Передусім вітаю новообраних депутатів Харківської обласної ради і в жодному разі нікому не висуваю претензій з приводу свого необрання. Сподіваюся, що інтереси суспільства будуть для новообраних важливішими, ніж особисті.

Водночас самі місцеві вибори 25 жовтня і поставили низку питань, і на деякі з них дали відповіді.

Перше: чи відбулася партизація місцевих органів влади, на яку сподівалися народні депутати, ухвалюючи новий закон? Однозначно ні. Жодна «політична сила» Харківщини не має розгалужених первинних партійних організацій, тобто висунення кандидатів на обласній партійній конференції не проводилося або проводилося формально, а формування виборчого списку як такого та черговість кандидатів у цьому списку визначалася невеликою групою осіб, яка пов’язує себе з тією чи іншою політичною силою.

Так, у червні 2020 року під час представлення керівника обласної організації партії «Слуга народу» на Харківщині було задекларовано створення 7 міських та 27 районних партійних осередків, а голова партії наголосив на тому, що такі первинні організації — це окремий механізм роботи партії з виборцем. Звісно, нічого цього не відбулося, і досі мені, як кандидату в депутати, не відомо, хто мене висунув та чому саме таке місце у виборчому списку.

Отже, такі партійні ватажки несуть персональну відповідальність за результати своєї політичної сили на виборах, і щонайменше ті, які програли, повинні відійти від справ.

У такому разі не йдеться про системне партійне будівництво та демократичні процеси, бо для висування кандидатів достатньо лише зареєстрованої обласної організації, тобто групи осіб, яка могла б висувати всі виборчі списки та здійснювати тотальний контроль за всім, що відбувається: затвердження і кандидатів, і членів виборчих комісій. Звідси і висунення кандидатів у депутати місцевих рад, зазвичай у всіх політичних партіях, безпартійних, бо самі політичні партії — це щось міфічне та неформалізоване.

Щодо цього у Законі України «Про політичні партії в Україні» зазначено дещо інше...

Так вийшло і зі мною — можливість групи осіб, яка назвала себе партійною організацією, фактично тримати в таємниці до обіду останнього дня місце (черговість) кандидатів у депутати у виборчому списку, отже, унеможливлюючи їх участь як кандидатів у виборах з іншою політичною силою чи участь як самовисуванців на посаду голів, наприклад, однієї з селищних рад.

Друге: чи можна було вийти за межі виборчої квоти? На виборах депутатів до Харківської обласної ради виборча квота становила 4 753 голоси, а 25% відповідно — 1 188. Вісім кандидатів за виборчим списком «Слуги народу» з 17, за винятком першого номера, а це 50%, змогли перевищити виборчу квоту, у такий спосіб познущавшись над черговістю кандидатів, яких висунула політична партія.

Стосовно себе можу лише зауважити, що на своєму виборчому окрузі без застосування «виборчих технологій» виявилося неможливим перевищити 25% виборчої квоти. Більшість отримали «Блок Кернеса — Успішний Харків» та «Опозиційна платформа — За життя».

Третє: сам закон, відповідно до якого відбулися 25 жовтня 2020 року вибори, прописаний досить складно, важкий для розуміння виборцем, особливо щодо підрахунку голосів. Звідси і найнижча явка. Безперечно, позитивною була пропозиція зниження бар’єра для участі кандидатів у рейтингуванні з 25% до 5%, але не склалося, бо народні депутати не підтримали цю норму. У разі зменшення відсотка до 5 від виборчої квоти ми отримали б справді відкриті списки, і виборці своїми голосами впливали б на порядок розташування кандидатів у списку значно більше, аніж партія.

Окрім занадто високої квоти спотворенню ідеї відкритих списків сприяв і сам бюлетень. Його форма така, що закликала виборця обов’язково поставити галочку за партію, а обирати кандидата від неї можна було «за бажанням». Тобто парламентарії вирішили не турбувати виборця визначенням кандидата від партії, якого він підтримує. І це зручно, бо дає люфт для партій, щоб «заповнити» це поле за виборця. До того ж інформація про потенційних кандидатів окремими партіями не надавалася навмисно, а на виборчих дільницях з’явилася в останній день перед голосуванням.

Четверте: імперативний мандат. Законом, відповідно до якого проводилися місцеві вибори, чітко прописана процедура відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою (виборця) або партії. І якщо в першому випадку простежуються елементи демократії, то в другому партії залишають за собою повний контроль за обраними депутатами. Не заперечую — якщо це демократично створені партії з обраними знизу членами цих партій очільниками.

У разі припинення членства у фракції група осіб, що має назву керівництва партії, може відкликати депутата в будь-який час, бо словосполучення «припинення членства у фракції» слід розуміти не тільки як добровільний вихід депутата з фракції, а й як його виключення.

Особливість теперішніх місцевих виборів полягає в тому, що їх результати, по суті, завершили реформу адміністративно-територіального устрою, децентралізації, розвитку громад, фінансових і політичних відносин регіонів і центру.

Головне на наступному етапі державного будівництва — пошук чіткого балансу повноважень та відповідальності і центральних органів влади, і місцевих. Тому важливо передати реальну владу на місця, що обіцяли представники монобільшості у Верховній Раді.

Олег СУПРУН, доктор економічних наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України, юрист.