Різдвяний вертеп на вулицях Львова.

«Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна увесь світ засіяла...» — так радісно й піднесено українська колядка сповіщає про прихід у світ Сина Божого, Спасителя нашого. День Різдва Христового, що відзначається 7 січня за юліанським календарем, по-особливому світлий, наповнений щастям буття і любов’ю, надіями на краще, очікуванням чуда і Божої ласки.

Свято Різдва Христового — давня і невід’ємна частина нашої церковної, духовної та народної культури. Від запровадження християнства у 988 році на теренах Київської Русі та поширення його на схід, захід, південь та північ Різдво стає найулюбленішим святом дорослих і дітей, яке предвіщає та спонукає до духовного відродження, оновлення людини, сім’ї, народу, держави, всього світу та є символом Вічного і Сущого.

Різдво Христове радісно відзначають у всіх християнських країнах, але в Україні це свято набуває особливого торжества і колориту. На наших теренах воно зберегло зв’язок із тисячолітніми, ще язичницькими, традиціями вшанування роду і землі, природи, закликання весни. Де ще як не від Карпат до Полтавщини, Запоріжжя й Донбасу можна почути різдвяні колядки й щедрівки, в яких оспівується народження Сина Божого, возноситься хвала Матері Божій, землі, яка дарує врожай, господарям, які не лінуються та славно господарюють.
Різдву за церковним статутом передує чотиритижневий піст, під час якого людина готується, насамперед духовно, до великого свята. Особливі приготування до Святвечора, коли в хаті збирається уся родина, — господиня заздалегідь, з самого ранку, готує 12 пісних страв, а господар заносить до помешкання дідух, наповнюючи обійстя духом поля й очікуванням нового врожаю, ставить його на покуті, поближче до святих образів, прикрашених вишиваними рушниками. Різдвяне дерево, як ще називають дідух, в українців завжди було ще й символом міцного зв’язку поколінь, щасливого та міцного роду.

Тим часом господиня виставляє на стіл, накритий білим обрусом, традиційні страви, що готувалися на Святвечір, — багату кутю з пшениці, присмачену перетертим маком, різноманітними горішками, родзинками й медом, узвар із сушених яблук, груш і слив, вареники з капустою та картоплею і грибною підливкою, запеченого коропа та рибу з овочами, тушковану капусту з квасолею й боровиками, пісні голубці, солені грузді чи мариновані маслюки, налисники з яблуками або ж вишнями, огірки, помідори та перець із діжки, пиріжки чи пампухи. Хтось готував картоплю по-селянськи — з цибулею та грибами, страви із червоного буряка, запечену щуку. Щойно на небі з’являлася перша зіронька, яка провіщала народження Сина Божого, родина з молитвою сідала до святкового столу. Традиція святкувати Різдво родиною, у колі найближчих, незважаючи на відстані між селами й містами, збиратися у батьківському домі збереглася і в наш шалений час. І в цьому теж глибокий символ свята, яке вчить допомагати ближньому, яке об’єднує та показує, що є справжньою цінністю, а що другорядне, минуще.

Зранку, ні світ ні зоря, найближча церква будить народ до служби Божої. З кожним роком, особливо після отримання від Вселенського Патріарха Українською церквою Томосу про надання автокефального церковного устрою ПЦУ, людей у храмах дедалі більше — відроджується духовність, міцніє віра в Бога та історичну справедливість, у свою державу. Символічно, що Варфоломій I підписав Патріарший та Синодальний Томос у Георгіївському соборі на Фанарі два роки тому — 5 січня, у переддень Різдва Христового. «Після вручення Томосу процес визнання новоствореної церкви може забирати різний період часу: це може статися одразу, впродовж кількох років або ж навіть десятиліть чи століть. Услід за визнанням Вселенського Патріархату автокефалію Православної церкви України визнали Елладська церква, Олександрійський Патріархат і Кіпрська церква, і цей процес триває. Ми всі дякуємо Господові за ще один рік буття Православної церкви України. У молитві просимо у Всеблагого Творця усіх ласк і щедрот для вірних, а також духовного зростання і єдності. Слава Богу за все!» — наголошують у ПЦУ.

Прихід Сина Божого у цей світ дає можливість людям змінитися на краще, наголошує Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятель ПЦУ зазначає також, що подія Різдва Христового об’єднує всіх у мирі та злагоді один з одним.

Христос рождається! Славімо!