На знімку: Директор сімейного підприємства «Булюк» Віктор Булюк із брикетами з рисового лушпиння.
У селі Приморському Скадовського району Херсонщини сімейне підприємство «Булюк» щороку отримувало зі своїх «чеків» понад чотири тисячі тонн рису-сирцю.
Переробляючи його на крупу, майже 700 тонн лушпиння з року в рік відправляли на смітник — воно навіть на органічні добрива не підходило. Та ось аграрії почали експериментувати з альтернативними видами палива, і директор підприємства Віктор Булюк не пошкодував 900 тисяч гривень на нову сучасну лінію з виробництва брикетів на основі рисового лушпиння. Їх теплотворність значно менша, ніж у вугільних чи деревних, але й ціна майже втричі нижча — півтори тисячі гривень за тонну. Тому покупців на вчорашнє сміття не тільки не бракує: його розкуповують швидше, ніж, власне, рисову крупу!
— Брикетами з рисового лушпиння опалюємо адміністративну будівлю підприємства. Аби у приміщенні на два поверхи і площею понад триста квадратних метрів було тепло й затишно, на час холодів вистачає п’ятнадцять тонн такого палива. Все інше в нас охоче розбирають мешканці Приморського (не всі вони користуються газовим опаленням) та сусідніх сіл. Тож витрати на лінію з виробництва брикетів окупилися за якихось три роки. Маємо змогу і безоплатно надавати по три центнери брикетів на сезон для обігріву хат одиноких стареньких у Приморському, — додає директор сімейного підприємства Віктор Булюк.
Утім, на рисовому лушпинні аграрії зупинятися не збираються. Вони опанували також технологію виготовлення паливних брикетів із лушпиння сої. Їх теплотворність виявилася вищою, тож і ціна сягнула 2,5 тисячі гривень за тонну. Такі брикети теж розбирають, наче гарячі пиріжки: адже в степовому Скадовському районі своїх запасів лісу на дрова практично немає, а вугілля, завезене за тридев’ять земель, надто дороге. Тож «дрова» з лушпиння виявилися дуже доречними.
Херсонська область.
Фото автора.
