Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» і Центральна бібліотека імені Тараса Шевченка для дітей провели онлайн-конференцію, присвячену 138-й річниці від дня народження монументаліста, графіка, фундатора потужної мистецької школи Михайла Бойчука. Один з найвидатніших вітчизняних художників початку минулого століття навчався у Віденській, Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв, удосконалював свою майстерність у Парижі, де вивчав староукраїнське й українське народне мистецтво та створив майстерню невізантійського мистецтва, що стала початком його школи.

Повернувшись на батьківщину, Михайло Бойчук починає працювати над монументальними розписами у Львові (1911-1912), проводить реставраційні роботи у Софійському соборі, Музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, Чернігівському Єлецькому Свято-Успенському монастирі, у селі Лемеші, де народилися Олексій і Кирило Розумовські, генерал-фельдмаршал та останній гетьман Лівобережної України.

Художник — один із фундаторів української державної Академії мистецтв (1917). З іменем митця-новатора пов’язане і створення творчого об’єднання художників-монументалістів, відомих як «бойчукісти». Серед учнів митця — Т. Бойчук, В. Іванова, І. Липківський, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр, М. Шехтман.

Саме завдяки бойчукістам Україна у 20-30-х роках вийшла на широкий обшир світової культури, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні митця.

Людська і творча доля піонера українського монументального мистецтва склалася трагічно — 25 листопада 1936 року його заарештували за надуманим звинуваченням у контрреволюційній діяльності, а 13 липня 1937-го розстріляли у Києві разом з Іваном Падалкою та Василем Седляром.

Останній прихисток художників — спецділянка НКВС у Биківні. Там же й невідома могила дружини Михайла Бойчука — художниці Софії Налепинської-Бойчук, страченої після катувань у грудні 1937 року.

Відкриваючи конференцію, заступник директора з наукової роботи заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька наголосила, що частина українського суспільства добре знає, хто такий Бойчук і «бойчукісти», для іншої частини історія життя, творчості та смерті художника доби Розстріляного відродження — «біла пляма».

— Через особисті історії, історії видатних людей трагедія масових розстрілів стає показовою, — каже Тетяна Шептицька. — Доля Бойчука — свідчення того, як тоталітарний режим нехтує свободою творчості і самовираження, ламає і не цінує людей мистецтва.

Учасники конференції зазначають, що після розстрілів «бойчукістів», котрі зі своїм новаторством, зверненим до глибокого народного коріння, бажанням надати національній автентиці світового звучання, не вписувались у прокрустове ложе сталінізму, були знищені всі монументальні твори групи, а імена митців опинилися під суворою забороною.

— Для мене школа Бойчука — це легенда, епоха в нашому мистецтві, одна з його вершин, а ще це — живі люди, — наголошує художник-монументаліст, лауреат премії імені Михайла Бойчука Олександр Мельник. — Унікальна художня школа, як і метод, стиль Бойчука були знищені владою ще за його життя. А мали б стати вершиною світового мистецтва.

У конференції також взяли участь старший науковий співробітник заповідника Тамара Бойко, мистецтвознавець Ярослав Кравченко, історик культури Артур Рудзицький, режисерка Олександра Степашко.

Тамара Бойко наголосила, що Михайло Бойчук — «це великий стиль, слава України» і його ім’я, як і імена учнів і послідовників, треба активно повертати в культурний та інформаційний простір.

Фото із сторінки Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» у Фейсбуці.