Будиночки його смугастих комах у садку, за зеленою огорожею із сортового винограду.
Розмову починаємо з гумору. Павло Васильович переказує мені бувальщину «в тему»: зустрічається пара, все йде до серйозного фіналу, тому дівчина й цікавиться в обранця, як він буде сім’ю годувати, де гроші брати? А той із гордістю вихваляється, що в нього є фірма, де аж сто дівчат працюють. Така відповідь її неабияк потішила. Якби ж вона ще знала, що це «солідне» підприємство всього лиш один вулик із бджолами.
У мого співрозмовника «фірма» значно солідніша. У його саду рівними рядочками стоять мало не сто вуликів, де трудяться тисячі кусючих «працівниць». І майже всі будиночки зроблені руками господаря. Є бджолина хатинка, котрій уже більше трьох десятиліть. Саме вона першою оселилась на обійсті. І хоч там давно не гудуть комахи, вулик нагадує про давні роки і початок медового захоплення.
Цілющими бджолопродуктами Павло Васильович почав цікавитись через проблеми зі здоров’ям. Рятувався від болю в шлунку медом та прополісом. А потім доля почала сама підкидати моменти, завдяки яким у житті з’явилась ця справа.
Якось за послугу йому віддячили роєм комах. Нашвидкуруч зробив будиночок і поселив туди бджіл. Правда, через брак знань не вгледів — за зиму вони загинули. Щоб виправити гіркі помилки, на наступний рік купив ще комах. З цього все й почалось. З роками прийшли досвід та власні формули-хитрощі. І хоча чоловік уже багато знає про цих «божих комах», їх напрочуд організований світ досі не перестає дивувати.
Питаю, чому у них можна навчитись. «Працелюбності, — без роздумів каже пасічник. — Там лінивих немає. Кожна комашка чітко виконує завдання».
Та їхні господарі теж не відстають у працьовитості. Недарма ж кажуть, що до лежачого пасічника мед не тече. Щоб відчути смак медового продукту, треба пізнати смак роботи. У бджоляра її вистачає зранку до вечора: за вуликами доглянути, бджіл вберегти від шкідників та хвороб, рамки підставити, мед відкачати, бджолохатинки відвезти до медоносів, роя-втікача зловити... Одним словом, сумувати ніколи. І це все без огляду на настрій, погоду та зайнятість.
— Шкода, що цей труд не завжди гідно оцінюється. «Нині закупівельна ціна кілограма меду — 35 гривень. Найдешевших цукерок за такі гроші не купиш. Тому серед пасічників мільйонерів не знайдеться. З голоду, звісно, не помреш і на кусень хліба заробиш. Але великого багатства бджолярі не мають, — зізнається Павло Васильович.
Мед у сім’ї Фурсовичів — основний продукт на столі. Ним смакують, лікуються, оберігаються від хвороб. Ним діляться. У Павла Васильовича можна знайти не лише запашний цілющий нектар, а й усі продукти бджільництва. Ще й почути мудру пораду про те, що і як ними лікувати. Він сам не пам’ятає, коли підхоплював сезонні недуги. Для профілактики споживає настоянки власного виробництва з прополісу, підмору (мертвих бджіл) та личинок воскової молі. А ще варить з прополісу заживляючу мазь. Каже, що вона відмінно знеболює та затягує ранки. Перевірив.
— Цукру не вживаю, тільки мед. Дружина не дуже любить, а я без нього вже не живу. Добре для всього організму натщесерце пити медову воду: столову ложку розмішати в склянці води. Якщо кислотність понижена, то в холодній, якщо підвищена — в тепленькій. Жоден продукт не містить стільки амінокислот та мікроелементів. Він має регенеруючу та бактерицидну дію. Прополіс — найкращий природній антибіотик, вбиває всі бактерії і віруси, трохи пожувати цього цінного продукту — і про біль у горлі можна забути. Маточне молочко корисне для гіпертоніків та людей із хворим серцем, пилок зміцнює імунітет. У природі немає нічого зайвого. І навіть шкідники приносять не лише неприємності. Настоянка з личинок воскової молі, наприклад, регулює тиск і помічна при захворюваннях легенів, — Павло Васильович відкриває цілющі секрети бджолопродуктів. Говоримо про фальсифікат. Недобросовісні пасічники можуть годувати бджіл цукровим сиропом. Комахи перероблюють його на мед, але він уже не має тих цілющих властивостей. А зовсім ліниві змішують густу цукрову масу з натуральним еліксиром здоров’я. «Але, думаю, наші пасічники такого не роблять», — обнадійливо додає Павло Фурсович. Вибираючи «медові ліки», радить звернути увагу на кілька моментів. Насамперед, він має бути однорідним і без осаду. І коли його виливаєш, цівка повинна складатися, утворюючи гірку, а не розтікатись, як вода.
Так за бесідою Павло Васильович проводить екскурсію своїм обійстям. Є в нього мініатюрні вулики для розведення маток. «Бджолині королеви» живуть у них, поки не заплідняться. Позаду височіє прибудова. Там апілежанка. Пасічник гостинно запрошує всередину і демонструє чудо-конструкцію. Всередині пахне медом і деревом. Господар відкидає дерев’яний лежачок — а знизу бринить і гуде жива маса. Прикладаю руку і ловлю дивовижні вібрації. Дві години сну «на вуликах» дорівнюють за своїм ефектом восьми годинам звичайного відпочинку.
А ось дружина Павла Васильовича Ніна Павлівна має інше захоплення — освоює премудрості травознавства й обіцяє колись поділитись ними. У шлюбі подружжя 40 років, виховали восьмеро дітей. Майже всі доньки та сини звели свої сімейні гніздечка. Дідуся й бабусю тішать уже чотирнадцять онуків.
Дубровиця
Рівненської області.
Фото автора.
