Своє молоде життя, сповнене планів і сподівань, що вже ніколи не ввійдуть у книгу буття, боєць з позивним «Міф» поклав на вівтар України, віддав за те, аби ми жили — вільно, щасливо, й не були під брудним московським чоботом.
Василь мав унікальний голос, який охоплював кілька діапазонів, від баса-баритона до мецо-сопрано і з дитинства жив піснею. Ще дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик», де співав до 1994-го. З цим колективом виступав у Національній опері України, його спів лунав на таких майданчиках як Карнегі-хол, собор Паризької Богоматері, у концертних залах Італії, Швейцарії, Канади, Бельгії, Нідерландів, інших країн. Успішна кар’єра співака розпочалася після його вступу до складу Паризької національної опери.
«Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів. Після першого року навчання Сліпак утвердився як живе вокальне чудо. Багато хто з професорів вокалу мріяв би мати його хоч раз у своєму класі. Надзвичайно обдарований сопраніст, володіє тонким, вміло безмежним, що просто зводить з розуму — вібрато — сповненим могутньої сили, що невідомо, як вміщається у такому молодому співаку. Ніхто, здається, так не зумів би. Саме йому публіка віддала свій приз», — писала про українця французька газета «La Montagne».
Василь Сліпак майже 20 років прожив за кордоном, мав престижні контракти, виступав на найкращих сценах. З особливим натхненням львів’янин виконував партію Мефістофеля в опері «Фауст», її співав навіть на передовій, за що й отримав позивний «Міф». Дуже любив українські народні пісні, а найбільше — «Ніч яка місячна» на слова Михайла Старицького.
Хоч би в якому куточку світу Василь був, завжди залишався українцем, патріотом своєї землі і своєї держави.
«Під час Революції Гідності він мав контракт в Опері, тому не міг прибути до Києва. Але це не завадило йому з початком Євромайдану очолити волонтерський рух — координувати у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України, — написав на своїй сторінці у Фейсбуці народний депутат Олег Синютка. — Уперше Василь поїхав на війну у травні 2015 р. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Авдіївку».
«Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», — казав Василь Сліпак, який розпочав свою боротьбу з ворогом із створення благодійної організації «Fraternite Ukrainienne/Українське братство», що допомагала захисникам, зокрема воякам Добровольчого корпусу «Правий сектор». Попри поранення, отримані на передовій, боєць тричі повертався на фронт. 29 червня 2016 року загинув від кулі снайпера біля села Луганське на Донеччині. Василь Сліпак, якому присвоєно звання Герой України, ожив на картині київської художниці Марини Соченко (на знімку).
«Коли ми кажемо захисник, козак, сильний духом, — це про Василя Сліпака, — зазначає мисткиня. — Він дуже багато зробив для популяризації у світі України та української пісні. А тепер ми маємо зробити усе можливе, аби подвиг бійця, його ім’я не були забуті. Вічна пам’ять і слава Герою».
Ілюстрацію надано Мариною СОЧЕНКО.
