На знімку: За Лесиним «білим» будиночком загоряється пізній зимовий день.
Сьогодні Колодяжне знають у всій Україні, а в 1882 році, коли Петро Косач забрав сюди молоду дружину і дітей, у селі було всього двадцять дворів. Зараз у ньому проживає майже 800 чоловік. Село благоустроєне і комфортне для життя. І хоч у цих позитивних змінах є багато різних чинників, але часом саме слово Колодяжне допомагало місцевим керівникам завоювати прихильність владних структур. Не приховує цього і нинішній сільський голова Віталій Кашик. Хоч, як зізнається, це покладає і особливу відповідальність: село, яке любили Косачі і де пройшли дитячі та юнацькі роки Лесі Українки, не має права видаватися буденно. Адже сюди до гостини щороку приїздять тисячі людей з усієї України і з-за кордону. А Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки за відвідуваністю перевищує всі інші музейні установи області разом узяті. Тож бути керівником Колодяжного, зізнається сільський голова, непросто.
На знімку: Віталію Кашику є про що розповісти журналістам.
Обігріли культуру, а треба тепер ще й зручно всадовити гостей
Центр Колодяжного має затишний вигляд і нічим не поступається маленьким містечкам. Тут поруч розмістилися Будинок культури, з невеликим сквериком перед ним, де посеред вічно зелених туй — погруддя знаменитої землячки. За кілька десятків метрів — двоповерхове адміністративне приміщення, а через дорогу — просторий дитячий садочок. Все побілене, пофарбоване, доглянуте.
Домінантом тут, безперечно, є Будинок культури. Він у доброму стані. Ремонт зробили ще попередники теперішнього сільського голови Віталія Кашика. Але приміщення кілька років не опалювалося, сиріло, дихало пусткою. Треба було негайно щось робити. Стояло питання: або реконструювати стару твердопаливну котельню, або шукати інші варіанти. Порадившись з головою Ковельської райдержадміністрації Віктором Козаком, у громаді вирішили кардинально змінити систему опалення. Замість твердопаливного котла в Будинку культури змонтували електроопалення. Розумні датчики тепер вмикають і вимикають опалювальні прилади відповідно до температури повітря в приміщенні і часу.
За перший опалювальний сезон витратили на електрику всього двадцять тисяч гривень. Щоправда, довелося одноразово заплатити енергопостачальникам 200 тисяч гривень за підключення додаткових потужностей. Але що це у порівнянні із передбаченими проектом на реконструкцію котельні двома мільйонами гривень. Плюс довелося б півроку тримати щонайменше чотирьох кочегарів, закуповувати дрова, торфобрикет. А нині за температурним режимом стежить розумна електроніка.
Отже, проблему з опаленням в Будинку культури вирішено. Але залишається ще одна. Потрібно докупити крісла у два актові зали, один з них, той що більший, на 450 місць. У ньому, вочевидь, і проходитимуть врочистості з нагоди 150-річчя з дня народження Лесі Українки. Звичайно, у громаді розраховують і на підтримку держави. Приблизна ціна питання — понад півмільйона гривень.
— Були наміри виготовити до ювілею новий пам’ятник нашій славетній землячці, навіть була домовленість з тодішнім головою облдержадміністрації Олександром Савченком, а скульптор вже виготовив макет. Цей бюст, який перед Будинком культури, планували перенести в Нечимне в музей «Лісової пісні». Але влада в області змінилася, і все заглухло. — розповідає Віталій Кашик.
Тут все нагадує про велику землячку
Кожного року в Колодяжне приїжджає 30—40 тисяч туристів. Їх часто дивує, що розташований тут літературно-меморіальний музей Лесі Українки лише філія Волинського краєзнавчого. Він дає 70 відсотків туристичного збору області, але громада від цього нічого не отримує. Можливо, варто хоч тепер підняти статус музею. Це б розширило його можливості, додало б нового імпульсу в діяльності закладу.
— Туристи більше знають про «білий» Лесин і «сірий» батьківський будиночки музею, а про парк біля музею майже нічого, — розповідає Віталій Кашик. — Там є джерело, став, скульптури героїв драми-феєрії «Лісова пісня». Їх теж треба відреставрувати. Треба, щоб ця зелена оаза, яку так любила Леся Українка, де відпочивали Іван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та багато інших відомих гостей Косачів, відповідала своєму статусу, щоб турист зайшов і насолодився особливою аурою цих місць. А сьогодні там ні доріжок, ні освітлення, ні лавочок.
Серед дев’ятнадцяти населених пунктів громади не лише Колодяжне пов’язане з іменем Лесі Українки. Бувала вона і в Скулині, Любитові, Волошках, Уховецьку. Попри свою фізичну слабкість, любила і вміла добре плавати. Їздила з родиною на озера Уховець і Любитівське. Останнє в ту пору було значно більшим, ніж тепер, хоч і нині воно чимале.
Турбуючись про гостей, громада виготовила буклет українською та англійською мовами про туристичні принади краю. Є й інші цікаві наміри, аби приїжджі могли краще відчути дух епохи, коли тут жила і творила Леся Українка.
— Село Скулин, біля якого розташоване урочище Нечимне, дуже співуче, — розповідає сільський голова. — Усій області відомий його народний фольклорний колектив «Джерело», яким керує Катерина Барчук. Маємо і дитячий колектив. У репертуарі обох колективів немало пісень, які чула ще Леся Українка. В селі зберігають дуже багато старовинних речей. Люди хочуть облаштувати етнографічний музей. Сільська рада сприятиму їм у цьому.
Люди мріють жити краще
Тож як живеться Колодяжненській громаді, яка несе на собі таку велику відповідальність за збереження пам’яті про Лесю Українку?
На знімку: Пам’ятник Лесі Українки перед Будинком культури в Колодяжному.
— Перша сесія у нашій об’єднаній громаді, — пригадує Віталій Кашик, — відбулася 16 травня 2017 року. Хвилювань чи невпевненості спочатку не було. А зараз, після другого обрання, з’явився якийсь страх. Держава не виконує своїх обіцянок, цього року забрала інфраструктурну субвенцію. Під неї ж розробили проекти, люди повірили, що будемо дороги робити, садочки, школи ремонтувати, розвивати економіку. І кошти субвенції мали б у цьому напрямку використовуватись. Ті, хто розпочав об’єднуватися в 2015 році, багато виграв. Ми ж два роки втратили. А ті, хто зараз до нас доєднаються, а це десять сіл, взагалі нічого не отримають. Ми, там де ламалося, тріщало, протікало, все те виправили. А там, як було, так і залишилося. Ці всі питання лягають на нас, а держава лишається, ніби збоку.
— Коли об’єдналися в громаду, — продовжує Віталій Леонтійович, — люди захотіли жити краще. Децентралізація робилася саме заради цього, і ми доказували це. Розробили стратегічний план. Усі дороги у нас на сьогодні мали б бути не ґрунтовими, а білощебеневими, кожна вулиця освітлюватися. Маємо на сьогодні три садочки, сім шкіл, а ще три сільські ради приєдналися. І все це з кожним роком потребує дедалі більших витрат. Колодяжненській громаді, треба відзначити, пощастило, що вона межує з Ковелем. Її перетинають дві міжнародні магістралі М-07 (Київ — Варшава) і М-19 (Брест — Чернівці — Тереблече (на Бухарест), поруч потужний залізничний вузол Ковель. Розроблений інвестиційний паспорт Колодяжненської сільської ради. Земельні ділянки тут цікаві бізнесменам. Є можливість їх здати в оренду чи продати на аукціоні.
Щодо коштів, то в Колодяжному їх теж навчилися ефективно витрачати. Візьмемо для прикладу створене в 2018 році комунальне господарство. Великих прибутків воно громаді не принесло, але дало змогу економити бюджетні кошти. Якщо на реконструкцію харчоблоків у школах в Уховецьку і Кричевичах, залучаючи підприємців зі сторони, ми витратили по 800—900 тисяч гривень, то комунальне господарство громади, виконавши приблизно такий само обсяг робіт у школі села Волошки, вклалося всього в 270 тисяч. Різниця, погодьтеся, разюча.
Така само ситуація і з ремонтом доріг. У Колодяжненській сільській раді затрати на кілометр білощебеневої дороги становлять 350 тисяч гривень, а в інших громадах — 800 тисяч і навіть мільйон. Ніби ті ж самі 15—18 сантиметрів щебеню вкладаються, але здешевлення йде за рахунок укладання прямих договорів на матеріали, роботу, послуги. Завдяки раціональному використанню коштів громаді за два з половиною роки вдалося прокласти понад 15 кілометрів білощебеневих доріг, у дев’яти населених пунктах облаштувати 13 кілометрів вуличного освітлення. Планували більше, але цього року не отримали інфраструктурної субвенції.
Вчаться заробляти більше
На території громади є справжня перлина — озеро Уховець. Це улюблене місце відпочинку не лише місцевих жителів, а й Ковеля. На його березі розташований табір «Оберіг», який колишня Ковельська райдержадміністрація побудувала для оздоровлення дітей. Сільська рада виробили всі документи, і минулого року вже оздоровлювала в цьому таборі дітей, використовуючи обласну субвенцію, яку виділяли лише офіційним закладам. Інші райони області її теж отримували, привозячи в «Оберіг» дітей на відпочинок. Це також певний заробіток для громади. «Оберегом» опікуватиметься і реалізовуватиме путівки комунальне господарство.
Озеро відтепер не бездоглядне. Сільська рада подбала, щоб почистити і вирівняти його берег, зробити ігрові майданчики, облаштувати роздягалки, туалети. У погожі дні на озері відпочиває до півтори тисячі чоловік. Тож наступного року планують зробити там парковку, встановити лежаки. Все це теж працюватиме на наповнення бюджету.
І хоч на території громади розташовано три заправки, але основні надходження в бюджет дає аграрний сектор. Головним інвестором є СТОВ імені Лесі Українки, яке очолює депутат обласної ради Іван Смітюх. Це багатогалузеве господарство. Його обладнана за сучасними технологіями молочнотоварна ферма, на якій утримується майже 500 корів, видає продукцію вищого ґатунку. Тішать врожаями також рільництво, ягідництво, садівництво. Це офіційні робочі місця, податок у місцевий бюджет.
Є тут також заклади громадського харчування, тризірковий готель, кілька малих підприємств, пилорами. Завершується будівництво сучасної амбулаторії в селі Уховець, у Скулині — такий медичний заклад скоро здадуть після капітального ремонту.
Планів і добрих намірів у Колодяжненської громади багато. Оскільки вона відтепер зросла майже вдвічі, то цілком справедливо було, якби держава підтримала її і подібні їй інфраструктурними субвенціями, як було це до 2020 року. Потрібно подавати руку тим, хто намагається піднятися вгору.
село Колодяжне.
Ковельський район.
Волинська область.
Фото автора.
