У Києві на Голосіївському проспекті, 102/1 встановили меморіальну дошку на честь кандидата мистецтвознавства, музикознавця, фольклориста, композитора, диригента, засновника та багаторічного керівника легендарного етнографічного гурту «Гомін» (1969), лауреата Шевченківської премії Леопольда Ященка (на знімку). Його знав увесь Київ — чоловіка з сопілкою в руках, незмінно вдягненого у вишиванку, без якого не минало жодне етнографічне свято чи важлива суспільна подія, впізнавали на вулицях і в громадському транспорті.

Хранитель української народної пісні народився у Києві у 1928 році, після закінчення музичного училища імені Глієра навчався на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторії, в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Працював старшим науковим співробітником відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського Академії наук України, де захистив дисертацію «Українське народне багатоголосся».

У 1968 р. був звільнений за підпис колективного листа української громадськості до ЦК КПРС з приводу закритих судових процесів над інакодумцями. За кілька років Леопольда Ященка виключили зі Спілки композиторів України за «ідейні помилки, припущені в керівництві хором», а хор, створений з метою відродження українського календарного фольклору, народних звичаїв і свят: колядок, щедрівок, гаївок, веснянок тощо, ліквідовано як «націоналістичний». Того ж року митця виключили зі Спілки композиторів СРСР за «націоналістичну діяльність», тож йому доводилося працювати малярем і теслярем. Учасниця хору, журналістка Віра Кульова, розповідає, що були часи, коли репетиції переслідуваного хору доводилось проводити на схилах Дніпра, а співати у півголосу.

У 1984 р. Леопольд Ященко став керівником Клубу народної хорової пісні, того ж року організував етнографічний хор, що співав на алеях Гідропарку. Невдовзі хор приписали до Будинку культури «Київметробуду», а в 1988-му йому повернули назву «Гомін». Згодом Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів України. Саме «Гомін» першим у Києві публічно виконав гімн «Ще не вмерла України».

На повну силу хор заспівав і 10 січня 1991 року на різдвяному вечорі «Радуйся, земле!» у Будинку художника, який транслювався по Українському республіканському телебаченню і зібрав біля екранів телевізорів сотні тисяч глядачів.

Леопольд Ященко залишив по собі величезну творчу спадщину — книжки «П. Д. Демуцький (нарис про життя і творчість)» (1957), «Українське народне багатоголосся» (1962), «Г. Г. Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1963), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970) та інші, понад 100 статей з питань музичної культури і фольклору, сценарії фольклорних свят, музичних творів (кантата «Поема про Україну» (1954), обробки народних пісень, пісні на власні тексти, романси.

Пісні Леопольда Ященка прозвучали і під час відкриття меморіальної дошки, де біля будинку, у якому жив Маестро, зібрався гурт «Гомін» у повному складі.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.