На знімку: завжди є чимало охочих зайняти крісло міського голови, але далеко не всім вдається залишити після себе той добрий слід, який би надовго запам’ятався хмельничанам.

Обираючи нових міських голів, щоразу думаємо, що нарешті прийде той, хто наведе лад, зробить твоє місто красивим, зручним, затишним. Одні керманичі і справді приємно вражають містян своїми задумами та господарськими талантами. Інші — відверто розчаровують. І тоді жителі починають нарікати на те, що нікому навести лад на вулицях і в громадських установах. І складається враження, що з подібним ще ніхто і ніколи не стикався раніше.

Та насправді, що довша історія міста, то більший список тих, хто свого часу його очолював. І в ньому є як справжні господарники, новатори і романтики, так і відверті злодії, скандалісти і ледарі. Розібратись у тому, хто керував колишнім Проскуровим, а теперішнім Хмельницьким останні півтора століття, спробували дослідники і учасники І Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції «Місто Хмельницький в контексті історії України». Вони розповіли чимало цікавих, а головне — повчальних фактів. Як для виборців, так і для тих, хто прагне стати господарем міста.

Першу думу очолив злодій і п’яниця

З позаминулого століття Проскуровим керував колективний орган управління — дума. Обирати її, як і голову, в місті почали в 1880 році. Тоді це була новація, яку передбачала тогочасна реформа. Вона торкалась адміністративно-територіального устрою і виборчого законодавства. І все видавалось майже як у наш час: центральна влада намагалась розширити принципи демократії на місцях, дати громадам більше свободи і можливість самостійно обирати своїх керманичів.

Та точно так, як і тепер, не все проходило гладко, а обрати справді достойних вдавалось далеко не з першого разу. Але періодичність виборів була приблизно та ж, що і в наші дні: менше як за чотири десятиліття, тобто до початку жовтневої революції, у Проскурові змінилось до десятка голів. На жаль, назвати імена тих, хто закарбувався в пам’яті міщан на віки, важко. Майже всі вони так і загубились в історії.

Хоча тепер дослідники відзначають, що були серед них як і справді достойні люди, так і одіозні особи чи просто відверті злодії.

Чому новообрану міську управу вперше очолив саме пан Пенський, тепер сказати важко. В архівах збереглись лише уривчасті дані як про нього самого, так і про діяльність очолюваної ним думи. Лише з коротких тогочасних офіційних інформацій та оцінок сучасників стало відомо, що цей міський керманич був далеким від зразкового. Та навіть більше — його звинуватили у пиятиці та крадіжках. Хтось із небайдужих проскурівчан докопався до маловідомих фактів його біографії вже після виборів. Адже у Проскурів голова переїхав із іншого міста. А там у трудовій біографії чиновника, виявляється, були зафіксовані факти покарання за пияцтво.

Обурення міської громади викликав і інцидент, який стався з одним міщанином. У того під час опису майна зникла його частина. В її крадіжці він звинуватив саме Пенського, і того навіть судили.

Коли всі ці факти набули розголосу і докотились до виконувача обов’язків Подільського губернатора Милорадовича, він не став терпіти такого голову. А оскільки звільнити його за законом не міг, то призначив проведення нових виборів.

Ця історія мала би стати повчальною і для нас. Адже не раз в наші дні ставало відомо про колишні брудні справи тих чи інших топ-чиновників вже після їхнього обрання чи призначення на посади. Проте про їхнє звільнення чи переобрання через це практично ніколи не йшлось. А дарма. Бо, виявляється, навіть при царській диктатурі такого не терпіла ані влада, ані громада.

Пандемії не раз випробовували владу на міцність

Життя змушувало міських очільників звертати особливу увагу на епідеміологічну ситуацію. Не випадково колезький асесор Микола Гатцук, який став головою, найперше взявся за санітарію. Та дуже швидко стало зрозумілим, що без належного фінансування здійснити будь-які серйозні кроки на цьому шляху неможливо.

І важкі наслідки не забарились. Серед проскурівчан часто спалахували різні інфекційні хвороби.

Довелося навіть пережити спалах холери, який стався на початку 90-х років позаминулого століття.

Долати її змушений був Віктор Івашкевич, дворянин та надвірний радник, якого обрали головою міської думи під час епідемії. Саме він наполіг на прийнятті непопулярних заходів серед тогочасних підприємців. Зокрема, міська влада заборонила торгувати неякісними продуктами. Прискіпливіше почали стежити за чистотою колодязів і джерел. Загалом місто поділили на санітарні зони, в яких за чистотою стежили поліцейські та санітарні попечителі. Їм же необхідно було повідомляти про кожен випадок хвороби.

Тоді ж через холеру запровадили карантин — заборонили будь-які зібрання та гуляння. Навіть від поминок і похорон із присутністю родичів та близьких довелося відмовитись.

Щоб запобігти поширенню хвороби, проводили обов’язкову дезінфекцію приміщень і навіть одягу. Владі довелось навіть піти на те, що закрили базарну площу і провели там заходи дезінфекції. Зі звичного місця базарникам довелося переїхати на околицю. Хтось нарікав на незручності, а хтось був вдячний, що такі жорсткі та рішучі дії влади врятували чимало життів та зупинили епідемію.

Якщо змінити назву хвороби і дати, то за вікном — подібна картина. Хоча про холеру давно забули, та епідемія і карантин знову повернуться у місто через століття. Як би ми не вихвалялись сучасними досягненнями в усіх галузях, а місто рятується від масових жертв під час пандемії все тими ж заходами. І так само сподівається на компетентність і оперативність влади.

«Чорнухою» на виборах не гребували і тоді

Здавалось, проскурівчани довірять своє місто вдруге людині, котра зуміла зупинити поширення холери. І справді під час чергових виборів було оголошено, що Івашкевич переміг. Але офіційно ці результати так і не були підтверджені. Навпаки, проти кандидата опозиціонери висунули ряд звинувачень. Останні були настільки серйозними, що за їхній розгляд взявся суд.

А поки тривало розслідування, голову відсторонили від роботи в думі, і його крісло зайняв заступник. Та пробув у ньому недовго. Суд виправдав Івашкевича, і той знову став головою. І вже йому довелося гасити скандал, який розгорівся навколо попередника. Того звинуватили в тому, що він брав хабарі та підробляв документи.

Хтось підтримав ці звинувачення, а хтось виступив проти. Політична ситуація в місті загострилась до краю. А жоден скандал у владі не йде на користь громади. Тож під час наступних виборів люди шукали кандидата, котрий візьметься за реальні господарські справи.

Попит на господарників був завжди

За господарські справи намагались братись усі голови. Але не всім вдавалось досягти успіху. Відставний поручик Георгій Лисенко взявся за міські вулиці і дороги. Вперше вкрили бруківкою центральну міську площу і деякі вулиці. Але це були невеличкі острівці благополуччя. Нове століття місто зустріло без доріг та тротуарів.

Цікаво, що ця проблема так і залишалась актуальною більш як сто наступних років. До речі, як і багато інших, пов’язаних із комунікаціями, транспортом, водопостачанням, освітленням...

Місту довелося пережити революції та війни, пройти через різні соціальні устрої, перетворитись із крихітного провінційного на центр області, змінити своє ім’я. Але при цьому у його мешканців залишались до міських голів одні й ті ж вимоги: вони мали бути порядними, чесними господарниками, які люблять своє місто і дбають про його мешканців. У довгому списку очільників назвати тих, хто відповідав би усім цим вимогам, не так вже й просто.

Фото https: khm.gov.ua