З-поміж когорти сільських голів (старост) Малинщини особливим авторитетом і неабияким працелюбством вирізняється багаторічний очільник Асоціації сільських голів району, голова однієї з найвіддаленіших сільських рад краю, його справжній патріот Іван Андрійович Венглівський. З першого разу домовитися про зустріч із керівником громади не вдалося, бо він був на завершенні важливого об’єкта — перекриття даху місцевої школи. «Зроблю, а тоді вже й поговоримо!» — сказав голова.
Селяни знають: хоч би за яку справу візьметься Іван Андрійович, завжди доводить її до завершення. Тому й шанують його люди, обираючи чотири скликання поспіль керівником громади. На п’ятий термін його призначили старостою під час нещодавньої сесії Малинської ОТГ.
І все ж зустрітися й розпитати про реалізовані І. Венглівським та його командою проекти, плани на майбутнє, особливості адмінреформи тощо нам вдалося…
— Іване Андрійовичу, чим живе нині очолювана вами громада?
— Сьогодні на території п’яти населених пунктів громади — Луків, Буків, Бучків, Забраного та Сичівки — мешкають 712 осіб. Площа — 61,25 кв. км. Територія Луківської сільської ради межує з трьома районами області: Радомишльським, Хорошівським та Коростенським.
Маємо три клуби, стільки ж ФАПів, дві бібліотеки, чотири магазини, десять приватних промислових підприємств, що займаються виготовленням плит із граніту та габро, видобутком і реалізацією каменю. ТОВ «Коростень-Агро» орендує у жителів громади 1 482 тис. га земель. У місцевій середній школі навчаються 113 дітей.
— Знаю, що сидіти склавши руки, ви не звикли. Що вдалося зробити для рідної громади та її жителів?
— Як уродженець Забраного знаю не з чуток усі проблеми й здобутки земляків. Намагаюся кожного дня покращувати їхнє життя. Серйозні проекти вдалося втілити в життя завдяки бюджету сільської казни та допомозі друзів, підприємців, депутатів різних рівнів.
Наприклад, нинішнього року, що є дуже непростим, навели порядок на братських могилах усіх населених пунктів громади. Витратили майже 40 тис. грн на придбання нової сучасної музичної апаратури в усі клуби сільради. А у «вогнику культури» в Луках замінили дерев’яну підлогу на плитку. Успіхом року вважаю капітальний ремонт даху місцевої школи вартістю майже 800 тис. грн. Це коштувало мені, відділу освіти, меценатам чимало зусиль, нервів і клопотів. Але до зими упоралися із завданням…
Добрі справи, окрім депутатів та членів виконкому сільради, з якими маю повне взаєморозуміння, допомагають здійснювати й мої давні друзі, земляки та однодумці: народний депутат України Тетяна Грищенко, наш земляк із Забраного Віктор Петрович Перегуда, котрий як депутат облради попереднього скликання посприяв виділенню коштів із обласної казни на паркан для братських могил у Забраному, активно підтримував і місцеву школу, проведення різноманітних культурно-мистецьких заходів на території громади. Жодного разу не відмовив, коли звертаюсь, і заслужений будівельник України, генеральний директор ТОВ «Юнігран» Сергій Васильович Диняк, адже дороги на території громади залишаються бажати кращими, та й у багатьох інших питаннях, що стосувались покращення життєдіяльності громади, він завжди підставляв своє плече... Відчутну допомогу надають і наші земляки В’ячеслав Кашиця та Віктор Костєрєв, а також усі приватні підприємці, котрі працюють на території громади. Є повні співпраця і розуміння проблем жителів нашої громади і з керівництвом райдержадміністрації та новоствореної ОТГ. Налагодилася співпраця і з філією «Іршанський ГЗК» ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», котре допомагає грейдерувати дороги, посприяло й з ремонтом даху ФАПу в Забраному.
— Кажуть, ви палкий шанувальник музики?
— Я закінчив іршанські середню та музичну школи. Після закінчення відділу духових інструментів Житомирського коледжу культури та мистецтв імені Івана Огієнка працював директором Будинку культури в Буках Луківської сільської ради, створив та опікувався духовими оркестрами в Луках, Устинівці Малинського та Меленях Коростенського районів. Згодом люди довірили посаду сільського голови...
— Відчуваєте підтримку родини?
— Надійним тилом і підтримкою для мене є моя родина — дружина Олена та двійко красунь-донечок Вікторія і Катерина. Разом радіємо їхнім успіхам у загальноосвітній та музичній школах. Вільний від роботи час намагаюсь проводити зі своїми рідними, адже вважаю, що саме родина — це той острівець любові та поваги, де на тебе постійно чекають, розрадять і допоможуть. Коли випадає така нагода, з дружиною та дітьми відвідуємо концерти в Житомирській обласній філармонії. Гарна музика й мелодійна українська пісня мене причаровують по-особливому ще й досі…
Багаторічна дружба з музикою подарувала мені знайомство з численними відомими майстрами сцени. Частими гостями на різноманітних святах, що відбуваються на території нашої сільради, є відомі аматорські колективи області, а також духовий оркестр із білоруського Єльська. До речі, на території Луківської сільської ради 2003 року вперше в районі було започатковано проведення днів сіл. Перший такий захід відбувся тоді в Забраному. Та й свято «Ой на Івана, ой на Купала…» проводимо з 2011 року в Буках.
— Якими відомими земляками пишається ваша громада?
— У Буках народився відомий архітектор, заслужений будівельник УРСР, орденоносець Анатолій Добровольський, котрий створив проекти забудови Хрещатика, кінотеатру «Україна», станції метрополітену «Хрещатик» тощо, у Забраному — заслужений юрист України, колишній народний депутат кількох скликань, професор Володимир Стретович.
— Шанують вас і за те, що не забуваєте про людей похилого віку…
— Нині в нас проживають восьмеро учасників бойових дій та солдатських удів, котрі оточені увагою й турботою з боку сільради. Є і двоє учасників АТО, котрі також разом із членами родин отримують постійну допомогу й увагу. Коли їду на роботу чи додому, не можу не поцікавитись справами й життям-буттям і двох земляків — інвалідів дитинства…
— А яка ваша думка щодо нинішньої реформи децентралізації?
— Наша громада — цілком самодостатня, всі нагальні питання, що стосуються забезпечення нормальної життєдіяльності мешканців, вдається вирішувати власними силами. Всі заклади соціальної сфери забезпечені необхідним. А як буде нині? Ніхто не знає… Від Забраного до Малина відстань 45 кілометрів. Автобус до райцентру не ходить місяцями через погану дорогу. Та й, приміром, декларації із сімейними лікарями жителі громади підписали так, як вигідно їм: частина з лікарем із Чоповичів, а інші — з Іршанська. Бо немає як людям дістатись до Малина, вирішити нагальні питання. А як такими дорогами може приїхати «швидка» за 10—15 хвилин до хворого? Тому й змушені виживати й крутитись, хто як може.
Я вважаю, що реформа дещо неуспішна, бо не прийнято закони, які б чітко регламентували обов’язки й функції старост, механізм передачі влади на місцях, бюджетні питання. Та й спочатку потрібно було вивчити ретельно все на місцях, особливості й потреби кожної громади, а тоді вже впроваджувати цю реформу в життя. А в нас все чомусь робиться навпаки. Тепер же навіть кошти на лампочку чи ручку маємо просити в Малині…
— А яка ж доля Асоціації сільських голів?
— У зв’язку з упровадженням нової територіальної реформи асоціація припиняє свою роботу. Сподіваюсь, що найближчим часом на противагу їй буде створено якийсь орган, що об’єднуватиме представників громад міста й району. Інколи це потрібно й корисно.
— Зупинятись на досягнутому, певно ж, не плануєте…
— Наступного року насамперед маємо відремонтувати дорогу до райцентру і запустити маршрутку сполученням Хорошів — Київ, що курсуватиме через населені пункти Луківської, Устинівської та Горинської громад. Також гострою є проблема висихання криниць і забезпечення селян питною водою. Тому планую ретельно вивчити це питання та встановити в різних населених пунктах декілька питних громадських бюветів. Одним словом, роботи вистачає…
Житомирська область.
Фото автора.