Тепер їхати вранці сільською дорогою набагато зручніше, ніж раніше. Це розумієш, коли назустріч машині бредуть поодинокі корови, причому ще й навчені триматися ближче до узбіччя. Згадуються часи двадцяти-тридцятирічної давності, коли довжелезні череди заповнювали всю вулицю і доводилося навіть зупинятися й виходити з автівки, щоб якась буро-карпатка, задумавшись, не вперлася рогами у капот. По 10—15 хвилин мусили перечікувати, щоб звільнилася дорога, а потім доїхати в наступне село й сподіватися, що там худоба вже встигла повернути у поле. Суцільні незручності. Зараз, коли поголів’я скоротилося разів у десять, водій почувається набагато зручніше. Нині у Виноградівщині значиться майже три тисячі голів ВРХ. Ця цифра близька до реальної, запевняє керівник районної Держпродспоживслужби Степан Барзул, оскільки базується на проведених щепленнях.

На жаль, їздити через село справді стало легше, і тенденція до скорочення не припиняється. Зазвичай корову тримають старші люди. Звісно, роблять це не через комерційний інтерес, а тому, що корова завжди була умовою самодостатності сільської родини. Проте молодь уже тієї прив’язаності не має. Тим паче що з точки зору самоокупності утримування корів ніяк себе не виправдовує. Можна значно легше заробити гроші в інших сферах і купити в магазині молока, сиру чи сметани. Ще трохи, і діти бачитимуть живу корову хіба що на спеціальних екскурсіях.

Та що там «трохи» — багато дітей уже зараз не можуть похвалитися, що бачили живу корову чи вівцю. На цьому депресивному тлі досить фантастичний має вигляд господарство Василя Феєра (на знімку), ветлікаря за фахом і співвласника тваринницької ферми, на якій він утримує півсотні молочних корів буро-карпатської породи, 20 телят на відгодівлі та ще майже 50 кіз англо-нубійської породи. Перше знайомство з продукцією тваринника відбулося влітку на міському базарі, де час від часу продає молоко та інші продукти Марта Сакалош, пенсіонерка, в минулому бухгалтер райуправління сільського господарства, а власник корів, виявляється, її зять. Молоко, сметана, сир, бринза домашнього виробництва виявилися бездоганної якості. Це було зрозуміло з того, як швидко її прилавок порожнів. Щоправда, поява молочної продукції від Василя Феєра була короткочасним явищем, бо здебільшого продається у соціальні заклади оптом, а на базарний прилавок молоко від його корів потрапило «завдяки» коронавірусу. Але про це пізніше...

Вода та порошок — виходить «елітний продукт»

Отже, головними замовниками справжнього молока залишаються соціальні заклади. На початку 2000-х постійними покупцями стали Закарпатський геріатричний пансіонат і Виноградівський дитячий будинок. Там були далекоглядні керівники. Оскільки вже тоді постала вимога переходити на пастеризоване молоко, яке продається в магазинах, вони відкидали таку можливість і просили молоко з села Широке, а всю відповідальність за такі «порушення» брали на себе. Фактично співпраця триває з геріатричним пансіонатом та іншими закладами й досі. Причому, що старші керівники, то більше цінують домашнє натуральне молоко. Вже молодші директори переходять на молоко в пакетах. Для них це простіше, зручніше і ніби відповідає «європейським вимогам».

«На жаль, у державі дуже легко допустили ліквідацію молочного тваринництва як такого, — каже Василь Феєр. — Його принаймні в наших краях немає зовсім, бо ті залишки, що збереглися в приватному секторі, не є галуззю, це нуль. Міське населення переходить на харчування молокопродуктами, які складаються із води й порошку. Це я заявляю як ветлікар, як спеціаліст, який в інституті спеціалізувався на технологіях молокопереробки. Вас ніколи не дивувало, що в наших закарпатських райцентрах ніхто не закуповує молоко, нема пунктів прийому, а фірми постачають у магазини «закарпатську сметану»? Ще донедавна для виготовлення твердого чи кисломолочного сиру не можна було обійтися без молока. Зараз і цю проблему вирішили... Тому чимало з отих елітних сирів у магазинах — ненатуральний продукт».

Виручає карпатська бура...

Василь Феєр має кілька обладнаних приміщень, де все автоматизовано і відповідає сучасним технологіям. На фермі працює сам з родиною, але є й два пастухи, котрі отримують зарплату 10 тисяч гривень на місяць. Раніше ті приміщення належали радгоспу-заводу «Виноградівський» і Василь Йосипович працював тут ветеринарним лікарем. Як і його батько. Освіту здобував спочатку в Мукачівському технікумі, а потім у Львівській академії ветмедицини (тепер — Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького).

— Найсумніше було спостерігати, — розповідає Василь Феєр, -як у 2006 році завмирало тваринництво, керівництво збанкрутілого радгоспу-заводу вирішило продати худобу населенню. Що то є, коли нема господаря?! Корів продавали серед літа, коли навкруги й корму достатньо, і корови мають найбільшу продуктивність. Мудрий хазяїн притримав би корів до осені і мав би виграш.

На той момент Василь Феєр разом з батьком придбали вісім корів і вирішили започаткувати власну ферму. Адже це справа, яка їм звична і до душі. Лікарський фах багато в чому виручав широцьких фермерів (юридично Василь Феєр підприємець, але ж за фактом — фермер). Для оновлення стада він як фахівець проводив виключно штучне осіменіння. Це й дозволило тримати продуктивність на потрібному рівні. Упродовж року одна корова в його стаді дає в середньому дві з половиною тонни молока.

Тут згадалися колгоспні роки, тому що тоді в газетах було чимало статей про чотири- і п’ятитисячниць, тобто надої від корови нібито становили до 5 тисяч літрів. Василь Йосипович теж попрацював у часи «рекордних» надоїв і ціну тим цифрам знає зсередини. У звіт, каже він, записували надої від ста корів, а фактично дійної худоби було більше. Звідти й «рекорди». Країна обманювала сама себе — на папері молочні ріки, а насправді за молоком і сметаною треба було вистояти по дві години і вже після обіду молочний магазин порожнів.

Щодо породи, то Василь Феєр переконаний у тому, що кращої у тамтешніх умовах, як бура карпатська немає. Це витривалі тварини, невибагливі в харчуванні, мають хороший імунітет до хвороб. Так, вони менше дають молока, ніж скажімо, чорнорябі, яких було модно заводити у 1980 роках. Але де вони зараз? Закарпатський клімат для чорнорябих виявився не дуже сприятливим.

Звісно, порода і сучасні технології мають велике значення. Син Василя Феєра — теж Василь, і теж ветлікар за фахом — проходив практику в Німеччині. Тамтешня худоба дає 33 літри молока на день, але й споживає збалансованих кормів у десять разів більше, ніж бурокарпатка!..

...І кози англо-нубійської породи

Череда Феєра випасається на околицях села, на узліссі та колишніх землях радгоспу-заводу «Виноградівський». Добре і коровам, і для землі, адже худоба випасає кущі, паростки самосівів, окультурює територію. Для порівняння: в колишній сусідній бригаді колишнього радгоспу корів практично не залишилося. Там рілля перетворилася на повноцінний ліс. На жаль, у Широкому дефіцит і земель, і пасовищ. Місцеві підприємці шукають землю для оренди в інших селах, на околиці райцентру Виноградів. Солому й сіно для корів теж доводиться завозити аж з Берегівського району.

А ще Василь Феєр «зайшов» у розведення кіз англо-нубійської породи. Двох кіз йому подарували монахи з Ужгородщини.

Ці кози дають надзвичайно приємне молоко, високої жирності і при цьому без жодного «козячого» присмаку.

«Коли кого пригощаю, — каже фермер, — ніхто навіть не здогадується, що воно не коров’яче».

Сьогодні на фермі — півсотні «англо-нубійок». Виявляється, в Україні їхнє молоко цінують і знають його властивості. Тому з реалізацією проблем немає. Практично все продається через Інтернет.

Ще одне. Двадцять бичків на відгодівлю цього року залишили, можна сказати, вимушено. Раніше Феєри займалися тільки молоком, але знову-таки через коронавірус і карантин багато закладів закриті, молоко стало ніде збувати. Зовсім крихта продавалася на базарі, а решта йшла на відгодівлю телят.

— Ви б бачили, — зауважує пан Василь, — які бички виросли на самому молоці!.. Є на що подивитися.

Запитуємо: яке майбутнє галузі й ферми?

— Ферма буде розвиватися, — запевняє Василь Йосипович. — Є наміри фасувати молоко в пакети. Принципова відмінність такого молока -воно натуральне.

Щодо галузі, то погляди фермера песимістичні: «Не можна відроджувати те, чого вже немає, — каже. — Потрібен якісно новий підхід, потрібна селекційна робота і відповідне державне фінансування».
Але яке фінансування, якщо йому за всі роки один-єдиний раз зробили передбачену законом виплату. Людям, аби були здорові, — потрібне здорове молоко. Та поки що раціон українців нерідко тримається на «порошку».

Виноградівський район Закарпатської області.

Фото Василя ГОРВАТА.