У нашій країні багато поціновувачів заморського свята Геловін. Але постає питання, чи знайомі вони з історією появи традиції святкування Дня всіх померлих 31 жовтня. А чи відомо сучасній молоді, що в нашій українській традиції теж є схоже свято і ще з більш потужною традицією та символікою.
Отже, в нас був свій Геловін, проте називався він Велесова ніч. Велес — це дохристиянський язичницький бог мистецтва, щастя та любові. Він — покровитель усіх творчих людей, віщунів, ясновидців та опікун усього живого. Вважали, що саме Велес відповідальний за розквіт людської душі у буремному світі. Крім цього, він також був богом достатку і шанували його так само, як і Перуна. Наші пращури вірили, що саме Велес подарував чарівне знання спілкування людини і природи, навчив обробляти землю та жити у злагоді із тваринами: не вбивати, а вчитися відчувати їх, дивитися за ними, дбати про них, а потім тільки брати зістрижене хутро чи молоко. Тепер нам стає зрозуміло, чому люди з повагою та шаною ставилися до традицій на Велесову ніч.
«Темна ніч, заклинаю мені допомогти. Велес, потрудися, загадане, появися». Саме такі слова наші пращури промовляли перед сном з 31 жовтня на 1 листопада. Люди вірили, що бажання, написане на папірці і покладене під подушку, здійсниться, бо ця ніч містична. Найбільшою удачею вважалося побачити у сні в цю ніч когось із померлих родичів, що давало надію на здійснення бажання.
У ніч на 1 листопада прийнято влаштовувати мовчазну вечерю, накривши стіл для себе і померлих родичів, яких би хотіли запросити до трапези, а під час трапези згадувати добрі та хороші речі про своїх померлих родичів. Запалюють свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу до вашого дому, та залишають на вулиці чи на підвіконні частування для потойбічних гостей. Крім цього, наші предки вірили, що завдяки померлому родичу в цю ніч вони можуть отримати відповіді на запитання. Для цього треба було назвати ім’я померлого родича, вклонитися та звернутися до нього: «Сьогодні тобі в цей світ приходити — мені пораду приносити. Підкажи, як мені завершити справу». Велесова ніч — це не розмальовування у відьом та мерців, як на Геловін, а насамперед шанування свого роду та вдячність за допомогу у складних питаннях.
Ті, хто мріяв про матеріальне збагачення, теж проводили певні ритуали та обряди. Люди збирали весь дріб’язок у гаманці та роздавали бідним, а перед тим промовляли: «Нехай мої гроші допоможуть всім, хто їх потребує. Навколо обернуться і до мене достатком повернуться».
Усі сім’ї у цю ніч запалювали багаття у найвищій точці своєї земельної ділянки, а потім стрибали через нього. Сміливці ходили по розпеченому вугіллі, і це символізувало очищення тіла й духу від злих або потойбічних сил.
Якщо хтось у парі мав сумніви щодо вірності другої половинки, то він брав обручку «підозрюваного», нанизував її на нитку та підвішував на вказівний палець, якщо кільце стоїть на місці і не хитається — то й вірність так само непохитна.
Напередодні свята чи під час традиційної вечері існували цікаві прикмети: не можна було позичати гроші, погано було побачити собаку з темним хутром, а ще гірше — коли незнайомець ввечері постукає у двері. Давайте подивимося, як ми запозичили та трансформували ці прикмети у наше сьогодення.
Не можна було у переддень позичати гроші, інакше винесеш із дому достаток і весь наступний рік будеш у дуже скрутному становищі. Хіба це не знайома нам прикмета? Кажуть тітки та бабці, що після заходу сонця не можна витрачати гроші. Запримітити біля дому темного собаку — отже, скоро з’явиться ворог, який псуватиме життя родині. Побачити білого собаку біля будинку, навпаки, означало, що у родини буде новий товариш. У сьогодення ця прикмета мігрувала у вигляді собаки, який вночі виє, і це означає неприємності.
Прикмета щодо незнайомця зазначала, що хтось із мешканців будинку помре протягом наступного року. Такій людині услід промовляли: «Охолонь незнайомця слід, не вчинивши нам біди». У селах старі люди кажуть, що є «віщуни поганого», і їх здебільшого не хочуть бачити біля свого помешкання.
Вважається, що у ніч Велеса тоншають усі кордони між потойбічним та нашим світами, духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб навчити й благословити весь рід. Як ти вшануєш предків, так вони захищатимуть тебе і твій рід.
Тепер трохи про Геловін. Стародавні кельти, які жили на території сучасної Великої Британії, ділили рік на дві частини — літо і зиму. І коли темна частина, тобто зима, змінювала світлу — літо, що припадало на кінець жовтня, у кельтів починалися гучні гуляння — свято Самайн. Це свято жнив та День усіх мертвих. Кельти так само, як і українці, запалювали багаття. Люди вважали, що, окрім душ померлих, на землю цього дня може потрапити різна нечисть, і вірили в те, що відьми, злі феї та мерці можуть викрасти їхніх дітей, тому перевдягали малечу у страхітливі костюми, щоб збити з пантелику нечисть. Духам виставляли пригощання на вулицю, щоб вони задовольнилися цим і не робили нічого поганого. В цю ніч зазвичай віщували, приносили в жертву тварин, а потім кожен брав у свій будинок язичок священного полум’я, щоб запалити зимове вогнище.
Що ж, підіб’ємо підсумки. Першими цей день почали святкувати стародавні люди (тут кожен сам вирішує хто — українці чи кельти), а ми із задоволенням підхопили цю вкрай цікаву традицію.
Тож не такий уже іноземний і чужий цей Геловін, а український та знайомий, тільки під іншою назвою — Велесова ніч.
Ірина КОТЛЯРЕВСЬКА, дитяча письменниця.
