Маріанна Нещерет (на знімку) живе у Станиці Луганській. Її родина вирощує помідори у теплицях. Від її хати до лінії розмежування з окупованою територією — два кілометри, втім, залишати свою рідну землю жінка не збирається. Маріанна щодня натхненно й наполегливо працює, щоб виростити екологічний натуральний продукт, який успішно продається не лише на Луганщині, а й у супермаркетах Києва.

Родинна історія

Помідори у Станиці Луганській вирощували поколіннями, адже ґрунт тут добре підходить для цього. Прадід Андрій і прабабуся Варвара теж садили помідори, огірки та іншу городину в Станиці Луганській у 40-х роках ХХ століття. Їхнє фото серед поля з помідорами зберігається у родині Маріанни Нещерет як нагадування про те, з чого все почалося.

У 1990-ті роки родина Маріанни (батьки працювали у медицині) повернулася з Магадана додому, до Станиці Луганської. Щоб якось прогодувати родину, адже зарплату тоді затримували, вирішили садити помідори. Допомагати батькам Маріанна почала ще школяркою.

На знімку: Старовинне родинне фото прадіда і прабабки Маріанни Нещерет. Прадід Андрій і прабабуся Варвара теж садили помідори, огірки та іншу городину в Станиці Луганській у 40-х роках ХХ століття.

«Батьки у 1991 році повернулися додому, до України. Тато вже не пішов до лікарні працювати, а мама пішла. Але грошей не вистачало, треба було щось вирощувати. Спочатку це була невелика ділянка помідорів у відкритому ґрунті у передмісті Луганська. Звісно, я допомагала батькам, це був мій перший досвід роботи біля землі, я тоді вчилася у четвертому класі», — згадує Маріанна Нещерет.

Початок власної справи

Жінка отримала дві вищі освіти — юриста та еколога у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, але працювати за фахом так і не пішла. Її приваблювало господарювання на власній ділянці та робота біля землі.

«Я розуміла, що не хочу залежати від батьків. Треба було робити щось своє. Ми з чоловіком вирішили вирощувати помідори, адже досвід у цьому я мала з дитинства. Спочатку це були помідори у відкритому ґрунті, згодом ми заробили на першу теплицю на дерев’яній основі. Так почався розвиток нашої справи», — розповідає Маріанна.

Тепер на її ділянці 10 соток під теплицями. Усі їх збудував чоловік Олександр. Раніше він працював водієм, але згодом залишив цю роботу і почав разом з дружиною займатися овочівництвом. Розробили проект теплиць, будували їх, накривали плівкою.

Маріанна має вісімнадцять років досвіду у вирощуванні помідорів, але продовжує вчитися: читає книжки, радиться з колегами, консультантами.

О шостій ранку родина Нещеретів збирає помідори. Їх Олександр розвозить по крамницях Станиці Луганської. Замовлення приймають ввечері — зранку доставляють своєю автівкою. За один раз збирають до 500 кілограмів різних помідорів.

«Цього року у мене в першої дозріли помідори... Черрі, круглі червоні, жовті та чорні розвозимо невеликими партіями по дев’ятнадцяти крамницях Станично-Луганського району. Місцеві знають, які на смак натуральні томати. Тому турецьких у нас не купують, чекають своїх, місцевих», — ділиться Маріанна.

Створення кооперативу — від мрії до дії

Десять років Маріанна мріяла створити кооператив, щоб об’єднати усіх місцевих виробників сільгосппродукції, котрих згодом почали називати «Станичники», разом розвиватися, нарощувати продажі, ділитися досвідом. Та щоразу, коли вона заводила мову про це, натикалась на нерозуміння з боку багатьох фермерів.

«Я довго переконувала власників сусідніх господарств, що треба об’єднатися. Пояснювала фермерам, що це відкриє нам більші можливості. Лише у вересні 2017-го змогла переконати колег. Нині кооператив «Овочі Cтаничників» налічує майже сто домогосподарств зі Станиці Луганської, які вирощують овочі. Вони розуміють, що швидко і разово вже не потрібно. Варто працювати передусім над якістю продукції, й лише тоді у тебе купуватимуть», — каже Маріанна Нещерет.

Торік кооператив «Овочі Станичників» почав співпрацю з Проектом USAID «Економічна підтримка Східної України». Консультанти Проекту USAID порадили «Станичникам» вирощувати такий продукт, який буде конкурентним на ринку і створить більшу додану вартість. Обрали томати черрі. У теплицях фермерів — червоні та жовті черрі. Рослини сягають двох метрів заввишки, на кожному кущі — гілочки з помідорами, що схожі на намиста, вагою до 350 грамів.

«Це томати більш дорогого сегмента. Ми зрізаємо черрі гілочками, на кожній може бути до 14—20 маленьких помідорчиків. Вони добре підходять для кафе, ресторанів, не потребують різання, зручні для подачі на стіл, у дорогу — і апетитні, мають широку палітру смаків. Але у невеликих крамницях люди більше беруть червоні та рожеві помідори, вони дешевші, це бюджетні томати».

До 2014 року фермери продавали свою продукцію на ринках Луганська. З початком військових дій втратили канали реалізації. Потрібно було переорієнтовуватися, шукати інші можливості продати врожай.

Торік у фірмовій упаковці під брендом «Овочі Станичників» томати черрі продавали у супермаркетах Києва. Цьогоріч фермери налагодили співпрацю з мережами супермаркетів на Луганщині та Донеччині, щоб розширити коло гуртових покупців. Це допомогло «Станичникам» збільшити продажі.

На сьогодні, коли сезон вирощування овочів у закритому ґрунті завершується, фермери взялися власним коштом ремонтувати дорогу в Станиці Луганській.

«Ця ділянка дороги — майже кілометр. Вона пролягає до нашого майбутнього логістичного центру. Найняли грейдер місцевого комунального підприємства, вирівнюємо дорогу, будемо засипати щебенем. Зараз, коли основні роботи у теплицях добігають завершення, вирішили вкласти час і гроші у це, адже потім дорога буде важливою для нас», — розповідає співзасновниця кооперативу «Овочі Станичників» Маріанна Нещерет.

Логістичний центр (хаб) наступного року планує збудувати Проект USAID. Кооператив давно потребував такого хабу, але не мав грошей на втілення.

«Проводимо розрахунки, вже обрали місце, де будуватимемо цей хаб. До нього члени кооперативу зможуть привозити врожай, складати на зберігання до холодильників. Коли збереться потрібна партія, фермери відправлятимуть охолоджену продукцію покупцеві — на ринки або до супермаркетів», -каже спеціаліст аграрного сектору Проекту USAID Олександр Карельсон.

Транспорт для доставки овочів гуртовим покупцям у кооперативі планують придбати самотужки. До цього часу Проект USAID орендував фермерам автомобіль для доставки замовлень.

Проте найбільшим досягненням Маріанна Нещерет вважає те, що цьогоріч кооператив став справжньою командою.

«Це проявляється у буденних речах, але вони важливі. Приходять, наприклад, машини з добривами чи торфом — по двадцять тонн, потрібно розвантажити. Усі гуртом збираються у призначеному місці — це про команду. І таке об’єднання зусиль насправді надихає, адже кожен з нас розуміє — від злагодженої роботи кооперативу залежить успіх кожного домогосподарства», — радіє Маріанна Нещерет.

Фото надано Маріанною Нещерет.