Велич замків і вишукана архітектура храмів завжди приваблювали туристів. Перебуваючи за кордоном, ми захоплено споглядаємо дива замкової архітектури. Та не лише там можливо захоплюватись цією красою. В Україні на території її західних областей можна знайти чимало надзвичайної краси замків, величних твердинь і древніх храмів.
Дубно... Люди, які виїздили на захід України чи то у справах, чи на відпочинок, певно, не раз проїжджали через або повз це місто. Але чи всі з них знають, яку героїчну історію воно має, скількох видатних людей приймало у свої обійми, яку силу-силенну завойовників відбило? Гадаю, далеко не всі. Адже ми повсякчас кудись поспішаємо, летимо, біжимо, навіть не оглядаючись довкола. А даремно, повірте. Так, приміром, замок у місті Дубно (на знімку), що нині входить до складу Державного історико-культурного заповідника, дає нам змогу зазирнути в далеке минуле, відтворює неповторні картини багатовікової історії цього краю.
Отож, з минулого
За легендами, 1000 років тому на місці теперішнього Дубна серед вікових дубів утворилося поселення Дубенка, що згодом дістало назву Дубен. Ця назва згадується 1100 року в Іпатіївському літописі, адже саме там збиралися на наради київські князі.
Дубно входило до складу Київської Русі, Володимиро-Волинського та Галицького князівств. 1240 року орда знищила його практично вщент. Адже дерев’яні будівлі чудово горіли. Висновки було зроблено: жителі почали думати про свою оборону.
Відродження Дубна почалося за часів правління князів Острозьких. На річці Ікві було започатковано зведення оборонної твердині, що тривало майже три століття. Поступово замок укріплювали, зводили бастіони зі сторожовими вежами. У ХVI столітті він мав на озброєнні 73 гармати, й арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні.
Кожен із володарів мав свої смаки і погляди на цю споруду. І кожен надавав замку нового архітектурного стилю. А володарів, треба сказати, було чимало: крім князів Острозьких, цей унікальний комплекс належав згодом князям Заславським, Любомирським, Сангушкам та іншим.
Наприкінці ХІХ століття замок було передано військовому відомству. Відтоді тут перебували військові частини: від російського царя, австрійського цісаря, поляків, більшовиків, гітлерівців до радянських військ. Звісно, комплекс від цього за-
знав величезних втрат.
Сучасний вигляд
З першого погляду твердиня вражає одночасно і величчю, і гордою красою. Основою замку є корпус над в’їзними воротами, де й донині зберігся князівський герб. Укріплення, рови, стіни завширшки у два метри, є тут і башти, і бастіони — усе, що притаманне фортифікаційній твердині, але чомусь на вигляд замок не дуже грізний. Тим часом показово, що його жодного разу не взяли штурмом ані татари, ані поляки, ані полки Кривоноса, ані війська Шереметьєва.
На досить невеликій території всередині комплексу розташовані три двоповерхові корпуси. Найдавніший з них (ХVI ст.) — Надбрамний, інші два — палаци князів Острозьких і Любомирських. Роззираєшся і дивуєшся — де ж на такому клаптику території розміщувався військовий гарнізон, зберігалася усіляка провізія тощо? Не кажучи вже про численних місцевих жителів, які також шукали прихистку за мурами твердині. Відповідь є: каземати. Круто донизу ведуть сходи, вузькі коридори, своєрідний лабіринт з ярусами та перехрестями...
Холодно, вогко, навіть дещо лячно, однак, як виявляється, це місце було найбезпечнішим. Вийшовши слідом за екскурсоводом на поверхню, полегшено зітхаєш і дивуєшся, як люди могли перебувати в такому підземеллі іноді доволі тривалий час. Ця мандрівка підземеллям — задоволення, як то кажуть, на любителя, та бажання все побачити на власні очі все-таки переважає.
Палац князів Острозьких
Цей палац у східній частині замкового комплексу використовувався для зберігання багатих архівів князів Острозьких, Заславських і Замойських. Спочатку це була будівля так званого замкового уряду. Тут працювали ті, хто забезпечував життєдіяльність замку. Згодом палац добудували і на другому поверсі облаштували гостьові кімнати. Власне середньовічну архітектуру нині зберігають підземелля, викладені старовинною цеглою та білим камінням.
Палац Любомирських
У північній частині замкового комплексу розташований палац князів Любомирських, який становить окрему пам’ятку архітектури. Під час контрактових ярмарків, що частенько проходили в місті, Любомирські відводили більшу частину приміщень для гостей, які тут розважались і відпочивали. В уяві так і спливає картинка тих безтурботних вечірок: музика, танці, дорогі вина...
У цих залах виступали славетні варшавські артисти, сюди привозили італійську оперу. Вогні феєрверків освітлювали й полохали тиху річку Ікву...
Особистості: реальні і легендарні
З яких почнемо? Якщо не заперечуєте, з останніх. Усім туристам у Дубенському замку неодмінно показують так звану Беатку — одну із замкових веж. Чим же вона прославилася й чому має таку назву? Виявляється, назва цієї вежі походить від імені племінниці князя Острозького Беати Дольської. Подейкують, що ця діва була справжньою амазонкою — навдивовижу сміливою, вмілою наїзницею, вправною у стрільбі. Вона ніколи не лякалася гарматного грому. Так от, сталося так, що саме в день її весілля замок оточили татари. Не піддавшись загальній паніці, дівчина орлицею гайнула на вежу і з гармати прицільно влучила в самісіньке ханське шатро. Без вождя татари розгубилися й відступили. Весілля щасливо продовжилося. Чи так було все на-справді, чи ні — напевне не знає ніхто. Але ж, погодьтеся, екзотично. Єдине, що дивує: а де ж був у той час ясновельможний лицар — Беатин наречений?
Що ж до реальних постатей, причетних до історії Дубенського замку, то їх — сила-силенна. Та ще й яких! У різні часи тут бували Северин Наливайко, Іван Мазепа, Петро І, Григорій Сковорода, Адам Міцкевич, Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак,
Леся Українка та багато інших.
Цікаво, що саме тут, під стінами твердині, розгорталися трагічні події гоголівського «Тараса Бульби». Хоча сам письменник, хоч як дивно, у Дубні не бував.
Звісно, Дубно — це не лише замок. Аби відчути атмосферу міста, треба неодмінно пройтися його вуличками. Адже тут так зворушливо поєднуються провінційна старовина і провінційна ж сучасність. Вулиці з дво- і триповерховими будиночками рясно всіяні храмами різних релігійних вірувань та конфесій. Це й монастир кармеліток ХVІІ століття, і синагога, і Свято-Юріївська церква ХVІІ століття...
Містяни тут дуже привітні й гостинні. Взагалі, як на мене, Дубно — це одне з тих міст, де минуле не стає частиною історії. Воно повноцінно живе в нашому бурхливому сьогоденні.
Фото rivne-future.cjm.ua
