Коли мова заходить про хліб та борошно, традиційно ми маємо на увазі продукти з різних сортів озимої пшениці. Причому дуже часто у вітчизняній харчовій промисловості використовують м’які її сорти. Але останнім часом на споживчому ринку дедалі частіше можна побачити спельту, борошно та крупи із твердих сортів: семолу, булгур, кус-кус тощо. Для багатьох споживачів ці товари залишаються маловідомими та екзотичними. І не дивно. Бо в переважній більшості це імпортний продукт, а відповідно, і коштує він недешево. Варто набрати запит у Інтернеті, і ви отримаєте чимало пропозицій, де ціна за кілограм може сягати від 50 до 150 гривень. Порівняно зі звичними борошном, крупами вітчизняного виробника цифри просто захмарні.
Та мода на здорове харчування, корисні та поживні продукти робить своє: навіть такі дорогі пропозиції знаходять свого споживача. Водночас виникає велике запитання: чому ж вітчизняні аграрії стоять осторонь цієї «хлібної» в багатьох розуміннях слова справи? Адже озима пшениця — культура, котра займає найбільші посівні площі в країні. Водночас відшукати тих, хто взявся б за вирощування її різновидів, дуже важко.
Пшениця буває чорною і синьою
На Хмельниччині знайшлись ентузіасти, котрі не просто зацікавились різновидами пшениці, а й планують вирощувати нестандартні, цікаві, а головне — корисні для здоров’я злаки.
Зазвичай, коли ми хочемо підкреслити чистоту і білизну будь-чого, то говоримо: білий як борошно. Та природа вміє дивувати. Виявляється, існує синьозерна і навіть чорнозерна пшениця. Така кольорова гама звучить несподівано. Але насправді не така це вже й екзотика. Бо традиційну пшеницю агрономи називають червонозерною.
Та суть не в назві, а у властивостях збіжжя. Дієтологи говорять, що чорно-сині сорти мають споживчі якості, що втрачені в традиційній пшениці, і ще — містять чимало антиоксидантів. Тому хліб із них може бути корисним і як складова здорового харчування, і як дієтична добавка. Враховуючи сучасні тенденції в дієтології, попит на нього може бути доволі високим. У господарстві з Красилівського району, де хочуть виростити перший урожай кольорових новинок уже наступного року, розповідають, що отримане зерно і борошно не тільки продаватимуть, а й використовуватимуть у власній пекарні для випічки особливих сортів хліба.
Не приховують, що до такого вибору підштовхнуло прагнення не відставати від сучасних тенденцій в аграрній сфері та виробництві харчів. А ще — бажання бути оригінальними, а отже, і конкурентоспроможними на ринку хлібопродуктів. При цьому, якщо оригінальність поєднується ще й з корисністю, то це буде справжня знахідка для споживача.
Водночас і про свої інтереси компанія не забуває. Розпочинаючи експеримент, прораховує, чи виправдаються затрати, чи не опиниться господарство в збитках. Адже успіх справи значною мірою залежатиме і від того, чи сподобаються новим злакам місцеві умови, яку врожайність вони дадуть і чи вдасться отримати продукт високої якості з урахуванням теперішніх кліматичних умов.
Намолоти менші — ціна більша
Досвіду вирощування чорнозерної пшениці у вітчизняних хліборобів поки що малувато. Адже висівається вона переважно лише на дослідних ділянках. За масове виробництва майже ніхто не брався.
Як розповіли красилівчани, за багатьма технічними характеристиками нова пшениця не поступається традиційним сортам. А от щодо урожайності, кажуть, імовірно, виникнуть певні питання. Адже в господарстві традиційно сіють високоврожайні сорти червоної пшениці, котрі з гектара дають, як правило, не менш як 80 центнерів. (Щоправда, нинішній рік не потішив такими цифрами.) А от чорнозерна, стверджують її розробники, — лише центнерів 50—60.
Насправді це не так уже й мало. Якщо звернутись до цьогорічної статистики, то середня врожайність озимої пшениці в області якраз і становила 47—48 ц/га. Але ці цифри вважаються одними з найнижчих за останні роки.
Чи вдасться отримати прийнятні результати на експериментальному полі майже в два гектари, поки що невідомо.
Насіння купили в Одеському селекційно-генетичному інституті. Там чимало попрацювали над адаптацією іноземних сортів кольорових зернових до вирощування в умовах України. Ця робота зайняла більш як десяток літ. Науковці зробили певні схрещення, вивели і свої сорти, придатні для вітчизняного хліборобства. І саме їх випробують на ділянках красилівської агрофірми.
До речі, виробничники-практики сподіваються на подальшу співпрацю з вченими-селекціонерами і мають намір створити у себе наукову селекційну лабораторію та відповідну кафедру. За задумом її засновників, головним завданням стане розробка революційних сортів пшениці, яка використовуватиметься для виробництва спеціальних функціональних продуктів, які розраховані на щоденне споживання і входитимуть до складу здорового меню українців.
Але скільки коштуватиме така пшениця, і наскільки доступними будуть для масового споживача продукти з неї, наразі сказати важко. Зазвичай експериментальне виробництво коштує недешево. А в цьому випадку воно ще пов’язано з органічним землеробством. Продукція з такою позначкою зазвичай ледь не на порядок дорожча порівняно з тим, що вирощено за стандартними технологіями.
Спельта: новинка, яка прийшла з минулих століть
Чи зможуть кольорові зернові зайняти справді велику нішу на Хмельниччині, говорити зарано. Адже досі з незвичними злаками експериментували хіба що ентузіасти. І далеко не всім вдалося втриматись на плаву.
Так, кілька років тому за вирощування спельти в області взялося невелике родинне фермерське господарство. Ставку зробили на спельту як органічний продукт, що має чимало корисних властивостей. Тоді вона стала своєрідним відкриттям для споживачів, незважаючи на те, що ще півтора-два століття тому була чи не основним злаком в раціоні українців.
Її зерно, крупи, борошно мають дещо інші властивості та смакові якості, ніж звичайна пшениця. І за якісним складом ці продукти — справжнє сховище корисних елементів.
Але й ціна значно вища, ніж на традиційну пшеницю. Приміром, за кілограм зерна на оптовому ринку просять не менше вісімнадцяти гривень, а спельтове борошно ще у два-два з половиною рази дорожче.
Здавалося б, ось де золоте дно для хліборобів. Та не все так просто. Для фермерів, які взялись за спельту, найбільше проблем виникло з реалізацією готового продукту. Мало того, що висока ціна обмежує коло споживачів, то ще й просунути свій товар на споживчому ринку фермеру вкрай важко. Так само існують проблеми і зі збутом зерна. Вийти на великий зерновий ринок із невеликими партіями поставок теж неможливо.
Тож за кілька років фермери-ентузіасти відмовились від цієї справи. А от красилівська агрофірма не втрачає надії на успіх справи і разом із кольоровими сортами пшениці висіватиме на своїх дослідних ділянках ще й спельту. Сподіваються, що поєднання сировини високої якості із сучасними трендами в харчовій промисловості таки приведуть до успіху. А в споживача з’явиться шанс бути в тренді світової «хлібної» моди.
