Історичні довідки про наші населені пункти писалися, як правило, краєзнавцями. І здебільшого — на замовлення влади для пам’ятних брошур. Вони короткі, пафосно ілюстративні та дуже пишномовні: люди в них — народ, і цей народ працьовитий, а краєвиди всі без винятку мальовничі та неперевершені. Так само поетично розповідається в одній статті про село Топило Знам’янського (поки що) району, котре розкинулося неподалік витоків річки Інгулець, яке має дитячий садочок «Калинку» і школу, де навчаються діти з чотирьох сіл...
Мальовничі краєвиди сумної реальності
Але нині дивитися на «мальовниче» село сумно, бо кожна друга хата стоїть пусткою, а кожна третя — без вікон і дверей, вростаючи в «родючий чорнозем». Зокрема — і на «Калинку», котра вирізняється білою цеглою і масштабом задуму на тлі низеньких глиняних хат, нагадуючи про ті часи, коли в Топилі народжували дітей і масово будувалися, плануючи тут жити і старіти. Вона так само органічно вписується своєю німотою в загальний депресивний план, як і решта нікому не потрібних квадратних метрів покинутого житла, гектарів безгоспних городів і зарослих чагарниками садів. Відносно нова і, безумовно, дуже дорога споруда дитячого садка не згодилася селу...
Для буйної рослинності Топило — рай. Вона заливає, як море, покинуті людьми двори, виплескується на асфальтовану дорогу, ще на диво міцну і рівну. І якщо дати їй волю, від того асфальту за кілька років мало що залишиться...
А посеред бідності — казка!
Найоптимістичніша в цьому селі — школа. Полонить особлива атмосфера всередині приміщення, що навіяна казковим розписом стін у коридорах і класах. Важко сказати, як називається декорування, коли малюнок наноситься на ліплення або на рівну стіну, і все це складається в суцільну картину. А місцями ще й поєднується із фрагментами шпалер. Напевне, мало в якій іншій школі ви почуватиметеся настільки у казці, в епіцентрі уяви художника — людини, котра не пожаліла часу і сил на те, щоб розфарбувати й прикрасити світ навколо дитини (на знімку).
Автор цього проекту — Галина Анісова. Жінка працювала в цій школі... але не вчителем образотворчого мистецтва, як хтось міг подумати, а... технічним працівником! А до того — провідником на залізниці.
Мешканців — як колись школярів
Але на тому казка і закінчується. Нині в селі живе стільки людей, скільки раніше учнів ходило до школи. Настрій у вчителів, які працюють у гарних стінах, не надто піднесений. Дітей у селі небагато, мешканці роз’їжджаються на заробітки, а кількість парт у класах зменшується. У дев’ятирічці навчаються 29 школярів. Цей академічний рік заклад ще допрацює. А далі його долю вирішуватиме Суботцівська територіальна громада, до якої тепер належить Трепівська сільрада зі своїм Топилом.
— Люди виїздять, бо роботи немає. За три місяці зі школи забрали десятьох дітей, — розповідає керівник НВК Олена Михайлова. — Наступного року до першого класу може прийти лише один учень — і цим все сказано. Деякі люди переїздять у Топило. Пробують тут пожити, поїздити до Кропивницького на роботу автобусом (30 гривень в один бік). А потім здаються...
Минулого разу врятували, цього разу — навряд
— Я пам’ятаю, як дванадцять років тому ми вже були на межі закриття, — пригадує вчитель історії Михайло Єфімов. — Щоб відповідати санітарним вимогам, за одне літо провели воду в школу, збудували туалет, їдальню, замінили електродроти, оздобили стіни (це про згаданий розпис. — Авт.). Вчителі, щоб не залишитися без роботи, фактично пожертвували відпусткою.
Але з цією проблемою ми вже нічого вдіяти не можемо.
— І молоді вчителі у нас є, і школа гарна, — розуміє безвихідь ситуації вчителька початкових класів Алла Павленко. — Але... хто звинуватить мешканців, котрі вибираються із безперспективного села?!
За словами Галини Довженко, директора Трепівської школи, яка є опорною для Топилянського НВК, в іншій філії, розташованій у Казарні, демографічна ситуація оптимістичніша. Там — 75 дітей. Але, знову ж таки, доцільність і перспективність усіх закладів прораховуватиме новостворена громада з центром у Суботцях. Дуже хочеться, щоб це не стало прорахунком. Адже залишені (напризволяще?!) такі споруди з часом перетворюються на напівзруйновані звалища.
Фото Івана Корзуна.
