Щоправда, ця цифра, що фігурує у всеукраїнських зведеннях, збила з пантелику багатьох. Невже після спустошливих весняних приморозків і двох посух вдалося перевершити абсолютний рекорд 2018 року, коли у регіоні намолотили 6,3 мільйона тонн зернових? Та ні, нового рекорду немає. Як пояснили власкору «Голосу України» у департаменті агропромислового розвитку ОДА, до згаданих статистичних даних просто включили не тільки зернові, а й технічні культури, зокрема соняшник і сою... Дехто з такої арифметики вже іронізує. Мовляв, а якщо в той величезний статистичний «казан» додати ще й тонни зібраних овочів, надоєного молока й вивезеного на поля гною, цифра вийде ще справнішою...

Однак частині сільгоспвиробників краю (особливо з південних районів — Кременчуцького, Кобеляцького, Глобинського та Козельщинського, де врожайність кукурудзи через неймовірну літню посуху доходила до нульової позначки), сьогодні не до жартів. Їхній «очерет замість качанистої потягнув донизу й регіональні показники валового збору зерна та врожайності. За оперативними даними, нинішнього року загальний ужинок зернових культур в області сягнув 5,2 мільйона тонн. Тобто він менший за минулорічний практично на мільйон тонн. А цьогорічна частка тепер уже не тільки королеви полів, а й головної зернової культури Полтавщини — кукурудзи — становить 3,7 мільйона тонн, її середня врожайність — 55,7 центнера з гектара.
Багато це чи мало? Відповідаючи на це питання власкора «Голосу України», начальник відділу технологій рослинництва профільного департаменту ОДА Микола Казаков зазначив: «Урожайність дуже строката по районах і різних «кутках» області. Тож, звичайно, благополучна «середня температура по палаті» ніяк не задовольняє фермерів із півдня регіону, котрі подекуди не можуть нашкребти власних коштів і ресурсів на повний розрахунок із пайовиками за оренду їхньої землі. Нас виручили північні райони, де вчасно пройшли дощі й «підтягнули врожайність до рівня минулого року. А коли врахувати, що ціни на вирощене збільшилися удвічі, то й за прибутками такі господарства сьогодні, як то кажуть, на коні. Загалом по області врожайність вища за середню. Та якщо брати до уваги цьогорічний чинник посухи, то її можна вважати навіть високою. Бо прогнозували скромніші результати».

— Стосовно погоди та врожаю, то ми на Миргородщині, як то кажуть, дякуємо Богу. За те, що дав середній урожай і хороші ціни на збіжжя, — зауважує керівник ФГ «Господар» Віктор Галич. — Хоча розуміємо: високі ціни якраз від того, що в багатьох колег — повний «завал» із урожаєм. Оце тільки-но спілкувався зі знайомими фермерами з Одещини, де тричі сіяли (спочатку пшеницю, потім ячмінь, а за ним соняшник) — і жодного разу не збирали... Майже те саме було і в колег-фермерів із південних районів нашої області. Та ще більше «ріднить» їх з одеситами знаєте що? Те, що до одних і до інших, знаючи про їхні проблеми та безгрошів’я, сьогодні приїжджають столичні «хлопчики» з пачками купюр. І пропонують тим, хто «втомився» від таких проблем, продати свої господарства за безцінь. Зрозуміло, що цих «благодійників», яких називаю мародерами, цікавить не техніка й не майно фермерів, а їхня земля. Усе те тільки вкотре підтверджує тезу, з якою ми ось уже майже два роки «стукаємо» в кабінети найвищих посадових осіб держави: землю сьогодні продавати не можна! Нею повинні володіти і розпоряджатися місцеві громади. Тим паче, що зараз сільгоспвиробники платять їм хорошу орендну плату (в нашому районі, скажімо, по 10 тисяч гривень за гектар), яка дає змогу громадам не почуватися бідними родичами. З нинішнім аграрним міністром Романом Лещенком, коли він був іще на інших посадах, ми багато сперечались якраз стосовно продажу землі. Однак поважаю його за те, що він особисто таки доклав зусиль, щоб угамувати «безрозмірні» апетити найбільших потенційних землевласників. І особливо за те, що в Держгеокадастрі пригальмував масштабний дерибан землі через особисті селянські господарства, які стають таким собі фіговим листком для прикриття безсоромних махінацій. Цю «лавочку», зокрема й із відомими всім схемами позбавлення землі місцевих громад через дивні щедроти для учасників АТО з інших областей, треба прикривати. Сподіваюся на те, що здоровий глузд усе-таки переможе.

Водночас Микола Казаков переконаний у тому, що нинішній надскладний передовсім за кількістю погодних форс-мажорів урожайний рік має стати уроком для всіх причетних до виробництва сільськогосподарської продукції дійових осіб. Починаючи з найдрібнішого фермера і закінчуючи поважними державними інституціями. Виробники повинні дослухатися до порад науковців і досвідчених фахівців, не захоплюватися монокультурами на кшталт кукурудзи, дбати про науково обґрунтовані сівозміни. І з урахуванням змін клімату переходити на посухостійкі сорти насамперед вітчизняної селекції, зберігати й максимально використовувати зимове та весняне зволоження ґрунту.

Водночас від повпредів держави аграрії Полтавщини чекають прозоріших і зрозуміліших правил гри, зокрема й у питаннях відшкодувань втрат урожаю через несприятливі погодні умови. Бо, скажімо, фахівці департаменту агропромислового розвитку ОДА ще навесні виїжджали в господарства, щоб долучитися до складання актів на списання посівів озимих культур, «злизаних» тодішніми приморозками. У травні зі столиці пролунали обіцянки сільгоспвиробникам відшкодувати їхні «весняні» втрати від того форс-мажору. Вже зазеленіла нова озимина, настала зима, та виконання тих обіцянок сільгоспвиробники чекають і досі...

Натомість нещодавно їх почали зваблювати офіційними повідомленнями-запрошеннями, зокрема й на сайті профільного департаменту ОДА, щоб вони подавали документи на підтвердження Торгово-промисловою палатою втрат від посухи. Наявність сертифікату від останньої позбавить їх від так званого умовного нарахування ПДВ. Якщо, звісно, буде доведено, що згадані форс-мажорні обставини виникли в процесі господарської діяльності. Однак, як повідомив власкору «Голосу України» Микола Казаков, охочих «вибити» для себе таку пільгу серед агровиробників Полтавщини поки що, м’яко кажучи, не густо.

І справа тут не тільки у втраті довіри до державних інституцій через невиконання останніми попередніх обіцянок. Сама процедура отримання таких відшкодувань настільки забюрократизована й заформалізована, що селяни найчастіше просто відмовляються проходити оті бюрократичні «кола пекла». Бо потрібно зібрати купу документів і довідок, одна з яких коштує, скажімо, шість тисяч гривень, кланятися багатьом посадовцям і чиновникам з усіляких комісій не лише в районах, а й в області... 

Чи є в аграріїв краю оптимізм на рік прийдешній і на майбутній урожай? «Та, безумовно, є, — відповідає фермер Віктор Галич. — Погляньте, як піднялася й зазеленіла озимина (на знімку). Хоча про її стан, вважаю, треба говорити вже навесні. А перед Новим роком варто згадати, скажімо, про те, що цьогоріч ми зі свого «Господаря» відвантажили в Полтаву 30 тонн помідорів. Їх там засолили й відправили, знаєте куди? В Америку! А хіба там немає помідорів? Узяли ж, мабуть, тому, що наші кращі. Зрештою, вибираючи у крамницях і супермаркетах продукти для новорічного столу, не зайве уважніше приглянутися до їхніх етикеток — відсотків 90 із того, що там лежить, вирощено й виготовлено в Україні. Тож наші селяни, фермери вміють і хочуть працювати. Залишається тільки побажати, щоб їхню працьовитість і наполегливість брали собі за приклад і наші посадовці та чиновники».

Полтавська область.

Фото автора.