Щоб переконатися у цьому, достатньо бодай побіжного погляду на те, що охрестили «конституційною кризою» у зв’язку з останніми рішеннями КС. У душі мало не всі українські політики йому аплодують. А публічно демонструють праведне обурення, щоб розраховувати на прихильність Заходу і галасливих грантових «правдолюбів» в Україні.
Немає лише одного — реальних кроків для швидкого подолання цієї «кризи». З’являються потуги у вигляді законодавчих ініціатив, з одного боку, а з другого — привід розігнати КС та сформувати ручний під себе. Особливу активність демонструють ті, хто давно мріє потрапити в цю синекуру. Антиконституційність та повну протиправність такого кроку прикривають гаслом необхідності відновлення довіри до цього органу конституційної юрисдикції.
Цинізм зашкалює: відновленням довіри беруться займатися ті, рівень суспільної підтримки яких ще нижчий, ніж до КС.
Для всіх, хто більш-менш розуміється на практиці формування КС, є очевидним, що його хочуть переформатувати під поточний політичний розклад. І не більше того. А судячи з нинішньої кадрової практики, професійність нового складу буде на рівні «мишей».
Якщо вже йти на перезавантаження суду і брати на себе відповідальність за це політичне рішення (далеке від права), то треба було б для початку задуматись над засадами його формування.
Ще у 2011 році на Міжнародній конференції «Захист прав людини органами конституційної юстиції: можливості і проблеми індивідуального доступу» мною було порушено цю тему і запропоновано (цитую):
«Чи не вбачаєте ви проблему в тому, що Суд обирається на рівних засадах трьома політичними складовими влади: Президент, Верховна Рада, судова гілка влади? Вважалося, що такий спосіб формування буде демократичний. Можливо і очевидно, що на першому етапі нашого державного ствердження він був виправданий. Але ж ми бачимо, як кожна політична сила хоче ним заволодіти. Припускаю, що такі прагнення наростатимуть.
Звичайно, кожен із членів Конституційного Суду може сказати: бажання здоров’ю не зашкодять, адже ми самі вирішуємо, як нам діяти. Усе це так, але зайвий інтерес до роботи тих, хто обирається на ці поважні посади, може відволікати, якщо не шкодити. Чи не на часі сьогодні почати продумувати, як змінити систему вибору суддів Конституційного Суду України? Скажімо так: юридична громадськість (вчені, судді, викладачі вузів, працівники правоохоронних органів та інші) створює комітет з відбору кращих фахівців-правників, які спроможні працювати у Конституційному Суді. Далі нехай виконавча і судова гілки влади відхилять тих, кого вони вважають за необхідне, і складуть скоригований список для затвердження Президентом України. Він відправляє остаточний варіант (але не менш як 25 осіб) до Верховної Ради України, яка з цього списку визначається щодо 18 найрейтинговіших представників. Вибори в такий спосіб не дадуть підстав жодній гілці влади, жодному політику говорити, що той чи інший суддя є її представником чи, що суттєво погіршує справу, впливати на нього після виборів, а головне — будь-кому говорити, що суд є ангажованим».
