У Києві біля пам’ятника видатному українському режисеру, засновнику експериментального театру «Березіль» Лесю Курбасу відбулися меморіальні заходи, присвячені початку масових розстрілів «ворогів народу» — в’язнів Соловецького табору системи ГУЛАГ, що в карельському урочищі Сандармох.

Вклонитися пам’яті закатованих під час каральної операції НКВС 27 жовтня та 1—4 листопада 1937 року в глухому лісі неподалік селища Медвежа Гора, де був слідчий ізолятор Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС, прийшли радянські політв’язні та члени їхніх родин, активісти ГО «Соловецьке братство» й інших громадських організацій. Звертаючись до присутніх, правозахисник, письменник Василь Овсієнко нагадав, що впродовж тільки п’яти днів у Сандармосі було страчено 1111 жертв сталінського режиму, серед них — понад 290 українців.

Імена замордованих у Карелії за сфальшованими звинуваченнями представників культурної, наукової, політичної та військової еліти України, багато з яких зробили неоціненний внесок у світову літературну і мистецьку скарбницю, нині широко відомі. Життя наших видатних співвітчизників — істориків, географів, письменників, політиків, священиків Михайла Полоза, Матвія Яворського, Сергія Грушевського, Мирослава Ірчана, Михайла Качанюка, Василя Атаманюка-Яблуненка, Михайла Барана, Марка Вороного, Миколи Зерова (йому належать пророчі слова, винесені в заголовок), Климентія Коника, Остапа Крушельницького, Миколи Куліша, Леся Курбаса, Михайла Лозинського, Миколи Павлушкова, Володимира Підгаєцького, Валер’яна Підмогильного, Григорія Епіка, Михайла Ялового, Юрка Мазуренка, Юрія Озерського, Бориса Пилипенка, Валер’яна Поліщука, Юрія Самборського, Павла Филиповича, Володимира Хуторянського, Семена Середи — обірвав сталінський кат з дво-класною освітою — капітан НКВС Матвєєв. Він власноруч, інколи разом з молодшим лейтенантом Алафером, щодня розстрілював від 180 до 265 в’язнів. Про це капітан доповів 10 листопада 1937 року у рапорті на ім’я заступника начальника УНКВС Ленінградської області Гаріна.

3 листопада було страчено 134 українців, які в розстрільних списках значилися як «українські буржуазні націоналісти». Після спроби втечі і нападу на конвоїрів, ув’язнених, котрих розстрілювали у листопадові дні, перед стратою роздягали до білизни, зв’язували руки і ноги, били по голові. Знесилених людей штабелювали у вантажівки і напівживими відвозили на «обычное место расстрелов».

Це місце, де було знищено за різними даними від семи до дев’яти тисяч і більше в’язнів Соловецького табору, будівельників Біломорканалу та мешканців навколишніх сіл, знайшов у липні 1997 року дослідник сталінських репресій з Петрозаводська Юрій Дмітрієв. У жовтні, у 60-ті роковини злочину проти людяності, у Сандармосі відбувся День пам’яті, у якому взяла участь невелика делегація з України — Євген Сверстюк, Лесь Танюк, Лариса і Тетяна Крушельницькі. Тоді ж на місці страти української національної еліти було встановлено дубовий хрест, а у 2004 році — кам’яний козацький хрест «Убієнним синам України».

«Нині Кремль відчайдушно намагається стерти «незручну правду», бо вона дисонує із сучасною путінською пропагандою — прямою послідовницею сталінізму. Але українці як ніхто знають, що пам’ять про мертвих оберігає живих. А болючі уроки

історії закликають до єднання», — написав про початок масових страт у Сандармосі на своїй сторінці у Фейсбуці лідер фракції «Європейська солідарність» Петро Порошенко.

Учасники меморіального мітингу біля пам’ятника Лесю Курбасу зачитали імена всіх закатованих в урочищі співвітчизників, а капелан отець Дмитро (Каран) відслужив молебень (на знімку).

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.