р.) і однозначним визначенням термінів та їх застосування для всіх країн ЄС і тих, котрі мають намір вступу до нього.

У складі обліку «Лісового фонду» відчувається школа лісівництва радянської пори, тобто поділу лісів на так звані категорії захисності, що встановлюються державою. Такого поділу в європейському законодавстві нема. До того ж у системі класифікації землекористування ЄЕК/ФАО та в ЗК України цього терміна також нема. В умовах ідентифікації землекористувачів ЄЕК ФАО встановлює дві категорії землекористування:

1. Ліси призначені для видалення деревини і виробництва з неї лісових матеріалів.

2. Ліси не призначені для видалення деревини і виробництва з неї лісових матеріалів, в яких для користування деревиною для виробництва лісових матеріалів є певні законодавчі обмеження.

Щоб читачі та менеджери з лісового господарства, науковці з лісової справи тощо, мали певне кількісне уявлення про економічний поділ земель лісових щодо лісокористування, наведемо дані, наприклад, по окремих країнах, близьких за природно-кліматичними умовами України за відповідним поділом (див ілюстрацію).

Наведені показники наочно свідчать про недолугість застосування в українському лісівництві поділу лісів за численними так званими категоріями захисності. За згрупованими показниками (у чинній системі обліку і звітності такого поділу лісів в Україні нема) категорія «ліси, не призначені для вилучення деревини», тобто з суттєвими обмеженнями цієї справи становлять 3459 тис. га. Від загального обсягу площі відповідно 36,6%. Такого рівня нема в жодній із країн ЄС: в Австрії — 1,0%, у Німеччині — 5,6%, Польщі — 7,2%, Словаччині — 15,4%, Швейцарії — 5,6%1.

У Закарпатській області за проектом організації та розвитку лісового господарства ліси, що не призначені для видалення деревини, становлять 55,7% від загальної їх площі, призначених — тільки 44,3%. Виходить, що в зовсім недалекому майбутньому ентузіасти з охорони природи переведуть господарювання в лісах та видалення деревини виключно в тіньове русло. Певно, необхідно поспівчувати менеджерам служби з лісівництва зазначеного лісгоспу. Не більше. Адже це свідчить про недолугість в лісовому законодавстві України, про необхідність його адаптації до європейського досвіду. Надумані категорії поділу лісів на категорії захисності, встановлені Законом України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» вступають у суперечність з європейським законодавством. Не кажучи про найпростіше: недбалу виконавчу дисципліну відповідних менеджерів ЛГВ державного лісівництва.

Поділ лісів урядом на природоохоронні, водозахисні, рекреаційно-оздоровчі, історико-культурного значення тощо є надуманим, бо всі ліси (лісові екосистеми), незалежно, де вони знаходяться, виконують водоохоронні функції, захисні, природотворчі чи інші. Тому встановлювати між ними грані територіального розмежування позбавлено будь-якого сенсу й лежить поза межами здорового глузду.

Строго кажучи, за умови ідентифікованого землекористування, не слід впроваджувати елементи «державного централізованого управління лісами». Технічні методи здійснення лісогосподарських заходів має виконувати служба головного лісничого підприємства на свій професійний погляд. Тільки за таких умов ЛГВ зможе перейти на принцип самоокупності й прибутковості господарювання. Саме так має спрямовуватись реформування у державному ЛГВ.

Не емоції щодо «рубки лісу», а вирощування деревини як головної продукції державного лісогосподарського виробництва у межах земельних ресурсів, юридично наданих для його здійснення, видалення її за лісівничими та природоохоронними нормами і правилами має здійснюватися на засадах ринкової економіки. Однією із них — основоположною — є плата лісгоспами за землю, а не рентна плата «за спеціальне використання лісових ресурсів», передбачена статтею 256 Податкового кодексу України, відверто корупційного призначення…

Часто в ЗМІ щодо лісового господарства зустрічаються благі повідомлення: «Всі підприємства прибуткові. Загальний прибуток за звітний період складає… тис. грн» або: «Усі лісгоспи прибуткові» тощо. Це за умови, що нема прозорої звітності про фінансово-економічні показники діяльності по окремих підприємствах, районах і областях. Все це приховується десь в механізмах бухгалтерського обліку держлісгоспів та інших суб’єктів ЛГВ.

Є вірогідність того, що юридично встановленої Інструкції з ведення бухгалтерського обліку у Держлісагентстві України не було і все ще нема. Хоча, як відомо зі згаданої раніше Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, пріоритетним було завдання першого етапу, зокрема, у сфері «бухгалтерського обліку компаній» і звітності. Але шлях до того у галузі державного лісівництва проходить виключно через менеджерів високих рангів Держлісагентства України та його регіональних органів.

Цьому визначально служить хитромудра, що граничить з кримінальним змістом, норма, наведена в Положенні про Держлісагентство України: Держлісагентство «реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства».

Хоча, насправді, воно має розробляти і, практично, розробляє всі законодавчо-правові норми з лісівництва, морально-етичну відповідальність за їхню недолугість перекладаючи на вищі державні органи влади. За розробленим ЛК України півтора десятки норм лісових покладається на КМ України…

З викладеного випливає, що без нового опрацювання Лісового кодексу України, а також інших нормативно-правових актів з лісівництва, їх адаптації до європейського законодавства, насамперед щодо прозорого формування ринку лісосічного фонду та ринку лісових матеріалів, переведення лісогосподарського виробництва на ринкові засади є просто неможливим. Видалення деревини з метою отримання лісового доходу і забезпечення сировиною попиту підприємств лісової та інших галузей промисловості й населення має стати виключно пріоритетним для всіх суб’єктів лісогосподарського виробництва і постійного отримування на цій основі лісового доходу.


Мал. Поділ лісів за категоріями лісокористування окремих країн ЄС і, зокрема, України та Закарпатської області.

Фото з відкритих джерел.