За даними Держстату, «порівняно з першим півріччям минулого року кількість зайнятого населення віком 15—70 років зменшилася на 430 тисяч осіб (на 2,6%)» і за розрахунками, здійсненими за методологією Міжнародної організації праці (МОП), становила 1,6 мільйона осіб.

Куди не кинь — всюди клин!

Такого рівня безробіття у нас не фіксували вже 12 років! Востаннє схожий ми мали тільки в часи світової фінансової кризи 2008 року, коли наша економіка просто обвалилася, а безробітні хмарами облягали двері районних центрів зайнятості — без особливих надій знайти за ними хоч якусь роботу.

Як і 12 років тому, так і нині падіння зайнятості має спільний знаменник — це зменшення обсягів виробництва у промисловості.

Так, у видобувній промисловості та розробленні кар’єрів випуск продукції скоротився на 4,8%, у т. ч. вугілля піднято на-гора на 17,7% менше, ніж у січні-серпні минулого року, металевих руд — на 5,5%, інших корисних копалин — на 5,8%.

У харчовій промисловості — затяжна стагнація, а в деяких секторах — і спад. З початку року, скажімо, молочних продуктів вироблено більш як на 3%, м’яса та виробів із нього — майже на 5, а хліба й хлібобулочних виробів — на 8% менше, ніж за цей же час минулого року.

Падіння у виробництві текстилю становить 11%, взуття — 12, а одягу — 13%. Додайте до цього минулорічні мінус десять відсотків. Меблева промисловість упала на 14%, а поліграфічна — на всі 20! Зокрема, зменшилися наклади газет і журналів.

Давно погані справи у машинобудуванні. За вісім місяців року випуск продукції в галузі порівняно з таким само часом 2019-го впав на 22%! До цього додалося скорочення обсягів у металургії. Тут загальний випуск продукції зменшився на 13%.

Невелике падіння є навіть у будівельній індустрії, хоча Міністерство інфраструктури останнім часом робило все можливе й навіть неможливе задля того, щоб стимулювати зростання обсягу робіт у будівельній галузі. Закривали очі навіть на численні незаконні забудови! Та після жорсткого карантину обсяги робіт усе одно зростають набагато повільніше, ніж чекали власники будівельних трестів.

За даними Держстату, негативне сальдо у зовнішній торгівлі становило 2119,8 млн дол., а «в загальному обсязі експорту порівняно з січнем-липнем 2019 року збільшилася частка зернових культур, жирів та олії, руди, шлаку та залишків і відходів харчової промисловості». Окрім того, дані Держстату свідчать, що обсяги експорту товарів до країн ЄС становили 9917,3 млн дол. (37,2% від загального обсягу) й порівняно з січнем-липнем минулого року зменшилися на 18,6%.

Шкурка за чиньбу не стане?

У зв’язку з цим загострилися дискусії про можливий локдаун.

Ще 21 жовтня міністр Кабінету Міністрів Олег Немчинов заявив: якщо люди не дотримуватимуться вимог адаптивного карантину, в уряду не буде іншого виходу, як його оголосити. Справи настільки серйозні, заявив пан Немчинов, що в Києві, Донецькій, Львівській, Одеській і Харківській областях уже оголошено про розгортання позамедичних закладів для майбутнього розміщення хворих на коронавірус.

Водночас і заяви Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, і очільника Мінохорони здоров’я Максима Степанова, і інших урядовців свідчать, що в Кабміні не хотіли б оголошувати локдаун.

На те є ціла низка причин. По-перше, у США та країнах ЄС уряди, вводячи жорсткі карантинні заходи, як то кажуть, передали куті меду, й по суті дискредитували таку боротьбу з COVID-19. Нашої країни це стосується, мабуть, у першу чергу, де найсильніше невдоволення викликало закриття метро у Дніпрі, Києві та Харкові й тотальне зменшення внутріміських перевезень. І експертне середовище, і громадянське суспільство визнають ці рішення глибоко помилковими.

Головне ж — карантин боляче вдарив по бізнесу, передусім — дрібному, та призвів до істотного падіння економіки. Та якщо у промислово розвинутих країнах підприємцям компенсують втрати, то у країнах, де на полицях магазинів переважають імпортні товари та які експортують не продукцію з високою доданою вартістю, а сировину, — справи кепські.

Якщо навесні в Кабміні казали, що жорсткий карантин призведе до порівняно невеликого падіння економіки — десь у межах 4—5%, то тепер прогнозувати глибину падіння ніхто не береться. У деяких секторах, зазначають експерти, воно може становити 20 і більше відсотків! Найістотніше постраждають трудові колективи закладів культури, спорту, громадського харчування, транспортних підприємств, туризму та, зрештою, навіть галузі, яка залишається локомотивом нашої економіки, — роздрібної торгівлі. Однозначно зменшаться обсяги експорту. Не дивно, що багато економістів, говорячи про можливий локдаун, запитує: а чи варта овчинка вичинки? Адже у нас червоний рівень — усе одно, що червоний півень.

По-третє, люди можуть просто саботувати жорсткий карантин. Про це свідчать масштабні акції протесту підприємців у багатьох містах Італії, де в Неаполі навіть дійшло до сутичок із карабінерами. Потроху протестують і в інших країнах ЄС. У Чехії, щоб не дійшло до «італійського сценарію», навіть поспішили ввести у містах комендантську годину.

У нас мітинги вже відбулися на Черкащині, Запоріжжі та Закарпатті. «Якщо нас знову закриють на карантин, наші підприємства більше не існуватимуть», — заявляли підприємці черкаського міста Сміла.

Уся надія — на штрафи...

Заклики Мінохорони здоров’я та Кабміну дотримуватися заходів адаптивного карантину треба визнати слушними. Справді, майже у кожному вагоні метро, салоні автобуса чи тролейбуса знайдеться чолов’яга, який демонстративно сидить без маски. Зазвичай люди це конфліктні й на чемні зауваження інших пасажирів майже завжди відповідають брутально.

Навесні у нас вводили штрафи, та виявилося, що поліцейські не мають права карати порушників — законодавством це не передбачено. Як повідомляв на брифінгу глава МОЗ Максим Степанов, міністерство ініціювало проект закону, який би дозволив поліції штрафувати порушників на місці. Всі експерти вважають, що це стало б правильним рішенням. Якщо театр починається з гардероба, то економіка — з культури побуту.

Але ж це далеко не всі уроки, які дав весняний етап карантину. Виявилося, що інфекційні лікарні треба фінансувати не за хваленим принципом «гроші ходять за пацієнтом», асигнувати треба в готовність цих медзакладів до будь-якої пандемії.

Про це, до речі, медексперти на конференції в Естонії говорили ще у 2009 році, напередодні пандемій курячого та свинячого грипу, та уряди країн ЄС продовжили політику «оптимізації», скорочуючи видатки на охорону здоров’я.

Не дивно, що нашестя «китайського вірусу» скрізь викликало справжню паніку, якою, власне, й були обумовлені жорсткі карантинні заходи. У нас департаменти охорони здоров’я всіх міст в один голос застерігали: якщо кількість хворих на коронавірус зростатиме стрибкоподібно, «система охорони здоров’я захлинеться вже на амбулаторному рівні».

До честі, у переважній більшості міст, особливо у Києві, збільшили кількість ліжко-місць в інфекційних лікарнях і відділеннях. Але вже зараз зрозуміло — взимку їх може не вистачити. Максим Степанов заявив: «якщо щодобово виявлятимуть від 11 до 15 тисяч випадків захворювань, а ліжка в лікарнях будуть завантажені на 85%, іншого виходу, як запровадити червоний рівень епіднебезпеки вже не буде».

Отож другий карантинний урок такий: ми, нарешті, маємо визнати, що система охорони здоров’я — це теж сфера економіки, дуже важливий елемент економічного розвитку держави, а зовсім не галузь, яка «тільки просить грошей».

Одне слово, політичними заявами й одним лише карантином пандемію не подолаєш. На медицину потрібні гроші! Багато грошей. На думку медекспертів, щонайменше 5% ВВП, краще — 8, 10 чи й усі 15%. Медицина — це сфера, де економити — тільки собі шкодити.

Скільки солдатів в армії безробітних?

Як і в 2008 році, так і нині, гостре питання — безробіття —викликане й карантином.

Кабмін і Держслужба зайнятості 12 років тому запевняли: безробітних — не більше як 0,5—0,6 мільйона. А це у відсоткових значеннях, мовляв, менше, ніж у Франції, Іспанії та деяких інших країнах ЄС. Але йшлося тільки про тих, хто зареєструвався в центрі зайнятості. Тим часом багатьом людям відмовляли у праві на допомогу у зв’язку із безробіттям. Скажімо, тим, хто зареєстрований як ФОП, тим, хто мав земельний пай на селі... Крім того, черги в центри зайнятості були просто шаленими, й за день тут приймали тільки по десять осіб. Центри працювали з дев’ятої, та щоб опинитися серед щасливчиків, люди займали черги з четвертої-п’ятої години ранку.

Тож більше вірилося профспілкам і методиці МОП, які «казали»: безробітних у нас — від 1,5 до 2 мільйонів. Але й це ще не все. Річ у тім, що деякі групи наших економістів і політологів переконують: що більше у країні самозайнятих, то... краще розвивається економіка. Цифри економічних звітів весь час свідчать про зовсім протилежне. Крім того, самозайняті сплачуть мізерні податки (а то й не сплачують) і невеличкий єдиний соціальний внесок (ЄСВ). Ці люди приречені на те, щоб мати жалюгідні пенсії або й зовсім їх не мати, залишають себе без права на соціальні послуги...

У 2010 році уряд по-чесному визнав самозайнятих безробітними й оголосив: у країні не мають постійної роботи шість мільйонів українців! Із них, щоправда, понад три мільйони — це самозайняті у сільській місцевості. Але ж і понад два мільйони безробітних по містах — це страшно!

Згадуємо все це до того, що нинішні дані Держстату про рівень зайнятості дуже сильно нагадують ситуацію, що виникла на ринку праці у 2008-му. Якщо це так, то зараз, як і тоді, постійної роботи не мають десь два мільйони містян. Тим часом економісти кажуть: «Армія безробітних» — це і є той резерв уряду, який, отримавши роботу, може дати поштовх розвитку економіки, долаючи негативні тенденції, спричинені жорстким карантином.

І це — третій урок в добу пандемії. «Потрібні рішучі заходи уряду!» — переконані вчені-економісти. Тим часом таке враження, що Кабмін усе ще сподівається тільки на макроекономічні рішення, які «самі виправлять ситуацію в економіці». Про програми створення нових робочих місць нічого не чути. Кабмін Дениса Шмигаля поки що похвалився тільки створенням робочих місць в Автодорі, на будівництві нових доріг, але їх не досить. Нові робочі місця могли б дати Програми імпортозаміщення, про які говорив прем’єр, виступаючи з трибуни Верховної Ради, та, судячи з даних Держстату, реалізація тих планів — то таки довга пісня.

Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.