На знімку: мости — до кожної господарки.

Село Старі Кути Косівського району розташоване майже на межі із Чернівецькою областю. Буковина — за сусіднім містечком Кути. В 1715 році воно отримало статус міста, підкріплений Магдебурзьким правом. А Старі Кути стали окремим селом.

Над селом здіймаються Овидова гора (729 м над рівнем моря) та ще вищий хребет Хоминський. Потоки Гнилиця та Каменець звиваються уздовж вулиць та несуть свої води до Черемошу. Через них збудовані містки до господарок. Що один — то цікавіший.

Десь навіть з’явилася аналогія зі знаменитою Венецією. Звісно, тут судна не ходять. А от для приваблення гостей цілком можливо організувати перегони моделей корабликів водними артеріями. І місцевим мешканцям була би потіха.

Деякі містки збудовані ще за діда-прадіда, тож лік їм — кілька століть. Старовинні перильні огородження та мури мають вибиті в бетоні дати. Так господарі означували час будівництва. Споруджували на совість, бо досі тримаються, здається, в первозданному вигляді. Навіть часті повені їх не руйнують.

Місцева художниця-графік Ольга Яремчук люб’язно надала ілюстровану нею книжку «Слідами забутої бувальщини» Володимира Близнюка. В ній описані історичні факти, легенди та перекази Старих Кут та їх присілку Пеньківка, кутків Каменець, Кардашівка, Передділівка, Лазорики, Кривий Віз, Ян, Долина, Помірки, Павуші.

За кожною назвою — своя історія. Приміром, Кардашівка — від турка Кардаша. Турецькі загони-ватаги тут часто здійснювали напади в XVII столітті, переходили через Черемош з боку Буковини, що належала тоді Румунії.

Якось на свято Воскресіння Христового дочка вижницького священика перейшла вбрід через Черемош і повідомила до Старих Кут про наближення нападників. Тривожно про сумну звістку сповістили трембіти і бубни. Запалили смолоскипи на горі Овид.

Козацьке військо на чолі із сотниками Павлюком і Білоголовим засікло всі виходи загону під проводом Пер-Бея. Селяни озброїлися підручними засобами. Так разом і дали відсіч нападникам. Їх поховали в урочищі на пониззі Черемошу, що досі зберігає назву Пербеївка. А для загиблих козаків насипали високу могилу та встановили хрест у Бобиному полі. Один із полонених турків був на прізвище Кардаш, який і дав початок тутешньому роду Кардащуків.

Ще два топоніми свідчать про ті часи — Татарський потік та озеро Дзвенячка під горою Овид. Володимир Близнюк у своєму дослідженні розповів, що колись то була велика водойма. Під час турецької навали юнак і дівчина Остап і Дзвенислава кинулися в нього, щоб не потрапити в ясир, куди часто забирали полонених турецькі нападники.

У дослідженні описано опришківський рух. У селі збереглося багато легенд, а також назв-свідків цих часів: Довбушеві комори, Лесівські камені, потік Козачий, фортеця в урочищі Підкамінь, печери із лазами до водойм.

В історичному екскурсі цікавою видається і згадка про колишні королівські солеварні. Чумаки возили звідси «біле золото» на Волинь та Поділля. Опісля тут оселилися вірменські купці і розширили географію постачання солі на східні землі.

Селяни тут відбували панщину, тяжко працювали. Та для особистих потреб викопали глибоку криницю в присілку Пеньківка. Однак і поляки, й опісля совєти видобуток сировиці взяли під свій контроль. Далі промисел занепав, залишивши по собі лише назву вулиці Бавська.

Гомінкий потічок Каменець виходить із джерела, де нині налагодили випуск мінеральної води. Мешканці Старих Кут, як і всі горяни, працьовиті та винахідливі. Займаються виготовленням сувенірної продукції, ялинкових прикрас, різьбярством, вишиванням, писанкарством. Тут поширені садівництво й туризм.

«Ось — бачите розкішні будинки старовинної архітектури? Таких у Старих Кутах багато. На сезон місцеві домовласники здавали їх туристам-«літникам». Тут бували відомі письменники Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич. У навколишній природі черпали натхнення для своїх творів. Наші гості із садиби також із задоволенням роблять екскурс цим знаменитим, багатим на історію та різні цікавинки селом», — розповідає уродженець Старих Кут, власник садиби «Еко-Карпати» в Кутах Григорій Том’юк.

Дуже багато інформації подала письменниця Марія Сенюк у книжці «Старі Кути зачарованої Гуцульщини». Є там і дослідження голови Кутської станичної старшини Пласту — НСОУ (Національної скаутської організації) Любові Бринської.

Переповідають, що зі священиком зі Старих Кут дружив сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосип, навіть їздив до нього в гості. На горі Покрівське декілька років тому відбулося Архієрейське посвячення Першої Стації найдовшої в Європі, а можливо, і в світі, Міжконфесійної Хресної Дороги Кути — Бахмут завдовжки 1630 км. Її збудували спільно активісти Кут, волонтери Старих Кут та представники навколишніх громад. Так об’єднують багате минуле і нову історію. Кути і Старі Кути — наче одне ціле, тепер ще й об’єднані в ОТГ.

Івано-Франківська область.

Фото автора.