У групі — 29 малюків

Вихователька дитсадка «Пан Коцький» Леся Михайлівна замкнула приміщення групи і почепила ключика на щиток. Перед тим випила дві таблетки цитрамону. Вирішила пройтися по свіжому повітрю.

«Завтра я в старшій групі, — у такт крокам впорядковує вона свої думки. — Сьогодні була у яслах. Якраз набираємо групу. Батьки приводять першого дня на дві години, наступного — на три. Потім пробуємо залишити спати. Це адаптація. Ага, розкажіть це пуцьвірінькові... Уранці, коли його приводять, воно вже знає, що мама піде. Вона йде щоразу надовше. Воно кричить, бідне, розривається. Беру на одне коліно одне, на друге — друге. А їх у групі вже п’ятнадцять. А буде — 29!

Малечу треба одягнути і вивести на вулицю. Бо я — помічниця няні, вона сама не упорається. Після вулиці їх, як зграйку курчаток, треба скерувати назад у групу, роздягнути, перевдягнути в те, в чому ходять у приміщенні, швидко поставити 15 горшків. Після туалету всім помити-витерти руки, посадити за стіл. Провести заняття. Взяла книжечку. Осіб сім можуть відповісти на запитання «хто це?», коли показую намальовану собачку. Інші ще не говорять. Лише без упину голосять «мама, мама!» — і край».

Удома, коли разом із чоловіком повкладали спати наших двох малих синів, Леся сідає готуватись до занять. Для підготовки є тільки ніч. Минулої ночі вирізала квіточки — за неї цього дидактичного матеріалу ніхто не зробить, а треба вчити кольори. Позаминулої — робила повітряну кулю з пшона. До речі, треба купити фетру для саморобок. Не забути покласти на завтра гроші на розмноження і ламінування чергових роздруківок — цього разу на 10-хвилинне заняття про емоції.

Діти жадібні до навчання і всього нового. Вона хоче це їм дати будь-якою ціною... Одна більш заможна колега щомісяця витрачає своїх більш як півтисячі на друк і ламінування ілюстрацій. Інша за чотири тисячі купила додому принтера для кольорового друку і ламінатор. Хвалиться — може й картинки до казок собі дозволити...

...Також треба розписати ігри на завтра. Рекомендують перемежовувати дидактичні й рухливі. «Де заховані іграшки», «Де дзвенить дзвіночок» — дитина повинна упізнати по звуку. «Знайди пару» (наприклад, дві рукавички), «Кабінет лікаря», «Впізнай дерево за описом»... Очі від втоми і роботи за ноутбуком злипаються. «Гра «Чайний сервіз». Абзац. Програмовий зміст. Абзац...

О сьомій ранку з дому, о сьомій вечора — додому

Сьогодні після обіду незайняті на групах працівниці дитсадка тягнуть візками гілки дерев та каміння — прибирають прилеглу територію. Робота не для жінок. Але ж садівника у закладі немає. Економія на всьому, бо це бюджетна організація, а не якийсь вам фінський дитсадочок, де по десятеро дітей у групі, є все готове для занять і вихователька, як королева, — займається лиш їхнім розвитком. Якось медсестра почала благати: у мене грижі в спині, я не можу важкого носити... Але є робота, яку треба виконати силами того колективу, який є. Тому медсестра звільнилася. Самі працівниці дитсадка садять квіти, кожна коло своєї групи, і доглядають. У Лесі айстри, жоржини й жовті хризантеми.

Фізично важко працюють нянечки... Чи то пак, офіційно вони не нянечки, а «помічники вихователя». Коли несуть обід, спочатку в дверях з’являється велика каструля.

«І все це за мінімалку, — знову Леся йде додому пішки, поки цитрамон прояснює голову. — Дві п’ятсот і дві п’ятсот — аванс і зарплата виховательки. Збільшать мінімалку — буде гривень на двісті більше. Що сьогодні можна купити за такі гроші?

Якусь тисячу ще можна заробити, якщо ставлять на додаткові чергування. Причому ставлять хоч-не-хоч. Це коли сьогодні — в яслах, завтра — в старшій групі, післязавтра — в середній... Сьогодні я півдня тільки зранку і завтра тільки після обіду.

Потім три дні по цілому дню. Вранці на першій групі, після обіду — на третій, післязавтра — на першій, потім — на другій. Бо нема кому працювати. Чотири колежанки не витримали й розрахувались. У дні двозмінок о сьомій ранку йду з дому, у сьомій вечора додому. А ще треба готуватися до наступного дня. Я не можу ні нафарбуватися, ні продумати, у що вбратися. А добавлять якусь тисячу. Було б смішно, аби не було сумно...

А перевірки — без кінця! Ось попередили, що протягом п’яти днів повинна з’явитись санстанція. Останнього разу, як приїжджала, через короновірус нам же не можна ні піску, ні іграшок у групі, ні навіть килима, щоб посидіти і поспілкуватись.

Зараз навіть із пластиліну ліпити не можна. Боже, це якийсь жах! А чим дітей забавляти? Можна тільки на вулиці, ігри і заняття. Як малювати на вулиці? Вітер віє, листки розлітаються. Як ті пазли складати? На вулиці — один столик».

Бракує пісеньок рідною мовою

Тепер скрізь COVID-19. Тому спочатку поміряли температуру, а потім пішли на руханку. Леся Михайлівна ставить боком свого смартфона на видноті, включає пісню-мультик. Лесю, а що за контент?

Вона й сама розуміє, що для руханки треба пісеньку українською. Але в Інтернеті з цим складно. Є трохи — або для старшого віку (як-то «Черепаха, аха-аха»), або з нальотом архаїки, або виконавці вправ — самі маленькі діти, і все трохи незграбно, або надто складне зображення. Тому на «ура» йде «Зарядка с Масиком». Музика грає, дитинка на екрані розмовляє, вихователька показує вправи, а вони за нею повторюють. Ось так гойдається дерево. Так стоїть на одній нозі фламінго... Вона, чесне слово, перешукала чимало, але не знайшла. Бо треба, щоб по віку підходило і щоб їм подобалось. Так подобалось, як той, знову ж таки, ненашенський «Акульонок». З задоволенням танцюють хіба що під «Бульку»: «Я весела булька, кругла, наче кулька...». Леся ще й кульки купує, приносить у групу, щоб наочно...

От колискових українською є багато, і гарних. Вона їх вмикає, коли вкладає спати. Про синього тракторця люблять діти український мультик. Може, десь і ще є наш контент. Може, вона чогось не знає...

Лесю, а методистка хіба вам матеріалу не дає? Є ж управління освіти різних рівнів? Це ж так важливо — пісеньки українською! Це ж проєкція на все життя...

У них була методистка, їй виповнився 61 рік і вона пішла. Поставили молоду. Так, вона забігає: «Плани написали? Зарядку зробили?» — і побігла. Вона — чудова методистка (Леся завжди ставить себе на місце іншої людини). Привозить нові знання, розробки. Руханку запровадила. Але уявіть: вона заходить у групу, а дітки маленькі — гамір, крик... Методистка могла б працювати, якби було троє-п’ятеро вихованців. А так — усе нальотом. Якщо навіть дають чудову теорію, то це не для такої кількості дітей. Коли ліжок нема де поставити...

Чуєте — музика? Відкрийте двері цього залу.

«Вже давно у нашім домі
Оселився сірий котик Томі
Кіс-кіс, няв-няв.
Кіс-кіс, няв-няв».

Діточки старанно під музику повторюють за хореографом. Особливо викрикують: «Кіс-кіс, няв-няв, кіс-кіс, няв-няв». Але ж хіба не киць-киць? Біда з самовизначенням нації починається з дрібного.

А свята? «О, у нас Івана Купайла було, День українського солдата, збирали великодній кошик. На Новий рік виховательки і няні самі перевдягаються і в Діда Мороза, і в Снігуроньку...» А як же наш Миколай, дідух, колядники?

«Ой, які ви молодці! — похвалила діток після руханки. — А тепер стаємо один за одним і йдемо до групи». Підбігла заклопотана няня... І стала позаду дітей. Леся Михайлівна попереду. По дорозі всіх порахували. Паровозик — чух-чух — рушив до групи.

У групі, на яку ставлять уперше, головне — визначити, яка дитина верховод, і навчитися з нею ладнати. Бо якщо нею не вправиш, то не вправиш ніким. Тиха година. Когось треба погладити, а когось запевнити, що незабаром прийде мама, а до когось взагалі треба притулитися близенько, щоб дитина відчула захист і пірнула в сон. А з «лідером», який не спить і каверзує, провести особливу розмову.

Придивляюся, де знайти іншу роботу

Удома на неї чекає сім’я. А в неї вже не вистачає ні сил, ні любові на своїх рідних... Так, це правда. Так кажуть усі вихователі поміж себе. Лиш окрайчик припадає рідним діткам. Правду говорить приказка: швець без чобіт. Ти не можеш піти до своєї дитини на свято осені чи новорічний ранок, бо у тебе свої свята... І так життя минає.

А яка за це плата? Сьогодні має бути аванс... Леся йде до банкомату. «Дві п’ятсот. Як я маю на них жити? — стискає в руках п’ять купюр. — Працювати виховательками, нянечками, кухарками до нас ідуть переважно жінки, у яких діти відвідують цей дитсадок. Щоб ті були на виду. Поки діти підростають, поки й працюють... У мене так само в цьому садочку син. Чотири роки. І я вже придивляюся, де знайти іншу роботу. Он Діана Романівна пішла у школу вихователькою. Платять вісім тисяч, але вона повчила уроки з дітьми з обіду до шести і пішла додому. І це вже великі діти. А тут малесеньких тільки поки вдягнеш, то спина мокра... Інші колеги — хто на заробітки виїхав, хто навіть продавчинею до магазину пішов. У продавчині й то зарплата більша, ніж у виховательки дитсадка. А що мені робити? Я люблю дітей...»

Раптом її думки обірвалися. У цьому місці на алеї нападала купа каштанів, вони виблискують боками. Леся дістала пакет і швидко почала їх збирати. Знадобляться для осінніх дитячих саморобок. Адже не всі батьки принесуть на заняття жолуді, шипшину, каштани чи яскраве осіннє листя...

Фотоетюд Лідії ЛІСОВОЇ.