Ейвонcький бард, як Шекспіра називають в англомовних країнах, мав здатність вустами своїх героїв геніально описувати проблемні ситуації. Найвідоміший персонаж світової літератури Гамлет переймався питанням: «Бути чи не бути?» Оцінюючи стан справ у вітчизняній туристичній галузі, необхідно замислитися над самим питанням: капітулювати чи боротися?

З одного боку, ми постійно чуємо нескінченні розмови щодо туристичного потенціалу нашої країни. І справді: Україна - це «ворота Європи», як висловився гарвардський історик українського походження Сергій Плохій. Історія України вельми багата, а культура, яка сформувалась на перехресті цивілізацій, має як неймовірний спадок від минулого, так і шалену креативність сьогодення і майбутнього. Не можна обійти увагою природні аспекти: на півночі - густі ліси, в центрі й на сході - родючі степові простори, на південному заході - чудові Карпатські гори, зелені влітку й багаті на сніг взимку, а на півдні - Одеса та Чорне й Азовське моря з теплими узбережжями, оздоровчо-лікувальними можливостями і химерними скелями. Якщо додати до прекрасної природи безліч пам'яток архітектури - від періоду Австро-Угорської імперії у Львові до радянського ампіру в Харкові, численні середньовічні фортеці та замки, природні заповідники, місця релігійного поклоніння, різноманітні центри народних промислів і ремесел, багату кухню і велику кількість звичаїв та традицій, не останній з яких наша гостинність, то Україна має все необхідне, аби бути раєм для масового туризму.

За роки незалежності процес пошуку ефективної моделі управління туристичною галуззю затягнувся і призвів до руйнівних наслідків. Світ прийняв за аксіому, що туризм є основною рушійною силою створення робочих місць, відновлення економіки та розквіту національної культури - і ми, консолідуючи зусилля, маємо це зрозуміти.

Що стимулює галузь?

У найближчому майбутньому українську туристичну сферу чекатимуть виклики та нові можливості розвитку. Нинішня ситуація може стати унікальним поштовхом для розквіту туризму та подолання світової кризи, пов'язаної з поширенням коронавірусу. Адже не дарма відомий американо-австралійський соціолог Сальваторе Бабонес наголошує, що після завершення пандемії ми станемо свідками нового туристичного вибуху в світі.

Загальновідомо, що впродовж ХХ століття відбувалася справжня туристична революція, яка, на думку генерального секретаря Всесвітньої туристичної організації (далі - ЮНВТО) Франческо Франжіаллі, «такою ж мірою творча і важлива, як і індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше».

Неймовірний динамізм туризму спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності, збільшення вільного часу, широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень. Динаміка зростання кількості подорожуючих неймовірна: в 1950 році світом мандрувало 25,6 млн осіб, у 2019-му обсяг зріс до неймовірних 1,5 млрд, що поповнило економіку на 2,9 трлн дол. США. Згідно зі звітом ЮНВТО, за 2019 рік туризм продемонстрував зростання, яке випереджувало середні темпи зростання глобальної економіки.

Тим часом

Наприкінці ХХ століття туристична сфера ввійшла до п'ятірки провідних галузей світової економіки. На частку туризму стабільно припадає близько 10% світового валового продукту, понад 30% обсягів послуг та 11% споживчих витрат, 7% обсягу інвестицій і 5% податкових надходжень.

До пандемії у сфері надання туристичних послуг був зайнятий кожний десятий працівник (понад 292 млн чоловік). У туристичній галузі нашої держави до початку COVID-19 зайнято було понад 778 тис. осіб на постійній основі, що свідчить про нагальну необхідність збільшити число робочих місць у цій сфері. Для порівняння: у Франції в індустрії туризму зайнято 3 млн осіб, у Німеччині - 5,5 млн, в Іспанії - 2,9 млн, а в США - 14,6 млн.

Відтак загальний внесок туризму до світової економіки оцінювався у 2019 році в обсязі майже 10 трильйонів доларів. Туризм займає п'яте місце після нафти, продукції хімічної, харчової та автомобільної галузей промисловості, але перебуває на першому місці в багатьох країнах. Він є важливим джерелом валютних надходжень, створює необхідні робочі місця та стимулює розвиток дистинацій.

Саме туризм прискорює і стимулює активний розвиток окремих галузей економіки і соціально-економічний розвиток цілих країн. Усе це свідчить: туристична галузь, завдяки її впливу на економічний та соціальний розвиток країни, має регулюватися державою і бути під пильним контролем громадськості. Світова практика показує, що ефективність державного регулювання сфери туризму залежить від наявності органу центральної виконавчої влади.

Тож у чому справа? На жаль, реальна ситуація, що склалася в країні, вкрай негативно вплинула на сферу туристичного господарювання.

Саме держава має передбачити у своїй політиці такі механізми, які б стримували стихійний розвиток галузі та спрямовували її еволюцію у такому напрямі, щоб зберегти природне і культурне середовище для прийдешніх поколінь. Тому необхідність участі держави у формуванні та реалізації туристичної політики зазначається у багатьох провідних документах (ЮНВТО). Зокрема, у Гаазькій декларації з туризму, яка була прийнята на Міжпарламентській конференції ЮНВТО у 1989 році, прямо визначається: «Туризм має плануватися державою на конкретній і послідовній основі та стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни разом з іншими пріоритетними секторами, такими як промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта». Законом України «Про туризм» визначено, що держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури.

За даними адміністрації Держприкордонслужби, в 2019 році за кордон виїхало 28,9 млн українців, що на 3,8% більше, ніж у 2018-му, а в'їхало до країни 13,6 млн туристів. Цифри вражають, але якщо конкретизувати реальну віддачу, то маємо близько 102 доларів США від одного туриста. Для порівняння Туреччина отримує за цих умов - 551, Білорусь - 406, Болгарія - 487, Латвія - 532 доларів. Як бачите, в одному з головних показників туризму ми суттєво відстаємо.

Здавалось би, що необхідну увагу туристичній справі в країні приділяє і Верховна Рада України. Тільки за останній час питання розвитку туризму обговорювалися на декількох парламентських слуханнях, в тому числі, за участі генерального секретаря ЮНВТО Франческо Франжіаллі. Але далі балачок справа не рухалась. Перш за все проблема в тому, що ніхто не контролював хід виконання і не несе відповідальності за їх виконання - внаслідок чого всі зусилля пішли в пісок.

Не менш цікавий ще один приклад: за роки незалежності Кабінет Міністрів України прийняв дві Державні програми, дві Стратегії розвитку туризму та курортів, але будь-яка стратегія передбачає послідовні, продумані перспективні кроки. Про цю елементарну аксіому організатори цих дій із незрозумілих причин забували, й усі зусилля втрачали свій сенс, хоча можна було сконцентруватись на раціональному і ефективному використанні туристичних, природних, лікувальних та рекреаційних ресурсів України, сформувати туристично-рекреаційний простір шляхом створення та забезпечення функціонування зон розвитку туризму та курортів і розробити, впровадити та запропонувати споживачеві конкурентоспроможний національний туристичний продукт.

Наші втрати й здобутки

На етапі стратегічного розвитку туристичної справи в Україні слід насамперед розглянути питання системи управління. У світі центральні органи виконавчої влади в галузі туризму мають понад 160 держав, пріоритетно це напрями: економіка, спорт, культура, авіація, торгівля та інші.

За останні 29 років у сфері туризму України відбулося більше 14 реорганізацій органу виконавчої влади цієї галузі. Експерименти були різні: і економіка, і торгівля, і культура, і молодіжна політика, і спорт, але позитивних наслідків це не мало, бо через постійні реформування ці структури встигали тільки приймати та передавати повноваження, втрачаючи певні здобутки. Втрачена будівля в столиці, за адресою Ярославів вал, 36, яку історично було створено саме під офіс туризму в 1980-х роках, відремонтовано та приведено в гідний робочий стан за рахунок коштів небюджетної організації («Інтурист»). Зник Науковий центр розвитку туризму, який свого часу Кабінет Міністрів України утворив як державну дослідницьку структуру. На жаль, за минулі роки там здебільшого працювали люди, які жодного стосунку до цієї справи не мали. Поступово занепадає найбільший у Європі мотель-кемпінг «Пролісок». Залишена напризволяще станція відстою туристичних поїздів на лівому березі Києва, а це готель та ресторан на колесах, що значно здешевлює турпоїздку, тощо. До цього слід добавити ключове питання - добір кадрів. Традиційно в усіх країнах на ці посади підбиралися особи високого державницького рівня, а також професіонали з великим досвідом роботи, що давало позитивні результати.

Не маючи чіткого уявлення послідовності дій, всі владні структури з метою піару, після чергової реорганізації, починали зі змін до Закону України «Про туризм». Слід зазначити, що в Європі законодавство в сфері туризму було сформовано у 1970-х роках і успішно працює донині. Ми за цей період, починаючи з 1995 року, до ухваленого Закону України «Про туризм» внесли 14 змін, в тому числі, в 2003-му на рівні Верховної Ради України ці зміни і доопрацювання були схвалені. Щойно створена нова адміністрація вже планує нові зміни до законодавства, тоді як значна частка туристичних структур України працює у тіні.

Такий адміністративний хаос в Україні відбувається на тлі пильної уваги до цієї галузі з боку такої надзвичайно впливової організації, як Світовий економічний форум у Давосі. Саме цей форум обраховує Tourism&Travel Competitiveness Index 2019 Overall Rankings, згідно з яким Україна посідає не надто почесне 78-ме місце зі 140 країн (перша п'ятірка - Іспанія, Франція, Німеччина, Японія та США, останнє місце в цьому рейтингу належить Ємену).

Для подальшого сталого розвитку туристичної галузі потрібні професійність, стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. Жодна галузь народного господарства України і світу не зазнавала такої кількості реорганізаційно-хаотичних змін. Це практично призупинило поступовий розвиток туризму та завдало галузі суттєвої шкоди.

Наочний приклад, коли в 1990-х роках президент Туреччини Сулейман Демірель зконцентрував увагу країни і громадян на розвиток туристичної справи. Успіх на поверхні: сьогодні Туреччина отримує від туризму 30 млрд дол. США - а це майже бюджет України.

Саме туризм дав можливість багатьом країнам перебороти або ж істотно пом'якшити економічну кризу та стимулювати розвиток інших галузей економіки. На українському туристичному ринку працюють майже 3000 ліцензованих турфірм, до послуг туристів - понад 3200 готелів, мотелів, кемпінгів, турбаз, санаторно-курортних закладів. Але матеріально-технічна база туризму в Україні застаріла і потребує реконструкцій та інвестицій, тому необхідно розробити довгостроковий план дій зі створення мережі готелів, мотелів, кемпінгів та іншої рекреаційної сфери туризму і курортів в Україні. До речі, розвиток готельного бізнесу в Україні вважається експертами одним із найбільш перспективних з точки зору інвестицій.

Труднощі потребують вирішення

Нині готельний фонд в Україні є недостатнім, інфраструктура готельного ринку України не задовольняє попит на ці послуги ні за кількістю, ні за якістю, матеріально-технічна база великої частини готелів є фізично та морально застарілою і не відповідає міжнародним стандартам. За підсумками першого півріччя цього року, середня вартість проживання в готелях України становила 100 дол США за добу. Для порівняння наведу приклад; проживання в 5-зірковому готелі в Польщі обійдеться в 82-87 дол США. Ринок дуже динамічно орієнтується на зміни, а тому, маючи високу цінову планку на готельні послуги та якість обслуговування, що тільки наближається до європейської, завантаженість готелів в Україні залишається низькою.

Тоді як у всьому світі готельно-ресторанний бізнес є одним із найбільш привабливих, а його ефективність у розвинутих країнах постійно збільшується. Лідерами готельно-ресторанної індустрії вважаються США, Італія, Німеччина, Франція, Португалія, Іспанія, Англія, Австрія, Греція, Швейцарія та інші провідні країни світу.

Аналіз досвіду розвитку європейської готельної індустрії дозволяє виявити такі особливості: поглиблення спеціалізації готельних підприємств, створення і зростання міжнародних готельних мереж, активне використання інформаційних технологій, розвиток електронної комерції в індустрії гостинності, політика збереження довкілля. В Україні вирішення всіх цих проблем перебуває на початковому етапі.

Вітчизняний ресторанний ринок розвивається і далекий до насичення. Цінова політика є невідповідною до низької якості приготування страв та уповільненому рівню обслуговування.

Наведу приклад: у США на 600-700 мешканців припадає один ресторан, натомість у Києві це співвідношення 3500 людей на один ресторан). За оцінками, прогнозується поступовий розвиток мережних ресторанів як стійкіших до змін ринку. Зараз заповнений сегмент закладів із національною та європейською кухнею, а також ресторани японської, китайської, кавказької кухні, втім, слабо вдосконалена національна кухня із високою якістю.

Досі особливо гострою залишається проблема кваліфікованих кадрів саме робітничих спеціальностей в сфері готельно-ресторанної справи, втрачаються національні технології приготування страв.

Думаю, громадськість не повинна залишатися осторонь, вона має консолідувати свої зусилля і продовжувати роботу щодо вирішення питання створення ефективного, дієздатного, професійного центрального органу виконавчої влади в сфері туризму та курортів.

Приклади - Єгипет і Ізраїль тривалий час перебуваючи в стані військових дій, але уряди цих країн знайшли реальний вихід. Нам потрібно вивчити та втілити досвід цих країн, аби наблизитись до привабливих нашій економіці показників розвитку.

Характеризуючи нинішній стан туризму в Україні, необхідно мати реальний план дій на найближчі 15 років із врахуванням ряду серйозних проблем, які необхідно подолати під час реалізації стратегії розвитку. Перша і основна проблема - відсутність зростання доходів населення, його збіднення. Без вирішення цієї проблеми нарощувати туристські потоки неможливо. Слід зазначити, що більшість населення країни не має коштів, щоб виїжджати будь-куди на відпочинок.

Суттєве коригування внесла і пандемія. За даними ЮНВТО, за підсумками 2020 року прогнозується зниження кількості міжнародних поїздок у 2,5 разу порівняно з 2019-м. В літньому туристичному сезоні 2020 року майже 70% внутрішніх туристів поїхали на відпочинок на Чорне та Азовське моря. За таких обставин необхідно продумувати та вжити заходів щодо серйозного благоустрою узбережжя Чорного та Азовського морів, розширення пляжів, будівництва очисних споруд, для створення якісних умов відпочинку населення.

Поряд з цим потрібно більше уваги надавати соціальному туризму, що дасть змогу забезпечувати сервісну динаміку у внутрішньому туризмі окремих категорій громадян: інвалідів, осіб з обмеженням життєдіяльності, літніх людей, молоді, слабо захищених верств населення. Слід підкреслити, що важливим аспектом соціального туризму є наявність фінансових структур для його підтримки. Це може бути і пряме державне фінансування, і фінансування через страхування здоров'я, і благодійність, і підтримка з боку профспілок.

За офіційною статистикою, в Україні, з урахуванням наслідків воєнних подій на сході, людей з інвалідністю понад 2,7 млн., тобто майже 6% населення, вони потребують посиленої і комплексної уваги з боку держави й суспільства. У міжнародних нормативно-правових актах та рішеннях ЮНВТО активно підтримується цей сектор та вимагається вирішення проблеми доступності туризму.

Асоціації навчальних закладів України туристичного і готельного профілю активно розробляють програми соціального розвитку туризму, акцентуючи увагу на врахування інтересів соціально не захищених верств населення та людей з обмеженими можливостями, готуються пропозиції щодо розвитку внутрішнього туризму, з огляду на вкрай негативні наслідки військової ситуації на сході країни та створення умов для подорожування людей з особливими потребами, в тому числі людей з інвалідністю (йдеться про розробку універсального продукту туризму та послуг, розширення пільг, субсидійованих державою, законодавчих ініціатив, забезпечення відповідності потребам умов подорожування: адаптованість транспортних засобів, виділення місць для їх безоплатного паркування (у світі цей показник становить 10%), позачергове проходження митного контролю, надання привілеїв на транспорті будь-якого типу, доступність готельно-ресторанної сфери, створення зручних комплексів.

Формування сучасної державної політики в молодіжному та дитячому туризмі як складова частина виховної роботи є вкрай актуальним, оскільки дає поштовх до забезпечення комплексного підходу до використання туристсько-екскурсійних можливостей різними віковими категоріями підлітків та молоді з урахуванням соціального стану. На нашу думку, заслуговує уваги популяризація існуючих і створення нових туристичних маршрутів та експедицій для школярів, студентів і молоді («Україна - моя Батьківщина»), розвиток системи міжнародного туристичного обміну для дітей та молоді.

Запорукою подолання проблем галузі є сприяння розвитку державно-приватних секторів індустрії подорожей, розширення повноважень органів місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах (консолідація фінансових можливостей суб'єктів господарювання, запровадження дієвих форм регулювання: ліцензування та патентування підприємств сфери гостинності, розробка стандартів, сертифікація та контроль за якістю кулінарної продукції і ресторанних послуг, формування ефективної системи відповідальності за надання неякісних послуг).

Нині на державному рівні немає цілісної системи розвитку соціального туризму, наявними є окремі сегменти, у вигляді корпоративної соціальної підтримки певних соціальних груп. Необхідно підкреслити, що найважливішим є наявність пільг, закріплених у Податковому кодексі, в частині зменшення обчислюваних податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб у консолідації із витратами на оплату послуг зо організації туризму та санаторно-курортного відпочинку на територіях України.

З точки зору системного підходу, регіон туризму - це відкрита, саморегулююча система, що самостійно підтримує зв'язки, обмінюється із зовнішнім середовищем. Соціально-економічна система, якою є туризм, сутнісно - система теоретична. Система туризму перебуває в постійному обміні та взаємопов'язана з різними системами: економікою, демографією, освітою, культурою, наукою.

Туризм - це глобальна соціально-економічна система, що вимагає (як підсистеми) регіональні системи туризму у всьому світі. Для оптимального функціонування і подальшого розвитку глобальної системи туризму необхідно, щоб регіональні системи (підсистеми) функціонували також оптимально. Туризм як глобальна системна цілісність здатний гармонізувати, об'єднати економічний розвиток своїх частин, тобто окремих регіонів світу, де індустрія туризму слугує одним із основних джерел надходження у державну казну доходів.

Пропозиції

На нашу думку, є гострі проблемні питання, які спільно з іншими відомствами слід наполегливо й професійно вирішувати на урядовому рівні, а саме:

- діючий центральний орган виконавчої влади підняти до рівня члена Кабінету Міністрів України для реалізації державної політики у сфері туризму;
- сформувати Координаційну раду з питань туризму і курортів при Кабінеті Міністрів України з представників міністерств, які прямо причетні до обслуговування туристів і забезпечення їхньої безпеки з метою створення ефективного механізму координації діяльності та повноважень органів виконавчої влади у сфері туризму і курортів (у багатьох країнах світу очолюють координаційні ради лідери держави, а до складу входять керівники міністерств і відомств);
- розробити послідовну, науково-обґрунтовану Дорожню карту розвитку туризму та курортів в Україні, де буде передбачено найкращий туристичний досвід;
- відновити роботу Наукового центру розвитку туризму, доцільно розробити довгостроковий план дій, передбачивши опрацювання наукової тематики, яка б носила теоретичний та практичний характер, визначити критерієм оцінки наукових робіт практичну результативність та економічну ефективність;
- відпрацювати механізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих, насамперед, на будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туристичної і курортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодження інвестиційних проектів;
- на державному рівні визначитися з перспективами розвитку територій. Відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних та рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами. Вочевидь необхідно розробити Державну програму розвитку туризму та курортів із врахуванням напрямків національної мережі міжнародних транспортних коридорів та створити систему безпеки туристів;
- удосконалити систему підготовки кадрів (насамперед висококваліфікованих робітничих спеціальностей) для туризму, доповнити класифікатор професій спеціальностями в цій галузі;
- реалізувати комплекс заходів для розвитку масового внутрішнього туризму;
- включно із соціальним туризмом - як чинником посилення соціальної інтеграції та прискорення сталого економічного розвитку України («Моя Батьківщина - Україна»).

Туризм охоплює надзвичайно широке коло соціальних сфер соціуму. Відтак динамічний розвиток туризму вимагає уваги з боку перших осіб держави - Президента України та Прем'єр-міністра. Доцільним буде також переглянути склад Координаційної ради з питань туризму та курортів, яка є дорадчим органом Кабінету Міністрів України, на чолі з віце-прем'єр-міністром - варто зменшити кількість членів із суто представницькими функціями та залучити представників міністерств і відомств, які безпосередньо причетні до туристичної сфери, а також фахівців, які представляють заклади освіти, що готують кадри для туризму. Така рада може бути змодельованою з міжміністерської ради з туризму, яка функціонує при уряді Франції. Цей орган формування та координації політики щодо розвитку туристичної галузі очолюється прем'єр-міністром, а його членами є керівники ключових міністерств, представники місцевого самоврядування та, звісно ж, представники туристичної галузі, у такий спосіб перетворюючи цю раду на своєрідний малий кабмін, який опікується виключно туризмом.

Державно-приватне партнерство стало запорукою формулювання державної політики за умов глобальних трансформацій. Тому варто на таких засадах провести Всеукраїнський експеримент: «Туризм. Кадри. Євроінтеграція - Зростаюча економіка» без залучення бюджетного фінансування, який розробив Український туристський комплекс.

Туристична галузь є не лише джерелом доходів, а й важливим, у деяких випадках навіть ключовим, елементом економічного, культурного, виховного розвитку та ефективним каналом народної дипломатії. Розвиток туризму сприяє просуванню іміджу країни на міжнародній арені та політичній інтеграції суспільства.

Нині, як ніколи, вкрай важливо зберегти професійні кадри, людський капітал із значним досвідом управлінської роботи. Важливо зберегти структурні «туристські» підрозділи на місцях: в областях, містах, районах тощо.

Глобальна економіка має всі шанси швидко перейти від кризи до економічного зростання, а одним із ключових чинників стане туризм. І тут, звісно, перспектива залежатиме від політичної волі та дієздатності Української держави вибороти достойне місце в світі шляхом раціонального використання унікального потенціалу.

Підсумовуючи, напевно, варто повернутися до витоків нашого дискурсу «Бути чи не бути?», а суспільство має твердо відповісти: «Бути туризму в Україні!»

Володимир ФЕДОРЧЕНКО,
президент Асоціації навчальних закладів України туристського і готельного профілю,
заслужений працівник культури України,
ректор Київського університету туризму, економіки і права, доктор педагогічних наук, професор.