Недарма кажуть, що всьому початок — плуг і борозна. Бо вони уособлюють народження хліба і до хліба, придаючи особливо важливе значення важкій селянській праці. Перед тим, як зробити свою першу борозну, Сергій Риндак (на знімку) із Деріївки Онуфріївського району намотав тисячі кілометрів на колгоспному молоковозі.

— Так склалося, що мій батько свого часу довго пропрацював на молоковозі. А коли я відслужив в армії і повернувся в рідне село, то мені теж запропонували сісти за кермо щойно пригнаного, новенького молоковоза, — розповідає Сергій Леонідович. — У тваринництві перепочинку немає. Чи спека, чи заметілі — потрібно було спозаранку везти молоко в Павлиш, де на той час працював маслозавод, пізніше — на Світловодськ. Було таке, що й по кілька рейсів за день робив. А траплялось, опинявся в сніговому полоні, з якого навіть за добу не вдавалося вирватися...

Але степ узяв своє, каже про зміну своєї професії Сергій Риндак. Щоправда, для цього склалися й певні передумови. Так звані аграрні реформи призвели до занепаду тваринницької ферми, тож чоловік пішов працювати в тракторну бригаду. І ніби в свою стихію потрапив. Робота стала далеко не легшою, але душа раділа, коли, як зазначає Сергій, завдяки тобі степ оживає: чорніє свіжою ріллею, а потім вкривається зеленими сходами. Бачиш, як вони піднімаються до сонця, поступово вкриваючи землю. А вінець усій праці — жнивне поле, коли після кількох місяців напруженої праці радієш урожаю...

А як колгосп розпався, довелося шукати роботу. Так уже п’ятнадцять років Сергій Риндак беззмінно трудиться у ФГ Сироти О. Ф.

— Сергій Леонідович може бездоганно виконати весь цикл робіт — від оранки до збирання, — запевняє керівник фермерського господарства Олександр Ковальчук. — І не так, що просто відпрацював своє і пішов додому. Разом ми об’їжджаємо поля, аналізуємо, радимось...

На знімку: Олександр Ковальчук (ліворуч) і людина, яка завжди активно переймається проблемами сільськогосподарської галузі району, ініціатор проведення постійно діючого семінару "Агропотенціал Онуфріївщини", голова Онуфріївської РДА Володимир Гамера.

Звісно, нині умови роботи змінились. Є з чим порівняти, згадує Сергій Риндак, як молотив у колгоспі збіжжя «Нивою». А тепер — на «Джон Дірі» — трактористу і в білій сорочці можна ходити. «Завдяки різній електроніці, комп’ютеризації процесу працювати стало легше і якість роботи набагато вища, — зазначає хлібороб. — А от хвилювання, переживання за те, чи «догодив» землі, чи все зробив для високої її віддачі — залишаються». Тож, обробляючи землю, ставиться до неї як до чогось одухотвореного, з глибокою повагою. Земляки розповідають: якось виїхав на весняну оранку і невдовзі повернувся. А на запитання, що сталося, відповів: «Не готова ще земля», не варто її поки що чіпати. А коли техніка вийшла в поле через кілька днів, земля справді легко прийняла плуга...

Із такою ж відповідальністю трудиться в цьому само фермерському господарстві й син Сергія Риндака — теж Сергій. Спочатку він працював у будівельній сфері, жив у місті. Але переїхав у село і не шкодує. Його, як і батька, полонила земля. І хоч має ще малувато досвіду, та працівник для господарства дуже цінний, бо добре знається на комп’ютерних пристроях.

— Часто в нього запитуємо, — зізнається Олександр Ковальчук, — що треба зробити в електроніці, в тих чи інших комп’ютерних налаштуваннях.

Родина Сергія Риндака-старшого велика — має ще сина Олександра, доньку Вікторію і трьох онуків — Сергійка, Михайлика та Іллюшу. А надійний тил вдома — дружина Тетяна. Відпрацювавши в «гарячому цеху» просто неба, Сергій Леонідович поспішає їй на допомогу, бо тримають чимале підсобне господарство. А дещицю вільного часу віддає своїм захопленням — активно вболіває за місцеву футбольну команду «Граніт» та рибалить... взимку.

Чому взимку? «Бо влітку, — каже, — просто ніколи. Та й боюсь захворіти, випасти з обойми. Це в період польових робіт — неприпустимо, бо не можу підвести колектив своїм невиходом на роботу».

Так і живе родина Риндаків — працює відповідально та з повагою до землі-годувальниці. Як і «сімейний підряд» водіїв Валерія Вінника і сина Дмитра. І — колеги-фермера Миколи Мануілова, який господарює разом із сином Володимиром...

Та й сам керівник господарства Олександр Ковальчук теж має міцне сільське коріння — багато чого в осмисленні сільськогосподарського виробництва він перейняв від діда Михайла, який був асом-фінансистом у колгоспній бухгалтерії. Свого часу його направляли в різні куточки України для навчання місцевих спеціалістів. А свого першого кукурудзяного качана Олександр Ковальчук виростив ще на бабусиному городі на Черкащині. Тоді вона наче в воду дивилася, сказала — легка рука в Сашка, як з води все росте. Тож і хліборобською справою не гріх зайнятися. Цей напрям підтримав і батько Микола Михайлович, за що син йому дуже вдячний.

Так трудяться на Придніпров’ї справжні герої хліборобської праці, продовжуючи з діда-прадіда найголовнішу і найпотрібнішу справу — людей хлібом годувати.

Кіровоградська область.

Фото автора.